Катя зітхнула і почала мити посуд. За сьогодні вже втретє. Скільки можна? Як же їй набридли вічні гості в квартирі. Зовсім не так вона уявляла собі сімейне життя з Василем.
Нещодавно до неї переїхав її коханий чоловік. Вони недовго зустрічалися, всього пару місяців. Так прив’язалися один до одного, що вирішили жити разом.
До цього Василь жив зі своїм другом. Переїхав до нього після розлучення. Дивно це, звичайно, два чоловіки ближче до сорока живуть разом, але Катя закохалася.
Їй було все одно. Вона сама запропонувала йому жити разом. Звичайно, він погодився і вже наступного дня перевіз свої речі.
Місяці два вони насолоджувалися один одним. Здавалося, все майже ідеально, а потім сталося те, чого Катя зовсім не чекала.
Якось на ніч до них завітав брат Василя – Ромка. Причому не один, а з дружиною і донькою. Вони вже встигли познайомитися, навіть пару раз відпочивали разом за містом. Начебто приємні люди. Правда, приходити в гості в такий пізній час не дуже ввічливо.
Тільки ось прийшли вони зовсім не в гості.
– Василю, можна ми переїдемо до вас на тиждень? – попросив брат, немов це квартира Василя.
– Звичайно, а що сталося? – погодився Василь, навіть не порадившись з Катею.
– Наш орендодавець викинув нас! Уявляєш? Ще й заставу не повернув! У мене через тиждень зарплата. Як отримаю, відразу іншу квартиру орендуємо!
– Та не питання. Не на вулиці ж вам ночувати. Почувайтеся як вдома! – привітно сказав Василь.
Катя навіть не встигла нічого заперечити. Та й що вона могла заперечити? Вигнати їх усіх відразу? Поглянувши на перелякану трирічну дівчинку, їй стало її шкода. Гаразд, тиждень можна і потерпіти.
Квартира у Каті двокімнатна. У спальні жили вони з Василем, а у вітальні оселилися родичі. З ними ще був маленький собачка, йоркширський тер’єр на прізвисько Бро. Галасливий хлопець, хоча і дуже симпатичний.
Укладаючись спати того вечора, Катя не витримала і запитала Василя пошепки:
– А тобі не здається, що спочатку потрібно було порадитися зі мною?
Він почухав потилицю і винувато подивився на неї.
– Мабуть, ти права, Кать, але ж це мій брат!
– Я все розумію, але наступного разу, будь ласка, давай разом вирішувати такі речі!
– Я розумію, адже це твоя квартира! – трохи ображено сказав він.
Катя не стала заперечувати. Квартира і справді її. Тільки її при цьому ніхто не запитав. Що ж, буває.
Тієї ночі вона погано спала, прокинулася раніше будильника. Вирішила, раз вже така справа, то хоча б сніданок приготує. Цього разу довелося готувати на цілу зграю, але нічого страшного. Вона вирішила, що оладки з варенням всіх влаштують. Адже це сніданок.
Закрилася вона на кухні, замісила тісто, почала смажити оладки. Запах потихеньку розповзався по всій квартирі. Першою прокинулася Марина – дочка.
Вона прибігла на кухню і попросила молока з оладками. Катя її нагодувала, продовжуючи смажити наступну партію. Через кілька хвилин підтягнулися всі інші.
– Ох, Катюшо, ти така молодець! – сказав Ромка, облизуючи пальці. – Всіх нагодувала!
– Дякую! – з якоюсь дивною посмішкою відповіла Надя, його дружина.
– А ви що, з собакою вранці не гуляєте? – поцікавилася Катя.
Вона подумала про це, поки готувала їсти. Нібито сьома ранку, а ніхто навіть очей не розплющив, щоб вигуляти тваринку. Десь же собака повинен складати свої купки і калюжки.
– Ні, Бро у нас на горщик вранці ходить! – впевнено сказала Надя.
– А де ви поставили його горщик?
– Ой…
Надя встала з-за столу з винуватим обличчям. Щось вони вчора зробити-таки забули. Втомлені були і злі. Речі перевезли, а про пса забули зовсім. Пішла вона шукати скарби по квартирі. Довго ходити не довелося.
Знайшла калюжу на килимку біля дверей і купку у ванній кімнаті. Швиденько прибрала, щоб ніхто не помітив, килимок замочила, дістала горщик, щоб більше такого не повторилося.
Звичайно, Катя і так зрозуміла, що не все гладко, але не стала нагнітати обстановку. Може, з горщиком буде краще.
Поснідавши, всі пішли на роботу, крім Наді. Вона відвела дочку в дитячий садок, а сама повернулася додому. Нібито працювала в інтернеті. Принаймні, так сказала.
Ну, хоча б за своїм псом догляне, щоб пів квартири не зжер, поки господарів не буде вдома. Він хоч і маленький, але собака є собака.
Зазвичай Катя поверталася з роботи трохи раніше за Василя. Коли вона прийшла додому, то чомусь була впевнена, що Надя вже приготувала вечерю. А чому ні? Вона ж все одно вдома. Тільки ось вийшла помилочка.
Надя солодко спала, коли Катя повернулася. Навіть не відразу почула, що хтось прийшов. Потім все-таки показала ніс зі спальні. Знаючи відповідь на своє питання, Катя все ж запитала:
– Ти нічого не готувала на вечерю?
