Світлана хотіла зробити сюрприз.
Місяць тому Сергій дав їй ключі від своєї квартири, сказав, нехай будуть… Квартира нова, як зрозуміла Світлана, він живе більшу частину часу у батьків.
Сьогодні Світлана вирішила зробити коханому сюрприз, прийти раніше і приготувати смачну вечерю.
Сергій приходить з роботи, а там вона, Світланка, в затишному халаті і домашніх тапочках і неймовірний запах на всю квартиру…
Наспівуючи, Світлана піднялася на п’ятий поверх, вставила ключ, безшумно відкрила двері, зайшла в передпокій і завмерла…
Світлана почула голоси…
-Ну заспокойся, заспокойся, маленька, адже у тебе є я…ну, що ти, ніхто нам не потрібен, ми з тобою удвох…ну…заспокойся, я тебе люблю більше за життя, ти ж знаєш про це і ніколи-ніколи тебе не кину…
Світлана ніколи не чула такого ласкавого голосу від Сергія, таких інтонацій.
-Ти ж моя ляля…
Світлана заглянула у велику кімнату, там у кріслі сидів Сергій і гойдав на руках, як маленьку, заплакану дівчину, яка затишно влаштувалася у нього на колінах. ..
-Світлано…, -Сергій трохи зніяковів, але продовжував сидіти в кріслі, машинально гойдаючи дівчину. Та повернула до Світлани заплакане обличчя..
“-Красива, – машинально зазначила про себе Світлана,- і молода…”
Світлана розвернулася і, не кажучи ні слова, поклавши ключі на тумбочку, пішла вниз…
-Світлано, зачекай…
Вона обернулася і побачила трохи збентеженого і чомусь усміхненого Сергія…
-Світлано… зачекай… ми тобі все пояснимо…
Світлана похитала головою і пішла… Як же їй було боляче, боляче і прикро…
-Ось дурепа, -вела вона внутрішній діалог, -розкатала губи, ну-ну, можна подумати, що гарний, небідний, молодий чоловік, сидить монахом і чекає на неї, Світланку, яка на добрий десяток років старша за ту, що на колінах… Ляля… з тугою подумала Світлана, звичайно Ляля…
Дізналася, напевно, що Сергій з якоюсь тіткою час проводить, і пустила в хід найпотужнішу жіночу зброю, сльози… Боже, як банально…
Ну як? Як вона примудрилася вляпатися? Фу, як огидно…
Всі вихідні Света проплакала, все одно вона сподівалася, що Сергій подзвонить, почне виправдовуватися, щось говорити… але ні, тиша…
У понеділок прийшло смс, з номера Сергія…
Треба поговорити. Адреса і час…
Як завжди, точно, чітко і по справі, посміхнулася і внутрішньо стиснулася, Света… Ну ось і все… Подякує за проведений час, скаже, щоб більше не турбувала…
Може не ходити? Ні, піду! Рішуче сказала собі Света, піду!
Вона знала це кафе, недалеко від роботи, між іншим не дуже і дешеве. Гаразд, вже за чашку кави, Света в змозі заплатити…
Тиха музика, безшумні, як тіні офіціанти, проводжають до столика, за яким сидить молода дівчина, віддалено когось нагадує…
Так, це ж, Ляля, як же Света так попалася… Розвернутися і піти? Ну вже ні… Вона не дозволить нікому сміятися над собою…
-Добрий вечір.
-Вітаю, – дівчина не виглядала грубою, але вона відверто розглядала Свету, – це я вам надіслала смс.
-Так, я вже зрозуміла, для чого?
-Я ж написала, потрібно поговорити…
-Про що? Я не претендую на Сергія, я все прекрасно розумію, він вас любить і…
-Мене Оля звуть, – дівчина дивилася не моргаючи на Свету, – сідайте, розмова буде довгою… Ви були заміжня?
-Так.
-Діти є?
