Другокласник Костя стояв біля вікна. Він не наважувався вийти зі школи. Костя бачив, як бабуся чекала на нього біля сходів і вдивлялася в обличчя хлопчиків, що виходили.
Костя зітхнув, поправив шапку, видав посмішку і вийшов.
— Чому так довго? — схвильовано запитала бабуся. — Я вже почала хвилюватися.
— Так вийшло, — буркнув Костя.
— Ти не захворів? — Відразу занепокоїлася бабуся, прикладаючи свою руку до його чола.
Костя тільки закрутив головою.
— Щось сталося? Може, в школі неприємності?
— Ба, все добре. Настрою немає.
«Вона нічого не знає, це добре», — подумав Костя.
До вечора хвилювання Кості посилилося. Він щоразу поглядав на годинник. Скоро прийдуть батьки з роботи. Розмови не уникнути.
— Ба, може на вулицю підемо? Дуже погуляти хочеться.
— І що маму з татом не дочекаємося? — Здивувалася бабуся.
— Мені свіже повітря потрібне. Воно корисне, — схитрував Костя.
Бабуся нічого не сказала, тільки похитала головою.
У парку Костя не став, як зазвичай, бігати і стрибати на дитячому майданчику. Він тихо сів на лавку і замислився. Бабуся присіла поруч. Так і сиділи мовчки.
Костя почав згадувати свій день у школі.
Все було як завжди. Потім закрутилося.
Після другого уроку його однокласниця Ольга дістала з рюкзака справжню петарду.
— Дивись, що у мене є. Вона справжня. Вибухне, всю школу рознесе.
— Ні, не рознесе. Школа міцна, — засумнівався Костя.
— Тоді клас рознесе, — заперечила Ольга.
— Ні, не вийде. Підлога трохи обгорить і все.
Ольга трохи подумала.
— А унітаз рознесе? Цікаво, а куди вода поллється? — Зацікавилася Оля.
— Взагалі-то унітаз міцний. А вода вона завжди вниз ллється.
— А фонтан? Там вода вгору ллється, — засумнівалася Ольга.
— Та яка різниця. Її на вулиці можна використати після уроків.
— Звичайно можна, але це не цікаво.
На наступній перерві вони вийшли в коридор.
— Ти мене тут почекай, я скоро, — сказала Оля і шмигнула в туалет.
Через хвилину пролунав гучний хлопок, потім пролунав вереск. Оля вискочила з туалету мокра і дуже перелякана. На шум збіглися вчителі і діти. Прибігла навіть директор школи.
— Що сталося? Що за потоп? — перелякано запитала директорка.
— Там, там унітаз розвалився. Прямо на мене, — розплакалася Ольга.
— Заспокойся, витри сльози. Зараз розберемося.
Вона зайшла в туалет. Через деякий час вийшла і поглянула на Олю.
— Хто петарду в унітаз кинув? — суворо запитала директорка.
Ольга розплакалася ще голосніше. Очі в неї були червоні. Долоньками вона витирала сльози з щік, і тому вони стали брудно-сірого кольору. Вона намагалася щось сказати, але нічого в неї не виходило.
Костя смикнув її за поділ спідниці і вийшов вперед, затуляючи собою Ольгу.
— Це я зробив, — твердо сказав він.
— Ти? — Здивувалася директорка. — Я правильно тебе зрозуміла? Ти зайшов у туалет до дівчаток, кинув петарду і, не замочившись, вискочив?
— Так. Це зробив все я. Оля прийшла пізніше. Ось на неї і полилася вода. А вона реве від переляку.
Директорка знизала плечима.
— Добре. Я повинна зателефонувати твоїм батькам. До речі, за розбитий унітаз їм доведеться заплатити. Ти нічого не хочеш мені сказати?
— Вибачте, — пробурмотів Костя, опустивши голову.
Першою мовчання не витримала бабуся.
— Костенька, що сталося?
— Ба, скажи. Ось, якщо ти зробив щось хороше, але всі думають, що це погане. Зізнаватися не можна. А мама з татом засмутяться, та й ти теж. Вони будуть думати погано, а я не робив.
— Костенька, мені здається, мамі з татом треба сказати правду. Це дуже важко, але так чинять справжні чоловіки.
Костя ще трохи посидів на лавці, потім рішуче встав.
— Ходімо додому, бабусю, у мене сьогодні буде дуже важка розмова.
Мама з татом зустріли їх мовчки.
— Ходімо в кімнату, Костянтине. Нам сьогодні дзвонили зі школи. Чекаємо твоїх пояснень.
Костя трохи завагався, але потім рішуче зайшов у кімнату. Дуже твердим голосом він розповів батькам всю правду. Наприкінці він додав.
— Я знаю, що унітаз дуже дорого коштує. Я тут подумав, ви не давайте мені гроші на витрати і не треба купувати мені велосипед на день народження.
Ці гроші нехай підуть на новий унітаз. Що б ви не говорили, але Ольгу я не видам. Це тільки я вам правду розповів. Іншим не скажу.
— Тобі Оля подобається? — Запитала мама.
— Вона хороша і моя подруга. Тільки багато базікає і вперта.
Тато посміхнувся і подивився на маму. Мама відвернулася.
— Ми не будемо позбавляти тебе кишенькових грошей, — твердо сказав батько. — Але велосипед купити не зможемо. На ці гроші купимо унітаз. І ще, — тато трохи помовчав.
— Ти вчинив, як справжній чоловік! Я пишаюся тобою, сину!
Костя засяяв. Пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла Ольга. У руках вона тримала глиняну скарбничку.
— Не лайте Костю. Це я в усьому винна. Ось, візьміть, це гроші. Я два роки їх збирала. Мобільний рожевий хотіла купити. Там багато.
— Не залишимо панночку без телефону? — Засміявся батько, обійнявши Костю. — Не треба. Добре, що прийшла. Ходімо чай пити,друзі.
На день народження Кості не подарували велосипед. Він не засмутився. Ну, може, трішки.
Зате через два місяці, на Новий рік, велосипед чекав на нього під ялинкою…
Спеціально для сайту Stories
