-Мамо, ти зняла гроші з картки?
-Так, донечко, зараз.
Ольга Миколаївна з подивом дивилася на те, як Наталя, діставши з гаманця купюри, простягнула їх дитині.
-Тримай, донечко. Дякую, що виручила.
Дівчинка, поцілувавши матір у щоку, забрала гроші і втекла до своєї кімнати.
-Наталю, я не зрозуміла, що це зараз було? Навіщо ти дитині такі великі суми даєш? Дивись-но, яка багачка! За які такі заслуги ти їй зараз три тисячі віддала?
Навіщо привчати дітей до таких великих грошей? Сьогодні ти їй три тисячі дала, а завтра вона у тебе скільки попросить? П’ятдесят?
-Це гроші Віки, мамо. Я у неї позичала, готівка була потрібна, зараз повернула. Не переживай, великі суми ми їй не даємо.
-Як же, не даєте! А звідки у неї в її віці гроші тисячами з’являються? Ох, дивись, Наталко, дограєтеся.
-Мамо, не нагнітай. Ми їй як і всі просто даємо гроші на кишенькові витрати. Вона їх не витрачає, а збирає, ну і на свята останнім часом теж даруємо грошима.
-І багато накопичила?
-Близько 10 тисяч. Вона на новий телефон збирає, якраз на день народження подарують гроші, і підемо купимо.
-Нічого собі! У 13 років такими сумами розпоряджатися! Я б на твоєму місці не те, що борги не віддавала, я б все до копійки забрала! Працюєш, горбишся, а вони ні в чому відмови не знають! Що за потреба – новий телефон?
-Ти на своєму місці так і робила, мамо. А я на своєму місці, тому чужими грошима розпоряджатися не маю права. Позичила – поверни. Це її гроші, вона їх накопичила, нехай розпоряджається ними сама.
-Ти все про свої копійки заспокоїтися не можеш? Хочеш, прямо зараз тобі їх віддам. Скільки там я тобі винна? 300 гривень?
-325. Дякую, борги повертати треба вчасно, а не через стільки років. Що я зараз з ними робитиму? А в той час для мене це було ціле багатство. І не тільки для мене.
Я плани на ці копійки, як ти висловилася, будувала великі.
-Ой, ви подивіться на неї! Все до копійки пам’ятає! А ти випадково не пам’ятаєш, як важко нам жилося, які роки були важкі, як грошей взагалі не було?
Я ж вам їжу купила, ні копійки з тих грошей не витратила на себе. Чого ти ображаєшся досі? Плани у неї були! Накупила б всякого, проїла б їх з подружками, і вся сім’я б лапу смоктала, зате ти б задоволена була.
Та ти ж знаєш, що в той час у мене зарплата була маленька, з яких грошей я тобі віддати могла?
-Значить не треба було обіцяти, що повернеш. Можна було і частинами повертати.
-Ой, та ну тебе! До пенсії не забудеш тепер.
-Не забуду. Чому ж твій чоловік на дивані лежав і пальцем не ворухнув, що в будинку їжі не було, а ти у мене останні гроші обманом виманила?
Я між іншим своєю працею їх заробила, брудні пляшки мила в холодній воді.
-Та дурницями ти займалася. Хто тебе змушував? Сама захотіла грошей, що тепер ображаєшся?
Ось як виходить, що такі моменти в пам’яті відкладаються на все життя, і що б ти не робив, як би не старався, а все одно ці неприємні епізоди, ці дитячі образи раз у раз спливають у пам’яті.
Це дорослій людині здається – дурниця, дрібниці, копійки, а для дитини це виявилося настільки серйозним, що Наталя пронесла цю образу через все своє життя. А мама досі вважає, що вчинила правильно.
Важко тоді всім жилося. Зарплату місяцями не давали. Вони, сільські, поїсти було що, звичайно, але не шикували.
Картопля є, молоко та борошно є, вже не голодні. А ось у шафці, де крупи зберігалися, як то кажуть, миша повісилася.