-Ні, не було, а до чого власне питання? Що за допит і…
-Я хочу вам розповісти історію, а ви послухайте. Він сказав, що ви розумна, добра і красива. Поки бачу тільки те, що красива…
“Вона що, мене красивою назвала, “-щиро здивувалася Світлана…
-Я вас слухаю…
***
Даринка була відривною, грала у футбол з хлопцями, носилася з ними по гаражах. У десять років почала палати, у дванадцять спробувала міцне, воно їй не сподобалося…
Сергій з благополучної сім’ї. Відмінник, навчається в школі з математичним ухилом і поглибленим знанням англійської, жодної вільної хвилини, і де тільки вони перетнулися…
Спочатку ніхто не знав про їхню дружбу, бачилися вони уривками.
Мамина подруга дитинства, була вчителем фізики в школі, де вчилася Даринка, вона – то і розповіла якось мамі при зустрічі, що Сергій благотворно впливає на дівчинку. Дівчинка непогана, та й взагалі…
Мама не надала значення словам подруги, а даремно…
Дитяча дружба переросла в щось більше, набагато більше, ніж могла собі уявити мама Сергія, ну а мамі Дарини було, як би сказати м’якше, все одно…
Сергій з дитинства відрізнявся відповідальністю і педантичністю. А ще він, коли був маленьким, мріяв про брата, або хоча б сестру. Але мрія не збулася.
Мама вважала, що обов’язок перед суспільством і чоловіком вона виконала, народивши сина, і може собі дозволити жити так, як вважає за потрібне.
Тато Сергія був дуже далекий від усього цього, він просто заробляв гроші і теж вважав, що може дозволити собі жити так, як йому хочеться…
Можливо, ці двоє і потягнулися один до одного, незважаючи на відмінності в соціальному середовищі…
Спочатку вони розгубилися, все ж не кожен підліток знає, як вчинити в такій ситуації, тут дорослі губляться і роблять що завгодно, а вже вчорашні діти, які з цікавості роблять такі вчинки, і тим більше… Це зараз можна все дізнатися в інтернеті…
У школі забили на сполох, коли худенька Даринка почала перетворюватися на кульку на тоненьких ніжках, були комісії, якісь розгляди.
І, що дуже дивно, жодного разу не притягнули Сергія, ніби його й не існувало зовсім. Ніби Дарина сама якимось чином все це провернула, та й він якось не заглиблювався, а задовольнявся тільки тим, що розповідала йому Дарина
А вчителька фізики, мамина подруга, на той час звільнилася і поїхала…
На шістнадцятий день народження, о шостій годині ранку, зателефонувала Даринка і безбарвним голосом привітала з народженням дитини.
Сергій подякував і ліг спати далі. Вдень йому було якось не до цього, і тільки ввечері він згадав, що ніби дзвонила Даринка, набравши її, він почув схлипування… Вона в лікарні і у них народилася дитина.
Сергій з’їздив за адресою, яку вказала Даринка, привіз те, що вона просила. Вона стояла у вікні, маленька, худа, безбарвна і якась загадкова…
Він приходив до них, коли мав можливість… у грошах обмежений не був, тому міг купувати якісь дрібнички, кіндері та всяку нісенітницю…
Сергій все не наважувався сказати батькам про те, що вони стали бабусею і дідусем, поки одного разу, сонячного ранку, коли що було рідкістю, вся родина була в зборі, у двері подзвонили…
На порозі стояла мати Даринки, вона тримала на руках заплакану, брудну дитину…
-Нуу, до вас не потрапиш… А он ти де, тату, – останнє слово мати Дарини з ненавистю виплюнула в бік Сергія, – забирай, своє багатство… Та вертихвістка умотала, а я що, казенна…
Нічого не розуміючі батьки дивилися на жінку, дитину і переводили погляд на Сергія.
Він мовчки взяв ревучу дитину на руки і пішов у кімнату, відчувши і впізнавши рідну людину, дитина почала заспокоюватися…
У дверях з’явилися батьки, мати, тримаючи в руках якісь папери, була біла, як крейда… Батько ж навпаки червоним, обоє хотіли пояснень…
Сергій, тримаючи на руках дитину, спокійно пояснив, що він вже вісім місяців як тато…
Мати почала кричати, що вона не вірить, що це все якийсь сюр, почала плакати. Кудись дзвонити, і в кінці-кінців сказала, що вона не готова, вона не хоче бути бабусею…
Батько вигнав її з кімнати, велів синові розповісти все…
Батько влаштував експертизу, звичайно дитина була його, Сергія…
Мати ридала і заламувала руки, шукала варіанти приховати ганьбу, до тих пір, поки не приїхала бабуся Сергія, татова мама. Вона швидко все розставила по місцях, і дуже допомогла Сергію з Олечкою…
Дарина зрідка з’являлася, у неї було своє, веселе життя, місця в якому Сергію і Олечці не було, а потім вона зовсім зникла…
*****
-Тато закінчив школу, вступив до університету, бабуся змирилася з тим, що вона бабуся і полюбила мене, дідусь теж.
