— Ти повинна сама заробляти, щоб не сидіти на шиї у чоловіка!
Навіював Катерині батько з самого дитинства.
— Не будь, як мати!
Катерина росла скромною слухняною дівчинкою. Коли їй виповнилося п’ять років, у неї з’явився брат Кирило. Коли він підріс, то, як це часто буває, турботи по догляду за братом лягли на старшу сестру.
Батьки дочку лаяли не тільки за її провини, а й за провини сина.
— Катька, знову не догледіла! Кирюша тарілку розбив! — бурчав батько Федір Ілліч.
— Тато, та я на секунду відійшла, щоб йому молоко підігріти. Не можу ж я завжди поруч сидіти?
— А на кого нам ще покластися? Ми з батьком працюємо! — підтримувала чоловіка Тамара Михайлівна, — Дивись за братом обома очима!
І так все дитинство. Зібралася гуляти з подружками — бери Кирюшу з собою, прийшла зі школи — допоможи йому з уроками, брат погано себе почуває — відкладай всі справи, доглядай за ним.
Катерина тільки й чекала, коли виросте і поїде вчитися в інше місто.
Нарешті, цей день настав.
— Ну, Катерина, поводься там гідно! — сказав на прощання батько.
— Якщо щось буде, дзвони, — скромно підтакнула мати.
***
Катерина успішно склала вступні іспити до університету, оселилася в студентському гуртожитку. Вона добре вчилася і отримувала підвищену стипендію, але грошей все-таки не вистачало.
— Мамо, надішліть мені, будь ласка, хоч пару тисяч? У мене чоботи продірявилися, а на вулиці осінь, ходжу з мокрими ногами.
— Ой, Катю! Ми тільки недавно Кирила до школи одягли, зайвих коштів зараз немає! Віддай чоботи в майстерню, нехай заклеять. Сезон-то доходиш.
Ось і вся відповідь. Приблизно так і було на будь-яке прохання від дочки: грошей немає, на Кирила витратили.
Провчившись півроку, Катерина знайшла собі підробіток, який можна було поєднувати з навчанням в університеті. Жити стало легше, грошей вистачало на особисті потреби. Хоч вона і сильно втомлювалася, але підробіток не кидала.
На п’ятому курсі університету Катерина зустріла свого майбутнього чоловіка Єгора. У нього була своя квартира, яка дісталася у спадок від бабусі.
— Катю ну що ми як діти? Давай переїжджай до мене з гуртожитку!
— Єгор, та ми всього півроку зустрічаємося, якось недобре… Що батьки скажуть?
— Чиї? Твої чи мої?
— Та й ті, й інші…
— Мої зрозуміють. Мені вже двадцять п’ять, одружуватися пора!
— А ось мої не знаю…
— Тоді порадься з мамою, якщо переживаєш. Але впевнений, все буде добре.
Терзаючись сумнівами, Катерина все-таки зателефонувала матері.
— Ось, що надумала! — обурилася Тамара Михайлівна.
— Мамо, але я кохаю Єгора.
— Так? А він тебе теж кохає? Чи так, пограє і кине?
— Звичайно, кохає! Ти що?!
— А то! Знаємо ми цих чоловіків! Сядуть на шию і поїдуть!
— Мамо, Єгор уже доросла самостійна людина, робота є пристойна. Йому дружина потрібна, ось він і хоче з’їхатися.
— І ким же він працює?
— Проектувальником у будівельній компанії.
— Ооо, проектувальники добре заробляють. Ну не знаю, треба з батьком поговорити…
Того ж вечора Катерині зателефонував Федір Ілліч, коли повернувся з роботи.
— Катька, що це за новини мені мати сказала? До чоловіка зібралася на шию? Я тобі що завжди з дитинства говорив?
— «Не будь як мати, заробляй сама». Я все пам’ятаю, тату! І на шию ні до кого не набиваюся.
— Дивись у мене!
Федір Ілліч, звичайно, обурювався більше за дружину, але жити з Єгором дозволив, за умови, що дочка його з ними познайомить.
— Ось і чудово! — сказав на це Єгор. — Значить, у вихідні їдемо до твоїх!
Зі своїми батьками чоловік майбутню дружину познайомив практично відразу і дуже зрадів, що та, нарешті, теж представить його матері і батьку.
***
Тамара Михайлівна і Федір Ілліч зустріли нареченого дочки привітно. Приготували сільські частування, а батько дістав з цієї нагоди вишневої наливочки.
Катерина навіть здивувалася такій гостинності, адже батьки завжди скептично ставилися до її особистого життя.
— Ми ось, що подумали… — почав Федір Ілліч під кінець вечері. — Кирило у нас цього року школу закінчує, буде вступати до будівельного коледжу.
— Чудово! Будівництво — перспективна галузь! — підтримав Єгор.
— Це добре, що ти так відреагував. Сподіваюся, моєму синові допоможеш?
— У чому ж?
— Ну як у чому? — погладив бороду Федір Ілліч. — З навчанням. Адже ти ж сам теж будівельний закінчував?
— Ну так, університет…
— Оооось! На практику його до себе візьмеш, а потім і на роботу прилаштуєш. І буде наш Кирило при справі.
— Ем… Треба поговорити з керівництвом…
— А що говорити? Якщо ти в своїй компанії на хорошому рахунку, то тебе послухають.
— Я можу тільки порекомендувати, а далі все буде залежати від Кирила, як він себе проявить.
— Нічого, з твоєю підтримкою у нього все вийде! — Федір Ілліч поплескав Єгора по плечу. — Загалом, сподіваємося на тебе, зятю!
