Йду по нескінченній проїжджій дорозі. Мені сімнадцять років. Повз проноситься самотня вантажівка. Трохи подалі від мене вона зупиняється.
-Дівчино, підвезти вас? – з вікна машини висунулася голова симпатичного чоловіка.
-Мені до “Хуторка”, – майже погоджуюся.
-Чудово. Нам трохи далі. До “Лісової галявини”. Поїхали з нами, дівчино, веселіше дорога здасться, – вмовляє красень.
Я спритно застрибую в кабіну вантажівки. У ній знаходяться мовчазний водій і балакучий чоловік. Поїхали…
-Давайте знайомитися. Я – Володя. Тимчасово працюю в будинку відпочинку “Лісова галявина”. Літо закінчиться, повернуся на завод, – Володя безцеремонно кладе руку мені на плечі.
-Зупиніть, я вийду, – забираю руку Володі.
-Ох, вибачте. У кабіні тісно. Ми потіснімося, – Володя грайливо підморгує водієві.
…Досі не розумію, як я не побоялася безтурботно сісти в першу-ліпшу машину, та ще й з двома незнайомими чоловіками. Уздовж дороги непрохідні ліси. Навколо ні душі…
…Я поверталася електричкою до будинку відпочинку з міста. Приїхала, а рейсовий автобус відійшов, наступний – через три години. До “Хуторка” десять кілометрів. Пішла пішки. У місті я встигла посваритися донезмоги і, як здавалося, назавжди, зі своїм молодим чоловіком.
…Сиджу в машині, дивлюся у вікно. Стає страшнувато. Що на думці у цих випадкових попутників?
-Дівчино, раз не хочете знайомитися, приходьте до нас ввечері на танці. Не занудьгуєте, – не відстає Володя.
-Я подумаю, – відповідаю неохоче, злегка повеселішавши.
Мене благополучно довезли до «Хуторка». Увечері беру сусідку по будиночку, йдемо в «Лісову галявину» танцювати. Чимось Володя мене все ж зачепив. Він досить швидко знайшов мене в натовпі танцюючих пар.
-Незнайомка, добрий вечір! Дозвольте запросити Вас на повільний танець! – Володя ніжно бере мене за руку і тягне в коло майданчика.
Мені весело і безтурботно.
-Мене звати Алла, – сама представляюся.
-Аллочка, Ви мені дуже сподобалися. Може, перейдемо на “ти”? – і не чекаючи згоди. – Я завтра вранці чекатиму на тебе на пляжі. А зараз вибач, робота. Адже я заради тебе прийшов на танці. Сам не ходжу. Нема часу, – Володя поцілував мені руку і пішов.
Ми з сусідкою, не чекаючи кінця дискотеки, пішли в свій будинок відпочинку.
Всю ніч я думала про Володю. Захопив, спокусив, зацікавив.
Вранці, поснідавши, пішла на пляж. Володя вже чекав на мене. У руках у нього був букет з лісових дзвіночків. Це приємно здивувало.
-Привіт, Алло! Як спалося? Поплаваємо на човнику? – Володя вручив мені білі дзвіночки.
-Привіт, Володя. Поплаваємо, – ми, взявшись за руки, біжимо до човна, який тихо погойдується біля берега річки.
… З цього моменту почалася і розгорілася наша незріла любов. Закрутилася у вихорі пристрастей – не зупинити. Якщо я закохувалася, то землі було затісно.
Три тижні любовного угару пролетіли блискавично. Я пропадала в «Лісовій галявині» день і ніч. У «Хуторок» забігала пообідати, привести себе до ладу.
…У «Лісовій галявині» я познайомилася і надовго подружилася з чудовою дівчиною Оленою. Їй було двадцять дев’ять років. Мала сина. Чоловік давно зник. Олена працювала куховаркою в їдальні.
Підгодовувала Володю . Він вічно спізнювався на сніданок.
Приїхав Сергій (мій хлопець) з міста. Хотів побачитися і помиритися. Відчував свою провину.
Я – ні в яку. Більше того, ми з Володею вирішили одружитися. Ось тільки виповниться мені вісімнадцять років, відразу заява в РАЦС. Наївна юність і безрозсудність…
Сергій поїхав з будинку відпочинку, не попрощавшись.
Йому все “в фарбах” розписали відпочиваючі “доброзичливці”… Відомо, язик попереду ніг біжить.
Закінчилося спекотне в усіх сенсах літо. Всі відпочивальники повернулися додому.
…Сидимо з Володею в кафе, складаємо сценарій весілля. Повз проходить жінка з маленькою дівчинкою.
-Алла, а давай візьмемо мою дочку і підемо в зоопарк, – Володя з надією дивиться на мене.
-У тебе є дочка? Не знала. А дружина? Теж є? – дивуюся я.
-Аллочка, мені тридцять шість. Безумовно, була дружина. Ми розлучилися. Вона вийшла заміж. А дочка зі мною назавжди. Хіба ти проти? – Володя здивований більше, ніж я.
-Ні, я не проти. Мама моя буде проти. Та й тато. Можна я подумаю щодо нашого весілля? Дочка – це несподівано для мене, – я ніяковію і встаю з-за столу.
Земля хитнулася під ногами.
Моє юнацьке кохання вмить минуло.
Я відразу поїхала до Олени розповісти про дочку нареченого, про яку ч несподівано дізналася. Олена, як старша подруга, почала давати мудрі поради.
-Алла, краще зараз відійди в сторону, ніж потім будеш мучитися. Ти ще молода, знайдеш чоловіка по собі. Навіщо тобі виховувати чужих дітей? Своїми обзаведешся.
Твоєму Володі потрібна зріла жінка. Не переживай, ти скоро його забудеш. Молодість візьме своє. Ось побачиш. Помирися з Сергієм. Він тобі пара, – вчила Олена. …
А Сергій тим часом оббивав пороги мого будинку. Вмовляв помиритися. Просив вибачення. Подумавши, я пробачила. Забіжу наперед. Ми з Сергієм у шлюбі тридцять років.
…Минуло три роки.
Я, звичайно, розлучилася з Володею. Без образ. Без душевних мук. Відсвяткували весілля з Сергієм. У нас народилася дочка.
…Дзвоню якось Олені. На носі Новий рік.
-Привіт, подруго! Запрошую тебе на новорічний вечір. Давно не бачилися. Приходь. Поговоримо, – в передчутті свята, весело щебечу.
-Алла, можна я прийду з …чоловіком? – якось загадково каже Олена.
-Звичайно, приходьте разом, – я заінтригована…
…31 грудня. Дзвінок. Відчиняю двері, на порозі Олена і …Володя.
-Заходьте, дорогі гості! – відводжу вбік Олену. – Так ти і є та зріла жінка? – іронічно, але добродушно запитую.
-Алло, не схвалюєш? Не ображайся, що на весілля не запросила. Його не було. По-тихому розписалися і все, – лякливо звітує Олена.
-Схвалюю! – щиро виголошую я…
Спеціально для сайту Stories
