– Мамо, підемо в машинки пограємо, ти ж мені обіцяла… – укотре протягнув п’ятирічний Максим, який заглянув на кухню.
Ольга подивилася спочатку на сина, потім перевела погляд на гору немитого посуду і тушку курки, яка терпляче чекала свого часу, лежачи на обробній дошці. Жінка знову подивилася на синочка. Хлопчик теж дивився на неї впритул і чекав відповіді на своє чи то запитання, чи то прохання.
– Максику, зараз ще трохи потерпи і мама скоро прийде, гаразд?! – вона вимовила ці слова тихо, напевно, тому, що сама не особливо вірила, що це заповітне “скоро” колись зрештою настане.
– Ну ось знову! Ти весь час так кажеш, а потім сама не приходиш! Я не хочу грати один! Не хочу! – закричав синочок і втік у кімнату.
Від криків брата прокинулася маленька Надя й одразу ж посигналила про своє пробудження гучним плачем. Ольга сіла на стілець, обхопила голову руками, роблячи такий рух, ніби хоче заткнути вуха. Жінка на мить заплющила очі.
…Ольга завжди хотіла дітей і шалено їх любила. Але зараз вона б із великим задоволенням опинилася десь зовсім одна, де немає цього нескінченного прибирання, готування, підгузок, логопеда, виходів на прогулянку, вечірнього купання дітей, вечері, казки на ніч…
Звичайно, багато жінок живуть так само, але ж у більшості є бабусі й дідусі, чоловіки допомагають. У Ольги ситуація трохи інша.
Її батьки в іншому місті, свекруха працює і займається собою – їй поки не до онуків. А чоловік Євген практично завжди приходить з роботи в той час, коли діти вже вкладаються спати. Чоловік вечеряє, сідає перед комп’ютером або телевізором. Допомоги дружині практично ніякої.
А останнім часом взаємини Ольги та Євгена стали якимись натягнутими, болючими чи що…
– Мамооо… – почувся протяжний голос півторарічної Надійки.
– Іду, донечко, іду! – відгукнулася Ольга і поспішила в дитячу кімнату.
Жінка повозилася з дітьми, зробила невелике прибирання. Після обіду в Максима заняття з логопедом. Поки він займався, Ольга з донькою гуляли на дитячому майданчику.
Прийшли додому вже ближче до вечора. Ольга викупала дітей, нагодувала їх вечерею. Сама навіть не їла, тільки чаю нашвидкуруч випила. Потім прибрала за дітьми посуд, подивилася на курку і винесла їй вердикт – “не встигну”. Щоб нагодувати чоловіка, вирішила зварити пельмені.
Євген повернувся ближче до дев’ятої години вечора. Ольга вже звикла до того, що чоловік частіше приходить додому не в дусі.
– Я вдома! Чого не зустрічає ніхто? – крикнув чоловік із передпокою.
– Євгене, не кричи, будь ласка, я Надюшу вже спати вклала. – розмовляючи з чоловіком, Ольга намагалася зробити голос ласкавим і привітним, щоб зайвий раз не провокувати його.
– Ну все! Привіт рідний дім називається! Прийшов додому і тут же тихо! – проворчав Євген і пройшов у ванну вмиватися.
Ольга накрила на стіл – поклала в тарілку пельмені, окремо на блюдце поставила зелень і сметану. Закип’ятила чайник, нарізала хліб на тарілку.
– Ольго, ти що пельмені за акцією купила і тепер я нормальної їжі не побачу, поки всі їх не з’їм?! – уїдливо запитав Євген.
– Євгене, давай сьогодні ще день пельмені, а на завтра я, як і обіцяла, посмажу курку. – винувато відповіла Ольга.
– Їм сьогодні їх востаннє. Завтра точно не буду! У понеділок їли ці пельмені і сьогодні те саме! – обурено відповів Євген і взявся за вечерю.
Він навіть не запитав, чи їла Ольга хоч щось сьогодні за день. Здавалося, що останнім часом дружина його взагалі не цікавила.
– Євгене, відірвися хоч на п’ять хвилин від свого телефону. Розкажи, що у вас на роботі?
– Та що на цій роботі – все як завжди. Я так від неї втомився, а ти хочеш, щоб ми вдома про це ж розмовляли! – Євген сказав, як відрізав, і знову втупився в екран мобільного.
– Ну тоді приємного апетиту тобі, я піду дітей подивлюся.
– Іди. – сухо відповів чоловік.
Ольга вклала дітей, погасила світло в дитячій і повернулася на кухню.
