— Аркадій! Послухай матір. Справді, вона тобі не пара.
Вона сільська дівчина, розумієш, проста. Ну, ти подивися на неї, вона просто створена для того, щоб жити в селі. А ти зовсім з іншого середовища. Тобі потрібна інша наречена. Шукай собі рівну, — підтримав матір батько.
Батьки цілу годину вмовляли сина. А він ні в яку. Люблю, каже, її і все…
Батько Аркадія — професор, Євген Борисович, викладає в університеті філологію. Дуже інтелігентна людина. М’який, добрий. Мати Аркадія, Ельвіра Степанівна, викладає в тому ж університеті психологію.
Познайомилися вони двадцять п’ять років тому, коли молоденька Еля влаштувалася працювати на кафедру. Розумницю-красуню відразу помітив молодий, тоді ще доцент, Євген. Почали зустрічатися. Стосунки у них розвивалися неспішно і красиво.
Женя дарував Елі шикарні букети, запрошував до ресторанів і на виставки. Вони дуже любили ходити по музеях і театрах, а потім довго розмовляли і ділилися враженнями про побачене.
Через рік вони одружилися. Незабаром народився син, Аркадій. Батьки його балували, пестили і не дарма. Син їх не розчарував. З самого дитинства він почав проявляти неабиякий розум, розсудливість і посидючість.
Дуже добре вчився. А ще він завжди був слухняним хлопчиком і не доставляв батькам ніяких турбот. Школу закінчив на відмінно. Чудово склав іспити і, звичайно ж, вступив до того університету, де викладали батьки. Там же і познайомився з Анфісою.
Анфіса народилася і жила в селі. Старанно вчилася, і після закінчення школи поїхала в місто здобувати освіту. Бали за іспити вона набрала високі і могла вибирати будь-який інститут. Батьки були раді за дочку і пишалися нею.
Однак з її від’їздом робочих рук в родині поменшало. Анфіса не цуралася ніякої праці. Прибирала за поросятами, доїла корову, часто допомагала батькові, косила траву. Вона завжди була рада допомогти батькам, адже у них росло ще троє маленьких дітей.
І матері по дому допомагала, а вже які пироги навчилася пекти, на радість усім! Дівчина вона була смілива, рішуча, добра і трохи наївна. Анфіса ніколи не соромилася свого походження.
Спочатку в університеті вона трохи відрізнялася від інших. Однак, в гуртожитку, живучи пліч-о-пліч з іншими дівчатами, Анфіса швидко навчилася у них одягатися і фарбуватися, і стала зовсім як вони.
За відмінне навчання вона отримувала додаткову стипендію, і дівчині цілком вистачало грошей не тільки на життя, але і на одяг та косметику. Характер у неї був чудовий, з нею всі дружили, а ще всі знали, що Анфіса — надійний друг, на неї можна було покластися в будь-якій ситуації.
Доля звела Аркадія і Анфісу в університетській їдальні. Яскрава красива дівчина з величезними блакитними очима і шикарною косою пшеничного кольору відразу сподобалася хлопцеві. Саме своєю безпосередністю вона приваблювала найбільше.
Вона не намагалася здаватися кращою, ніж є, а була сама собою, сміливо висловлювала свою думку, дуже розумно міркувала і вміла слухати. Аркадій закохався.
Сором’язливий, інтелігентний молодий чоловік теж припав до душі Анфісі. Вони почали зустрічатися, а потім Аркадій вирішив, що настав час познайомити дівчину з батьками. Тим більше, що мати вже давно зрозуміла, що у сина хтось є, але в його справи намагалася зайвий раз не втручатися, надаючи йому право самому вирішувати, коли розповідати про своє особисте життя.
Про Анфісу вона нічого не знала — Аркадій зустрічався з нею після навчання, та й навчалася дівчина в сусідньому корпусі, тому з Ельвірою Степанівною не перетиналася.
***
—Хто ж так косу тримає? — дзвінко засміялася Анфіса, вказуючи рукою на екран телевізора, — відразу видно, що не вміє. Треба не руками махати, а всім тілом рухати, руками тільки тримати її міцно! І повернутися треба, щоб вітер в спину дув, а не навпаки, трава ж не туди нахиляється, незручно так!
Вони сиділи на кухні за столом з батьками Аркадія і пили чай. Був увімкнений телевізор і по ньому йшов якийсь фільм, де показували косаря.
Ельвіра Степанівна поперхнулася чаєм, а потім, відкашлявшись, запитала:
— Дитинко, звідки ти знаєш, як тримати косу?
І Анфіса розповіла про своє життя в селі, про те, як вона допомагала батькам, коли жила вдома, про те, як сумує за своїми рідними і за сільським життям.
— Але в місті мені сподобалося більше. Я думаю, що мені буде краще жити в місті. Тут можливостей більше, — простодушно зізналася дівчина.
В очі Анфісі батьки нічого не сказали, і та навіть подумала, що знайомство з ними пройшло цілком вдало. Однак ввечері в родині Аркадія відбулася серйозна розмова.
— Аркадію! Що ти з нею будеш робити? Вона ж зовсім тобі не підходить, — мати наливала собі вже четверту чашку чаю — вони так і сиділи за столом…
— Ти й корову жодного разу не бачив, а вона доїть, сіє, оре і траву косить. Ох… Не таку ми тобі наречену пророкували, сину!
