– Дорогі наші діти! Ірочка та Артем! Вітаємо вас із цим прекрасним днем! Днем вашого весілля! Нехай щастя завжди панує у вашому домі! А щоб було, де панувати – даруємо вам від усіх родичів… квартиру! Тепер вона ваша, і ти, Ірочка, там господиня! Тож нехай якнайшвидше там застукають маленькі ніжки!
Олена Іванівна простягнула синові зв’язку ключів з червоним бантиком і розцілувала його і, тепер уже невістку, Ірину.
Петро Миколайович обійняв молодят і сказав:
– Будьте щасливі, діти! А нам буде добре, якщо у вас все буде гаразд!
Батьки пішли до свого столу, а Ірина запитала:
– Ти знав?
– Ні, сюрприз, як і для тебе! Іро, нам же тепер можна взагалі не морочити голову і іпотека не потрібна.
– Почекай поки, там буде видно… Мамо!
До молодят підійшла мати Ірини, Лідія Олексіївна.
– Артем, Ірочка, вітаю! Дай Бог, щоб ваша сім’я була найдружнішою і найщасливішою!
Вона простягнула гарний подарунковий конверт і обійняла зятя і дочку.
Ірина знала, чого коштував мамі цей подарунок. У конверті лежали гроші від продажу бабусиної кімнати. Ця кімната, а точніше її здача, була істотним доповненням до невеликої маминої зарплати вчителя української мови та літератури. Перед весіллям мама сказала Ірині:
– Донечко, я знаю, як важко, коли входиш у сім’ю без приданого. Так, зараз це ніби й не прийнято, а на справі- все залишилося як раніше. Не хочу, щоб тебе хтось ображав!
– Та що ти, мамочко, у Артема, схоже, прекрасні батьки. Ти ж сама бачила.
– Ірочка, саме тому, що бачила, я роблю зараз так, як вважаю за правильне. Потім зрозумієш. Я повинна зараз думати про тебе і за себе, і за тата. Ти ще дуже молода, тому послухай мене.
Це – гроші на перший внесок, на іпотеку. Тут вистачить. Заробіть разом те, що буде тільки вашим, не покладайтеся ні на кого. Ти мене розумієш?
– Так, мамо! Дякую!
– Ось і добре! Ти завжди була розумною дівчинкою!
Ірина з Артемом познайомилися рік тому. Взимку, виходячи з автобуса, Іра втратила рівновагу на слизькому від льоду тротуарі і впала, зламавши підбор і по вуха забруднившись у стоптаному безліччю ніг снігу.
– Дівчино, ви як?
– Поки що жива, начебто.
Ірина підняла голову і подивилася на хлопця, який допомагав їй підвестися.
– Ого! – хлопець здивовано витріщився на неї і завмер.
– Що? Я ще й порвала щось? – Ірина закрутила головою, намагаючись розгледіти своє пальто.
– Ні! Тільки трохи забруднилися. Подивіться на мене.
Іра повернулася і знову подивилася на молодого чоловіка. Він зняв рукавичку і обережно провів пальцем по її забрудненій щоці, а потім сказав:
– У вас найгарніші очі, які я бачив у своєму житті!
Зелені очі Ірина успадкувала від батька. Хвороба забрала його, коли Ірі виповнилося п’ятнадцять, і вона страшенно сумувала за ним. Кращого компліменту зробити їй Артем не міг.
А далі все було чудово. Артем красиво залицявся, намагався якомога більше часу проводити з Ірою. Трохи поспілкувавшись з нею, він зрозумів, що вона не з тих дівчат, з якими можна пожити і розійтися. Тому він не став форсувати події і пропонувати з’їхатися.
Безнадійна романтичність дивним чином поєднувалася в Ірині з практичністю. Там, де Артему навіть на думку не спадало підстелити соломку або подумати хоча б на крок вперед – Іра думала на десять.
– Як у тебе так виходить? Мені б на думку не спало вказати ці санкції в договорі.
Іра розсміялася:
– А у мене розряд з шахів! – вона поцілувала нареченого в ніс. – Тато постарався! Віддав мене в секцію. І взагалі, пригнічував мене освітою.
І Артему залишалося тільки дивуватися, як ця мила тендітна дівчина, молодша за нього майже на десять років, хвацько розправляється з документами і звітами, над якими він іноді просиджував годинами.