Жменька гречки залишилася, та ячмінної крупи трохи. Спагетті в той час і не варили просто так. Ламали дрібно, та замість локшини в суп кидали. І макарони теж в суп пускали, надовго вистачало, а то що цей кілограм макаронів на сім’ю?
З’їв, та забув, що вони були, а якщо з розумом витрачати, та суп з макаронами варити – цей кілограм і на місяць розтягнути можна.
Досі не любить Наталя макарони, а особливо суп з ними. Як згадає, так здригнеться. І добре, коли він ще свіжий, щойно з плити, то хоч можна їсти і не морщитися.
А ось якщо цей суп постоять з обіду до вечора, макарони там розкиснуть до такої міри, що стануть не тільки малоапетитними зовні, а й абсолютно неїстівними на смак.
А спробуй-но, відмовся від їжі, мати таке видасть, а ще й на голову цю тарілку виллє, мовляв, їж швидко, не модничай мені тут.
І сидить Наталя, давиться цими макаронами, які стали розміром з кулак, і зовсім не поміщаються в рот, ковтає цю слизьку субстанцію, а вона не ковтається, так і проситься назад. Бррр, рідкісна гидота, цей макаронний суп.
І хто його тільки вигадав?І у дорослих людей в той час грошей не було, що вже про дітей говорити? Які тут кишенькові гроші, коли щоб до школи дітей зібрати і свиней, і корів здавали.
Адже сільські дітлахи такі кмітливі! І в ті важкі роки примудрялися заробити копієчку. То ягідку нарвуть, та продадуть, нехай і за копійки, а все ж гроші.
То трави лікарські збирають, сушать, та здають. А тут ще чоловік з райцентру, що траву приймав, став в село їздити, та людей агітувати, мовляв пляшки буду приймати, збирайте, намивайте, та здавайте.
Це спочатку ажіотаж з тими пляшками був, тільки зовсім ледачий їх не здавав, а потім якось все затихло. Ну їх, пляшки ці! Знайди їх, помий, висуши, а потім починається…
Цю не візьму, форма не та, у цієї колір темний, по 10 копійок піде, ця зі сколом на горлечку, і даром не потрібна…
І в підсумку за десяток мішків порожніх пляшок виходять суцільні копійки. Та ну його, такий заробіток.
Деякі дітлахи, серед яких була і Наталя, раділи навіть цим копійкам, тому повз порожню тару не проходили, і хоч трохи, але заробити їм вдавалося.
Наталя, дурна, наївна дівчинка, своїми заробітками ділилася з мамою, і малу частину грошей залишала собі, збирала, хоч поки і не знала, на що.
Вітчим працював у колгоспі, а вечорами заливав горе. Найцікавіше, що горе це кожен день було різне. Сьогодні одне,завтра інше. А Наталка винна, що очі йому тут мозолить, їсть за його рахунок.
Чому мовчала Ольга Миколаївна і не заступалася за дочку? Може, боялася втратити чоловіка, може, боялася великих кулаків цього самого чоловіка, а може, і ще чогось.
Росла Наталка, як неприкаяна, і хапалася за будь-яку можливість заробити копієчку, а заробивши, більшу частину віддавала матері.
Тільки подорослішавши, Наталя задалася питанням, чому ж здоровий, дорослий чоловік не шукав ніякого додаткового варіанту заробітку?
Адже і мати часто працювала, то город прополоти старенькій якійсь, то побілити та пофарбувати, а цей – тільки до пляшки вмів прикладатися, все в борг її брав, цю пляшку. І адже давали, знали, що Ольга зі шкіри вилізе, але борг віддасть. І мати хороша, не гребувала у дочки гроші брати.
У коробочці, що служила дівчинці скарбничкою, лежали її незліченні багатства, цілих 325 гривень! Це зараз сума маленька, а тоді, коли нові гроші тільки недавно з’явилися, сума була значна.
Того дня мати запитала дівчинку, чи багато вона накопичила? Наталя, ні про що не думаючи, назвала суму з точністю до копійок.