Євген Борисович теж не схвалював вибір Аркадія. Але він мовчав і тільки нервово барабанив по столу пальцями. Вперше в їхній родині виникли такі серйозні розбіжності. Син стояв на своєму, і батьки, зрозумівши, що не можуть його переконати, вирішили на деякий час відкласти неприємну розмову.
У вихідний вони всією сім’єю поїхали на дачу. Це був кінець червня, сесія в університеті закінчилася, і можна було розслабитися. Аркадій запросив Анфісу. Дівчина з радістю погодилася.
Не встигли вони приїхати, як Анфіса почала дивувати.
— Що це таке?! Вона ж тінь дає на половину городу!
Схопивши пилку, Анфіса спритно залізла на величезну сусідську яблуню, що росла за межами його ділянки.
Євген Борисович і Ельвіра Степанівна вже багато разів у коректній формі намагалися пояснити нахабному сусідові, що крона цього дерева затінює їхні грядки, але він не хотів нічого слухати і заявляв, що це дерево його, чіпати не можна і нехай росте на здоров’я, а вони нехай не лізуть.
— Ось який! Зараз я йому покажу!
Дівчина швидко і вміло відпиляла гілки, які давали тінь, і спустилася на землю. На шум вийшов сусід. Ельвіра Степанівна закрила руками обличчя, готуючись до вселенського скандалу. Однак сусід був настільки ошелешений сміливим вчинком Анфіси, що тільки мовчки відкривав і закривав рот, як величезна риба, викинута на берег.
Через пару хвилин мовчання він почухав потилицю і, нарешті, вимовив:
— Чого ж ви так? Сказали б, я і сам тоді… Того… Цього… Відпилив би…
Анфіса діловито склала гілки біля паркану і побачила на землі мокру пляму.
— Це що? Дайте-но лопату! — скомандувала вона.
Аркадій пішов за лопатою, а з будинку виглянув Євген Борисович і, поправивши окуляри, сказав:
— Еллочка, вода з крана ледь капає… Поламалося щось…
Ельвіра Степанівна тільки знизала плечима, проте Анфіса почала копати те місце, де було мокро. Протікання швидко виявилося…
— Ось так дівчина! — захоплювався Євген Борисович, прибираючи інструменти, після того, як трубу вдалося полагодити, — Молодець! З такою не пропадеш, правда, Еллочка?
— Розумниця. І працьовита, і все вміє, і за себе постояти може! — посміхнулася мама Аркадія.
Сам же Аркадій дивився на Анфісу закоханими очима. Дівчина відкинула косу за спину і сказала:
— А сусіду відсіч треба давати! Дивись, який! Просто ви не такі люди, і він знає, що на конфлікт не підете, ось і нахабніє. У нас у селі, знаєте, який випадок був?
Ох, сміх! Зараз розповім. У сусідів жив півень задиристий і безглуздий, жах. А сам яскравий, красивий, великий, хоч на виставку, а вже кричав, так оглухнути можна. Але я б його давно вже в суп пустила, одні проблеми від нього.
У нас і качки, і кури, всі жили дружно, а у них цей півень нікому життя не давав. Наш півник курей своїх стеріг, селезень теж за качками дивився, а одного разу не побачив, мабуть. Сусідський півень ні з того ні з сього раптом кинувся на нашу качку і почав топтати, а наш селезень, як це побачив, і давай шипіти, крилами махати, обурюватися.
Зігнав півня. А той нахабно відійшов і йде важливо, не поспішаючи, всім своїм виглядом, ніби кажучи, що він тут головний і ніхто йому не указ. Тоді селезень обурився такою нахабністю і в помсту накинувся на сусідську курку, яка тупотіла поруч.
Курці зовсім погано, хрипить, ось-ось розчавить її селезень. Півень кинувся на селезня і зчепилися вони міцно. Пух, пір’я летіло. Качки і курочки розійшлися зграйками по сторонах, стоять, пір’ячко чистять, дивляться, хто переможе.
А ніхто не переміг. Я з відром води вискочила і облила обох. А сусідському півню ще знатного стусана дала, далеко летів! Ось, надумав наших птахів ображати!..
Анфіса почервоніла від своєї промови — така красуня! Відкинула знову за спину свою шикарну косу, посміхнулася яскраво, променисто і каже:
— Ельвіра Степанівна! Ви скажіть, чим ще допомогти? Я все вмію!
— Дякую, дівчинко! — посміхнулася мама Аркадія і обійняла свою майбутню невістку.
Поспілкувалися батьки і вирішили, що нехай Аркадій одружиться з Анфісою. Чудова дівчина! З такою розумницею не пропадеш. А що проста, сільська, так то нічого. Головне, щоб людина була хороша!
Поїхали в село до Анфіси. Познайомилися з майбутніми родичами. Вони їм дуже сподобалися. Люди добрі, душевні, відкриті. Місця там мальовничі, природа! Продукти натуральні, молоко, сметана, яйця сільські!
Поїхали вони звідти з гостинцями і обіцяли ще в гості приїхати, дуже вже у них добре. А Євгену Борисовичу лазня дуже сподобалася. Вирішив собі на дачі, неодмінно, таку ж побудувати.
Спеціально для сайту Stories