Єгору не дуже сподобався такий тиск від батька нареченої, але сперечатися він не став. Якщо так потрібно, то допоможе.
***
Закінчивши школу, Кирило поїхав до сестри. Шкільні іспити він склав не дуже добре.
— Уууу, Кирило, навіть не знаю… — простягнув Єгор, коли подивився його атестат. — З такими балами навряд чи тебе візьмуть. Хоч це і коледж, але вимоги там високі.
— І що? Ти ж обіцяв допомогти! Мені батько сказав, що про все домовився.
Від такої нахабності Єгор злегка ошелешився.
— Ні, вступати ти будеш сам. Я зможу допомогти тільки з місцем майбутньої практики і, можливо, роботи.
Кирило невдоволено скривив рот і занурився в телефон.
— Хлопці, йдіть вечеряти! — покликала з кухні Катерина.
— Що це? Курка? — з огидою запитав Кирило, коли всі сіли за стіл.
— Так, запекла з картоплею.
— Я курку не їм, тільки яловичину, — відсунув тарілку брат.
— Та ти спробуй, вона дуже смачна!
— Фуууу, ні! Краще буду голодним!
Кирило різко встав з-за столу і вийшов з кухні. Катерина розгублено подивилася на чоловіка. Той сидів мовчки, нахмуривши брови.
— Несмачно, так?
— Ти чудово готуєш, Катю!
— А чому ти засмутився?
— Мені не подобається поведінка твого брата.
— Кирило завжди був хлопцем з характером…
— Та він просто розпещений! Звик, що батьки за нього все вирішують!
Катерина зітхнула, з правдою не посперечаєшся.
Решта вечора минула в тиші. Єгор засів за ноутбуком, зайнявшись робочим проектом, а Кирило залипав у телефоні. Катерина не стала нікому заважати і пішла до своєї кімнати з книгою.
***
Вранці всіх розбудив незадоволений крик Кирила.
— Катю, ти мені сорочку чому не попрасувала??? Мені в коледж зараз йти в чому?!
Катерина злякано підхопилася і вибігла в коридор.
— Яка сорочка? Чому не сказав вчора?
— А ти сама не могла здогадатися?
— Як?
— Ну взагалі! Дякую, що ще можу сказати!
— Давай швиденько зараз попрасую?
— Та пізно вже! Я запізнююся! — Кирило накинув пом’яту сорочку і вибіг за двері.
— Що за шум? — з’явився сонний Єгор.
— Та так, не звертай уваги…
— Мені на роботу о десятій, я не хочу прокидатися о сьомій ранку під крики твого брата.
— Вибач…
— Катю, не ти повинна вибачатися.
Єгор підійшов до своєї нареченої і обійняв.
— Ти тут ні в чому не винна. Кирило вже дорослий хлопець, може сам про себе подбати. Досить, дитинство минуло, коли ти була йому нянькою.
Катерина мовчки кивнула.
***
Увечері Кирило повернувся не в дусі.
— Дурні іспити! Хто взагалі їх придумав?!
— Що сталося?
— Та нічого! Просидів у цьому коледжі весь день! Голодний!
— Так чому ж не сказав, я б тобі з собою перекус зібрала.
— Який? Вчорашню курку? Я м’яса нормального хочу! Довелося давитися столовими котлетами!
— Гаразд, не лайся. Я сьогодні купила яловичину, приготувала, підемо поїмо?
Кирило скинув взуття і пройшов на кухню.
— Ти на гарнір що будеш: рис чи спагетті?
— Я буду тільки м’ясо!
— Тут два стейки: тобі і Єгору. Наїсися з одного?
— Ні, звичайно! Я ж сказав, що голодний!
— Давай, може, борщу ще підігрію?
— Нехай Єгор твій борщ їсть! А мені м’ясо давай!
Тут відчинилися вхідні двері — повернувся з роботи Єгор. Він ще на сходовому майданчику почув крики зі своєї квартири.
— Що тут відбувається? — запитав чоловік, коли зайшов всередину.
Кирило, як завжди, невдоволено стиснув губи і промовчав.
— Та я яловичину приготувала на вечерю, але мало взяла…
— Не зрозумів?
— Ну Кирилу не вистачає, він зголоднів…
— На мою думку, тут вистачить на всіх. З гарніром і салатом дуже ситно.
— Та потрібні мені ваші гарніри і салати, я м’яса нормального хочу! З голоду скоро опухну! — спалахнув Кирило.
— Знаєш що! — терпіння Єгора скінчилося. — Якщо тобі тут не подобається, збирай свої речі і їдь!
— У якому сенсі? А як же коледж?
— Та тебе все одно туди не візьмуть, за балами не пройдеш. А конкурс на місце величезний.
— Але ти обіцяв!
— Засунути тебе в коледж я не обіцяв!
— Ну, Катька, я все батькам розповім! Знайшла собі нареченого! — закричав Кирило на сестру.
— Не смій підвищувати на неї голос! — гримнув Єгор. — Речі свої взяв і геть звідси! На останній автобус до себе додому ще встигнеш!
Кирило трохи знітився, не очікував такої реакції від нареченого сестри. Швиденько зібравши речі, він покинув квартиру.
Вже ближче до ночі Катерині зателефонували батьки і обрушили на неї купу звинувачень, що вигнали Кирюшу, тримали його в злиднях і не допомогли з коледжем.
Катерина спочатку намагалася пояснити ситуацію, але потім зрозуміла, що сперечатися безглуздо.
З дитинства так і залишилося: син хороший, дочка в усьому винна. Вона просто взяла і заблокувала номери телефонів батька і матері, не бажаючи слухати лайки на свою адресу.
Спеціально для сайту Stories