У тата хороша освіта, непогана робота, тільки немає особистого життя. Звичайно, у нього були жінки, але вони або самі йшли, або він йшов. Я не знаю, може, він вибирає якихось однотипних, але всі вони, як одна, тільки трохи відчувши владу, намагалися позбутися мене.
Ні, не в прямому сенсі, без криміналу. Я не примхлива, Света, ви не подумайте…
І ось я поставила собі за мету знайти матір. Я думала, що хто знає, раптом вона любить мене, прийме мене, і татові буде легше, не маячить доросла дочка на горизонті…
Того вечора… я татові не казала, що знайшла її. Вона власне й не губилася, живе за сорок кілометрів… я з’їздила.
Вона відчинила мені двері, в квартиру не запросила.
Запитала, чого я хочу… Знаєте, поки ми стояли в дверях, звідкись із глибини квартири виїхала дівчинка на велосипеді, років трьох… У нас відбулася розмова, наслідки цього візиту і цієї розмови ви і застали, Світлано…
-Мамочко, -покликала дівчинка, – хто це там?
-Донечко, їдь до няні, матуся зараз…
Я стояла і дивилася на дівчинку, це моя сестра, розуміла я…рідна…а ця красива молода жінка, моя мама…
-Це ваша дочка?
-Що ти хотіла? Я не думаю, що твої бабуся з дідусем збанкрутували, і ти доїдаєш останній шматок хліба…
-Просто, хотіла подивитися на вас…
-Для чого? Я не буду просити у тебе вибачення за те, що покинула тоді, я не хотіла повторити долю своєї матері, а твій батько так і не наважився б сказати своїм батькам про тебе, про нас… Я все прорахувала, тож ти повинна бути мені вдячна за те, що я так тебе влаштувала…
-А якби твоя мати не віднесла мене до тата?
-Прямо… Я ж з нею йшла, грошей їй пообіцяла, твій батько приносив, а я відкладала, на втечу… Ну і коли вона вийшла, дала їй трохи і пішла… Що ти від мене ще хочеш почути? Ти вчишся? Хлопець є? Ось яка, красуня, хлопці – то, мабуть, шиї заламують… Дивись, не будь дурепою…
Гаразд, вибач, мені треба йти… І це, не приходь сюди більше, не треба…
Ти, напевно, все ж пробач мене, що я не змогла стати тобі матір’ю…
Я йшла, як уві сні. Адже я ночами мріяла, маленька, що моя матуся десь є, чекає на мене, любить. Ні, мені вистачало любові, звичайно…
Я приїхала в місто, зателефонувала татові, а він тут, у квартирі, побачила його, хотіла все приховати, та не змогла, ось і розплакалася, а тут ви… Збіг обставин.
Загалом вам вирішувати, потрібен вам такий чоловік? Знаєте, чому він вам не дзвонив всі вихідні? Я не дала, сказала, що ви повинні охолонути, і краще я поговорю спочатку.
Загалом ось… Ви подумайте, номер тата знаєте, сто разів подумайте, я нікуди не дінуся, це теж враховувати потрібно… Щоб потім не було…боляче…
***
Через рік, гуляючи з коляскою, Ляля зустріла її, матір. Вона приїжджала ховати свою матір, бабусю Олі.
-Вітаю.
-Привіт, -протягнула мати, – так, яблучко від яблуні.
-Ви про себе? Бачу, почали вживати…
-А ти, я бачу, дотепна, в мене, мабуть, але ось тільки…
-Що? Ах це… Тато, мамо, ми тут… Це мій братик, ми гуляємо, поки батьки в магазин ходили…
Прощавайте, Дар’я Андріївна, не вживайте багато, а то самі розумієте, яблучко від яблуні…
Спеціально для сайту Stories