-Донечко, виручи, позич мені ці гроші. Сама бачиш, шафа порожня, ні чаю, ні тютюнових виробів у Льошки немає, та й цукор закінчується. Скоро зарплату повинні дати, і я тобі відразу все поверну.
І тіні сумніву у дівчинки не виникло. Дістала свою коробочку Наталя і віддала гроші матері, не роздумуючи. Вона ж віддасть…
У день зарплати мати мовчала. Наталя вже до вечора не витримала, запитала, мовляв, ти забула, що обіцяла? Ви ж отримали зарплату, поверніть борг.
Ох, як розлютилася тоді Ольга! Кричала, галасувала так, що стіни тремтіли.
-Який такий борг? Я тебе годую, одягаю та взуваю, а ти ще й борги з мене трясеш? Безсоромна ти, Наталка, безсовісна!
До неї приєднався і Льоша, теж кричав, мовляв, виростив змію на свою шию! Які у тебе свої гроші можуть бути? Мала ти ще свої гроші мати! Треба ж, борг їй віддай! А їси ти тут на що? Одягає тебе хто?
Наталя згорнулася в клубок. Так соромно їй стало, немов великий злочин вона скоїла. Заплакала, встала з-за столу, хотіла піти в свою кімнату, та тільки мати силою змусила її сісти назад і доїдати спокійно, а не сидіти і не нити.
Яка вже тут їжа, коли і шматок в горло не ліз. Довго Наталя за столом сиділа, давилася цією смаженою картоплею, яка здавалася дівчинці дуже вже солоною.
Може мати солі переборщила, а може сльози тому винні були, адже капали вони, не перестаючи.
Наталя вже була доросла, коли розмова про борг зайшла. Виявилося, що мати й забула, що був такий випадок. Сиділа задумлива, а потім згадала.
-Ой, Наталко, ну знайшла, що згадати! Це коли було-то! Та й з чого б я тобі повернула той борг? Нас колгосп у той час обдирав, як липку. Льошу позбавляли постійно заралатні, то за його нетверезий стан, то за прогули, він взагалі мало отримував, а на мою зарплату сильно розгуляєшся?
Все тоді Наталя матері висловила. І про те, що сама вона ті гроші заробила, ось цими руками, по гривні та копійці складала, ще й матері з тих грошей більшу частину віддавала.
Про те, що вона, дитина, виходить дорослого чоловіка утримувала, поки той на дивані валявся. Про те, що недобре це, слово своє порушувати.
Обіцяла – віддай. А то виходить, коли просила, доброю та ласкавою була, не думала, що віддавати нема з чого, а як справа дійшла, зрозуміла, що немає грошей?
-Ти ж до тітки Марії, що торгувала міцним, як на роботу ходила, всі борги їй вчасно за свого віддавала. Чому ти їй жодного разу не сказала, що у тебе немає грошей?
Звичайно, вона тітка чужа, за своє і в горло вчепиться, а я хто? Дитина. Мене і обдурити можна.
-Та як же там не віддати було? Якщо не віддам, вона більше Льоші в борг не дасть. А ти ж його пам’ятаєш, трохи що, відразу в б…
Не хотілося мені синці носити, ось і віддавала. Думаєш, не шкода мені було тих грошей? Ще й як шкода. Я Льошу як вигнала, потім ще майже рік за звичкою з зарплати до неї бігти поривалася, борг віддавати.
Начебто і поговорили, начебто і з’ясували все, а все одно кожен залишився при своїй думці.
Наталя вважає, що мати була не права і повинна була повернути їй гроші. Хоч частинами, хоч по копійках, але повернути, а мама себе виправдовує тим, що не було з чого віддавати, сума була чимала. Та й навіщо дитині такі великі гроші? На дурниці б витратила.
Багато років минуло, Наталя вже і сама мама, і доньці своїй сама гроші дає, хоч і невеликими сумами, і позичати іноді доводиться у дитини, тільки пам’ятає Наталя свою образу, свій стан, коли мама її обдурила, і борг не повернула, тому сама намагається борг доньці повернути якомога швидше.
Спеціально для сайту Stories