Ірина не пішла по стопах мами, не захотіла в педагогічний, вибрала економіку. Тому, через якийсь час, Артем звільнив свого головного бухгалтера, до якого накопичилося дуже багато питань, і взяв на роботу майбутню дружину.
Справи на фірмі пішли набагато краще, хоча спочатку Ірина боялася. Все-таки досвіду було зовсім мало. Але потім зрозуміла, що справляється і заспокоїлася.
– Мені такий скарб дістався! Мало того, що красуня, так ще й розумниця! – не переставав говорити Артем.
Батькам і родичам Артема Ірина теж сподобалася. Олена Іванівна, після знайомства, сказала:
– Не зарозуміла дівчина, хороша! Артем, вона нам підходить!
– Головне, щоб вона мені підходила, так, мамо? – Артем обійняв матір і підморгнув батькові.
З сестрою Артема – Діаною, Ірина теж швидко порозумілася. Близькі за віком, вони були дуже різними за характером.
Ірина швидко зметикувала, що щоб домогтися хороших стосунків із зовицею, їй потрібно тільки вислуховувати її нескінченні монологи про моду та хлопців і зрідка робити круглі очі, ахати і підтакувати.
Їй це було не важко, а Діана, отримавши в користування вільні вуха, була абсолютно щаслива.
Через пару місяців після весілля, Ірина з Артемом чекали в гості його батьків. Мама Іри поїхала в санаторій, а батьки Артема повинні були приїхати, щоб привітати сина з днем народження.
– Артем, неси тарілки, які на столі стоять, і серветки захопи! – Іра хвилювалася. Це перший візит свекрів до них в гості.
Дзвінок у двері змусив її здригнутися. Вона миттю витерла спітнілі долоні об рушник для посуду і пішла зустрічати гостей.
– Вітаю, діти! – Олена Іванівна простягнула Ірині коробку з тортом. – Ірочка, його можна не ставити в холодильник, на вулиці такий мороз!
Артем допоміг батькам зняти пальто, а Олена Іванівна закрутила головою.
– Добре влаштувалися! Молодець, дівчинко, у тебе чисто, затишно! Звичайно, квартира потребує ремонту, але і так все чудово.
Вечір йшов своєю чергою. Батьки хвалили приготовані Іриною страви, розповідали про поїздку в Карпати і і спроби Діани знайти роботу.
– Синку, ти б взяв її до себе? Мені спокійніше буде.
– Ні, мамо, це не найкраща затія. Я знаю Діану. Яка з неї працівниця?! Тільки пересваримося. І дайте вже їй самій себе проявити. Не треба весь час намагатися все вирішити за неї.
– Ох, ось будуть у тебе свої діти – ти зрозумієш! До речі… – Олена Іванівна подивилася на сина і невістку.
– Ні, поки що немає, мамо, – посміхнувся Артем.
– Так хочеться малюків няньчити! Ну добре, будемо чекати! Ірочка, а що ти в чай додала? Дуже смачно.
– М’ята і чебрець. Такий чай тато любив.
– Не тільки смачно, але ще й корисно! Молодець! Діти, а ви не думали про ремонт? Потім дітки підуть, капітальний вже складно буде зробити, тільки косметичний вийде. У вас же гроші лежать, які на весілля подарували?
– Лежать, мамо, але вони для іншого потрібні.
– Для чого, синочку? – Олена Іванівна здивовано подивилася на сина.
– Ми плануємо взяти іпотеку пізніше.
– Навіщо? – брови жінки злетіли вгору. – Вам місця мало в трикімнатній квартирі?
– Ні, звичайно. Мамо, ну не до часу зараз ця розмова. А де тортик? Мені свічки сьогодні задувати чи як? – Артем підвівся і впирався руками в боки.
– Дружино, давай десерт! Поки він у мене ще влізе! – розсміявся він.
Петро Миколайович уважно подивився на сина і легенько кивнув йому. Батько все зрозумів правильно. Зі своєю найдорожчою половиною він прожив майже сорок років і прекрасно знав її наполегливість і практичний розум. Просто так вона це питання, звичайно, не залишить, але відстрочку син зараз отримає. Якщо не впорається, тоді доведеться втрутитися.