– Я спати. – сухо кинув Євген і, не відриваючи очей від екрана мобільного, вийшов із кухні.
– На добраніч. – тихо пробурмотіла Оля в порожнечу…
Але ж були часи, коли чоловік цілував її на ніч, першим бажаючи добраніч і приємних сновидінь. Бувало, вони вечорами, вклавши спати маленького синочка, довго розмовляли про те, і про се… Разом пили ароматний чай на кухні. Потім ішли в спальню, вмикали якийсь фільм або серіал.
Такі теплі, ніжні й довірливі стосунки з чоловіком Ольга вже починала забувати. Останнім часом із ними відбувалося щось неймовірне. Євген був повністю занурений у роботу, якісь справи, куди Олі доступу не було.
Сама жінка з появою доньки стала дуже сильно втомлюватися. Спочатку була надія, що Максима вдасться прилаштувати в дитячий садок. Але в логопедичній групі не виявилося місць, тому було вирішено на період декретної відпустки залишити хлопчика вдома і водити до логопеда приватним порядком.
Ольга важко зітхнула, подивилася на годинник. Уже пів на одинадцяту! Потрібно терміново прибрати посуд зі столу, сходити у ванну і йти спати.
У спальню Ольга прийшла вже о пів на дванадцяту. Євген, природно, спав. На телефоні в нього пролунала коротка мелодія, що сигналізує про надходження смс-повідомлення.
“Цікаво, хто це так пізно пише?!” – подумала Ольга про себе, але не надала особливого значення, пославшись на повідомлення від мобільного оператора, ну або від банку.
Не встигла Ольга заплющити очі, як тут же її розбудив дзвінок будильника.
“Невже вже пів на шосту ранку?! Таке відчуття, що я не спала сьогоднішню ніч узагалі” – подумала жінка про себе, швидко встала, накинула халат і попрямувала до ванної.
Ольга вмилася, зварила собі чашку кави, щоб прокинутися, і почала готувати сніданок. О шостій годині прокинувся Євген.
– Знову вівсянка і бутерброди?! – обурено протягнув Євген, не встигнувши увійти на кухню.
– Доброго ранку, Євгене!
– Мама раніше мені завжди на сніданок млинці або сирники смажила, а від тебе не дочекаєшся! – пробурчав чоловік і зі злістю підсунув до себе тарілку з вівсяною кашею.
– Євгене, ну справді ніколи. У вихідні ж я смажу, а на тижні… Та й не корисно це щодня зранку смажене їсти. А вівсянка і тобі, і Максику чудово. Та й користі набагато більше.
– Ну звісно! Тепер повинен цією вівсянкою давитися! Хоч би яєчню краще посмажила чи що!
– Євгене, по-перше, не кричи, а то дітей розбудиш. А, по-друге, я вчора забула яйця купити в магазині!
– Та що ти за дружина така – забула, не встигла, не змогла! Сидиш удома, не працюєш. Такі елементарні обов’язки, які роблять усі жінки, а ти зневірилася! Щодня мені по вухах їздиш! Уже додому ходити неможливо стало! Правильно мені мама каже…
Євген не встиг закінчити розпочату фразу, бо з дитячої кімнати почувся плач Надійки.
– Давно підозрюю, що твоя мама налаштовує тебе проти мене! – не витримала Ольга.
– Ти мою маму взагалі не чіпай! Он іди дітьми краще займися! – голосно сказав Євген, відсунув стілець і вийшов з-за столу.
Поки Ольга була в дитячій кімнаті, Євген швидко зібрався і пішов на роботу, навіть не попрощавшись із сім’єю. Оля тільки почула гучний стукіт вхідних дверей, який пролунав луною по всій квартирі.
Жінка пошкодувала, що вкотре посварилася з чоловіком. Стосунки й так натягнуті, та тут ще ці сутички через дрібниці…
А далі день закрутився, як зазвичай. Спочатку Ольга допомогла дітям умитися, потім нагодувала їх сніданком, зробила прибирання. Жінка взялася готувати вечерю для чоловіка й обід для дітей одночасно, періодично відволікаючись на їхні нескінченні прохання.
Пообідали, поспали, потім вирушили на прогулянку.
– Мамо, пішли он на той дитячий майданчик із гойдалками. – запропонував Максим.
– Ну ходімо! – погодилася жінка.
Пішли на майданчик у сусідній двір.
– Ольго! Привіт! Як же ми давно вас не бачили? – почувся звідкись позаду знайомий жіночий голос.