Вони з’їли торт і батьки почали збиратися додому. Олена Іванівна, прощаючись, сказала Артему на вухо:
– Не будь підкаблучником, сину! Вилізти потім з-під каблучка дуже складно.
– Мамо, з власного досвіду судиш? – Артем поцілував матір в щоку і засміявся.
– Ах ти, порося! – Олена Іванівна жартома шльопнула сина по потилиці. Для цього їй довелося встати навшпиньки, Артем пішов зростом у батька.
Через пару тижнів після приїзду батьків, Ірина шукала в папці з документами свідоцтво про шлюб, яке потрібно було надати для оформлення страховки, і натрапила на документи на квартиру.
Цих паперів вона не бачила.
Ірина здивовано дивилася на графу, в якій був вписаний власник. Дуже цікава інформація! Квартира належала зовсім не Артему, а була оформлена на Олену Іванівну.
Іра порилася в папці, може є ще щось, але ні, інших паперів, що стосуються квартири, не було. Вона замислилася. Потім глянула на годинник і поспішила. Вже запізнюється.
Увечері вона запитала Артема:
– Артем, а квартира на кого оформлена?
– На маму.
– Зрозуміло. Тобто, на тебе вона її не переоформлювала?
– Ні, там біганини з документами стільки, що вирішили поки залишити все як є. Ірино, ти чого, це ж батьки!
– Ні, я нічого, все гаразд. – Іра відвернулася до столу, нарізаючи хліб.
– До речі, мама вчора знову тему з ремонтом підняла, коли я заїжджав.
– Артем… – Ірина поклала ніж і присіла. – Я тобі ще не казала, але нам зараз не до ремонту. – Іра взяла руку чоловіка і притиснула до живота.
– Серйозно? Ірочка, так?
– Так, мій хороший, ти станеш татом!
Через кілька місяців Ірина трохи раніше терміну народила близнюків. Щастю не було меж, а коли захоплення вщухли, Артем зайнявся оформленням документів і пропискою близнюків.
Він приїхав до батьків. Батько був на роботі, але йому потрібна була саме мама.
– Ні, Артеме, я проти! – Олена Іванівна поставила перед сином тарілку. – Це ж діти! До їх повноліття з квартирою потім нічого зробити не можна буде.
– Мамо, коли ти відмовилася прописувати Іру, я ще зрозумів, та й вона не захотіла, щоб не міняти документи і залишилася прописаною у матері. Коли я не став міняти прописку, ти теж схвально кивала і погоджувалася. Але зараз! Це ж мої діти, твої онуки!
– Артеме, саме так! Хто знає, як складеться життя, раптом тобі буде важко тягнути таку сім’ю. І доведеться тоді квартиру залишити Ірі з дітьми? Ні, ми не для того її купували.
– А для чого, мамо? Для чого були ці жести на весіллі? Здивувати рідню? Кому потрібна ця вистава?
– Артем! Вибирай вирази! Я підходжу до цього питання з практичної точки зору. Крім тебе, є ще Діана. Збереться заміж і що? Ще одну квартиру купувати? Або розмінювати цю, нашу з татом?
– Цікаво, а коли ти збиралася мені сказати про те, що в будь-який момент нам доведеться з’їхати, якщо Діана збереться заміж? Зачекай, то ось чому ти наполягала на ремонті?
Ти хотіла, щоб ми вклали гроші, подаровані на весілля, і тебе не збентежило, що більша частина це ті, що подарувала нам Лідія Олексіївна. Тобто квартира не наша, а гроші спільні ми повинні були туди вкласти?
Ну, мамо!.. Ти дуже, прямо ось надто, практична жінка! А батько про це знав?
– Ні! Він не питав, а я не говорила.
– Ясно. – Артем відсунув тарілку і встав. – Поїду, вже пізно. Іра там одна з дітьми.
– Нічого страшного, вона ж мати, впорається.
– Вона не багаторукий індійський Бог, мамо, у неї тільки дві руки.
Артем їхав додому і намагався заспокоїтися. Ірині не можна показувати свій стан, їй категорично не можна нервувати. Після появи дітей у неї виявили якісь зміни в серцевому ритмі, і лікар заборонив будь-які стреси.
– Артеме! – Ірина вийшла зі спальні і прикрила двері, приклавши палець до губ. – Тихіше, тільки вклала. Як ти? Я вже зачекалася! Вечеряти будеш?
– Буду! Я голодний як вовк! – Артем обійняв дружину і притиснув до себе.
– Зачекай, ти ж до батьків збирався?
– Я і був там.
– І мама тебе не нагодувала? – Ірина глузливо примружилася. – Ніколи в житті не повірю!
Артем нахмурився і опустив очі.
– Артеме, ти що?
– Тут така справа…
– Мама відмовилася прописувати дітей? – Ірина посміхалася.
– Так. Я ж їх тоді пропишу без дозволу. А звідки ти… – Артем здивовано подивився на дружину.
– Артеме, я ж казала тобі, не треба, не варто цього робити. Моя мама готова прописати їх до себе, поки ми не купимо квартиру або будинок.
– А я вирішив зробити по-своєму… Ти була абсолютно права, не варто було. Ірино, ця квартира…
– Записана на маму. Я пам’ятаю. До речі, а документи чому у тебе лежать?
– Не пам’ятаю, здається лічильники міняли або щось таке, мама віддала. Ось чому ти весь час не хотіла розмовляти про ремонт тут…
– Ага. І ось чому я весь цей час регулярно відкладала гроші на рахунок. Артеме, ми можемо купити квартиру, але ще краще – давай пошукаємо будинок?
Звичайно, без іпотеки нам не обійтися, але перший внесок у нас буде вже ого-го і відсотки виходять не такі великі. Як за оренду.
Це буде саме наш будинок, де ми будемо справжніми господарями і нам не доведеться ні з ким сваритися через те, як і що ми хочемо зробити.
І з мамою ти теж помирися. Цей конфлікт нікому не потрібен. Просто нам потрібно зробити так, щоб ми ні від кого не залежали. Ця квартира належить мамі? Ну і чудово, нехай належить далі.
– Навіщо ж тоді дарували?
– Будемо вважати, що вони подарували нам не квартиру, а можливість пожити тут і зібрати гроші на власне житло. Це теж дорого коштує, так?
А невеликі показові виступи на весіллі краще пробачити і забути. Як не крути, вона твоя мама і вона за тебе турбується. За мене або дітей вона також турбується, звичайно, але зовсім не повинна.
Я не її дитина. А онуки – ну що онуки… це мої діти, мені про них і турбуватися. Так-так, зрозуміло, і твої теж. – Іра поцілувала чоловіка.
– Можливо, рік тому я б міркувала інакше, але зараз трохи її розумію. Зовсім трохи. – Ірина розсміялася.
Артем взяв дружину за руки і по черзі поцілував їх, сказавши:
– Мені в дружини дісталася найрозумніша і найкрасивіша жінка на світі! Ірко, я тебе кохаю!
– Я тебе теж! Ходімо вечеряти, поки банда не прокинулася.
Через півроку вони переїхали в новий будинок. Довелося постаратися, поки змогли знайти щось підходяще. Потрібно було думати про майбутнє, тому вони шукали район, де є садок і хороша школа.
– Ірочка, привіт! – Олена Іванівна зайшла на кухню і, насамперед, вимила руки.
– Вітаю, Олена Іванівна! – Ірина посміхнулася і вручила свекрусі ложку, якою годувала доньку. Та із задоволенням прийняла естафету.
Малюки сиділи як пташенята на високих стільцях і відкривали ротики, чекаючи смачного фруктового пюре, яке приготувала мама.
– Догодуєте їх? Я пошту перевірю, Артем мав надіслати документи.
– Звичайно, іди! Коли ти тільки все встигаєш? І з дітьми, і по дому, та ще й працювати.
– А, нічого не встигаю! – засміялася Ірина. – Ось ви приїхали, у мене аж година часу буде, і я стільки всього встигну! Навіть голову помити! А це вже свято!
Ірина засміялася і вийшла з кухні, а Олена Іванівна повернулася до дітей:
– Нумо, відкривайте ротики! За вашу чудову маму! Так. А тепер за тата!
Дітлахи слухняно відкрили ротики, де вже стирчало по парі зубів.
– Ого! Скоро будете бабусині котлетки їсти? Ай, молодці!
Ірина заглянула на кухню і посміхнулася. Пересваритися – справа нехитра, а ось встановити свої правила – це складно.
«Поки гра на моєму полі. Дякую вам, мамочко і тату, за науку!»
Спеціально для сайту Stories