– Ой, Юлько! Привіт! Які ви вже великі! – потріпала Ольга по волоссю синочка подруги.
– І ви підросли. А ти як схудла, і бліда. Не хворієш? – стурбовано поцікавилася Юлія в подруги.
– Та ні. Просто справ багато, двоє дітей… – відмахнулася Ольга.
– Слухай, треба і собі коханій час приділяти. Євген тобі не допомагає чи що? Я Славіка свого часто припахую. А чого? Дитину разом робили, от і займатися нею разом треба. Сім’я ж усе-таки! – розсміялася Юлія.
– Юлю, та Євген працює до вечора. Робота така справа…
– Ну і що! І мій не безробітний. Але ж зі своєю дитиною не складно посидіти! А ви куди йдете?
– Ми на майданчик он до тих будинків, а ви? – відповіла Ольга.
– А ми в торговий центр ішли. Чули, що там дитячу кімнату нову відкрили, от і вирішили сходити провідати що та як. Ходімо з нами! – запропонувала Юлія.
– Ой, ні, Юлю. Ми на майданчику. Я і грошей із собою не брала, та й ми економимо зараз. Євген машину якусь нову пригледів. – трохи винувато відповіла Ольга.
– Ольго, він же недавно нову купив! Тут його бачила, паркувався біля торгового центру. Собі машини купує, а дітям на розваги шкода?!
Ольга промовчала. Жінка розуміла, що багато в чому подруга права.
– Ну гаразд! Ходімо! Будемо вважати, ми вас запросили. І не відмовляйся! Хоч поговоримо з тобою… – наполягла Юлія.
Вони прийшли в торговий центр, розташований неподалік. Старші діти вирушили проходити смугу перешкод. А Ольга, Юлія і Надюша пішли в місцеве кафе. Дівчинці взяли морозиво, а собі каву і тістечка.
– Ольго, ти чого така нервова? Смикана якась… У вас усе гаразд? – запитала Юлія, підозріло подивившись на подругу.
– Так, загалом усе гаразд. Тільки втомлююся дуже!
– Слухай, подруго! Ти своєму скажи, щоб приходив і допомагав. Ти чого його розпустила… – Юля несподівано замовкла.
– Ти чого, Юлю? Кого ти там побачила? – стурбовано запитала Ольга.
– Слухай, а це не твій Євген дівчину якусь обіймає?!
Ольга повернула голову туди, куди був спрямований погляд Юлії. Через кілька секунд жінка мовчки відвернулася і заплакала. У цей момент Євген цілував свою супутницю. Вони вийшли з бутика і попрямували до ескалатора.Спеціально для сайту Stories
– Ні, ти подивися гад який! Навіть не соромиться! Олько, ну чого ти сидиш? Якби це був мій Славко, я не знаю, що б із ними обома вже зробила.
Ольга подивилася на подругу і закрила обличчя руками…
– Дівчині своїй пишеш? – запитала Ольга Євгена, коли той наминав смажену курку і щось набирав у телефоні.
– Що? Чого несеш? – у властивій манері відповів Євген.
– Я несу?! Я бачила вас сьогодні. Що ти робив у торговому центрі? Подарунок їй купував?
Євген помовчав кілька секунд.
– Ти ще стежити за мною будеш?! Це я тебе маю питати, що ти робила в торговому центрі. Спочатку гуляєш весь день, а потім до вечора вся втомлена, нічого не встигаєш! Так, є в мене дівчина і що?! Ти себе в дзеркало бачила? Та з тобою вийти куди-небудь соромно, вся неохайна!
– Я подам на розлучення! – твердо сказала Оля.
– Чогооооо?! Куди ти там подаси?! Не вигадуй! Вівця!
Ольга подала на розлучення через кілька днів. Суд вирішив, що діти залишаються з матір’ю. Ольга поїхала разом із дітьми в рідне місто. Спочатку жили в батьків Ольги. Потім вона знайшла роботу, згодом взяла іпотеку.
– Ти не маєш права відвозити дітей! – кричав Євген.
– Маю. Можеш приїжджати, перешкоджати спілкуванню не буду. Тільки от я впевнена в тому, що ти не відвідував би їх і в тому разі, якби ми жили за два кроки від тебе. Тому що діти ні тобі, ні твоїй матері не потрібні. – спокійно відповіла Ольга.
Євген на це промовчав. Перший раз у житті не знайшов, що відповісти. Напевно тому, що внутрішньо погодився з колишньою дружиною – діти його мало цікавлять. Точніше, не цікавлять зовсім.