– Ні, мені якось незручно було лазити по чужому холодильнику!
–
– Що? Ти серйозно? Ти хочеш сказати, що готувати весь час буду я? Так не піде!
– Ти права, вибач, я завтра виправлюся! Але зараз мені пора за донькою йти. Ти ж сама впораєшся?
Не чекаючи відповіді, Надя пішла за дочкою. Повернулася приблизно через годину, коли вечеря вже майже була готова, а Катя якраз дзвонила «чоловікові».
– Можеш, в магазин забігти по дорозі додому? Хліба треба купити і сметани. Гаразд?
Василь начебто погодився, але повернувся чомусь з порожніми руками. Виявилося, що, виходячи з цеху, він підвернув ногу. Ледве доїхав додому. Який там магазин!
Ромка ще не повернувся. Надя тільки вийшла з ванної. Кому йти за хлібом? Довелося Каті. Мало того, що біля плити півтори години простояла, ще й до магазину йти. Рома зазвичай повертався дуже пізно. На нього безглуздо розраховувати.
Робити нічого, пішла Катя в магазин, розмірковуючи про те, що бути гостинною добре, але треба і нахабнішою стати, а то затопчуть.
Після вечері Надя акуратно поклала свою і доньчину тарілку в раковину і пішла з кухні. Катя сподівалася, що вона хоча б запропонує посуд помити, але ні. Вони ж гості!
Рома приїхав ближче до восьмої. Він з вдячністю з’їв свою вечерю і теж поставив посуд в раковину, хоча міг би і сполоснути після себе тарілку.
Укладаючись спати, Катя вирішила порадитися з Василем.
– Як би мені Наді натякнути, що можна поділити частину обов’язків по дому, поки вони живуть у нас?
– Катю, вони ж гості!
– Ні, гості це інше. Вони пожити попросилися. Значить, всі на рівних. Я ж не за комуналку їх прошу платити, а хоча б посуд за собою мити!
– Давай краще я мити буду? – запропонував він.
– Я тільки за! А ще з тебе сніданок, а з мене вечеря, згоден?
– Сніданок? – нахмурився Василь. – Може, і треба з Надею обговорити…
Може, і треба, але обговорення не принесло своїх плодів. Надя і раніше не дуже любила готувати, і тут теж не планувала. Як і мити посуд або прибирати.
Минув тиждень, але зарплату Ромці затримали. Сказали, що на невизначений термін. Не виганяти ж їх?
Тільки ось Катя втомилася, що доводиться самій купувати продукти на п’ятьох, самій готувати. Василь хіба що посуд мив, як і обіцяв, хоч за те спасибі. Правда, не кожен раз. Іноді робив вигляд, що він тут ні при чому.
Тиждень плавно перейшов у два тижні, а потім у три, а потім у місяць. Ніколи Катя так не чекала чужу зарплату. Василь навіть пропонував братові позичити грошей, але той принципово був проти боргів і кредитів. Всіх годував обіцянками, що ось-ось завтра вони з’їдуть.
Катя відчувала себе як служниця у власному будинку. Мало того, що майже неможливо розслабитися, адже в квартирі стільки людей, плюс собака і дитина, шумно, так ще й домашньої роботи додалося. Її вже почали дратувати банальні дрібниці, ледве стримувалася.
Якось вранці вони з Василем разом вийшли з дому. Катя не витримала:
– Василю, вони просилися на тиждень, а вже минув місяць!
– І що ти пропонуєш? Просто вигнати їх?
– Мене, звичайно, розчулює принциповість твого брата, але простіше позичити їм грошей, ніж і далі жити разом. Я втомилася вже всіх обслуговувати! Я вам не служниця!
– Катю, потерпи ще трохи. Він мій брат. І у них маленька донька. На вулиці листопад. Куди я їх подіну?
-Василю, це не моя проблема! Ти зі мною не порадився, коли пустив їх пожити. А віддуватися доводиться здебільшого мені одній!
– Я ж мию посуд!
– А я готую, ходжу в магазин, тягаю важкі пакети, прибираю, перу і ще лайно вигрібаю за їх собакою, тому що Надя спить багато і часто!
– Малюк, потерпи ще пару днів! Ромка каже, що завтра-післязавтра йому заплатять! – відповів Василь, але Катя помітила в його очах якусь дивну іскру, немов він був не до кінця чесний.
– Василю, а чого я не знаю? Краще відразу скажи. Все одно ж дізнаюся!
Він скривився, але все ж відповів.
– Йому заплатили, але довелося віддати борг, тому вони досі і не з’їхали.
– Що?
– Я сам тільки тиждень тому дізнався.
– Так ми тепер наступну зарплату чекаємо?
– Так.
– Сподіваюся, у нього більше немає термінових боргів, які потрібно віддати?
– Я не знаю, якщо чесно!
– Тоді дізнайся! Моє терпіння скінчилося! – сказала вона і звернула до автобусної зупинки.
На роботі Катя не могла не думати про ранкову розмову з чоловіком. Її добра знайома Олена помітила, що та надто сумна, вирішила поцікавитися, що сталося.
Катя розповіла їй все, їй потрібно було виговоритися.
– О, подруго, та ти у нас мати Тереза!
– Ні, просто так склалися обставини!
– І постійно будуть так складатися! З цим Василем так і буде. Сьогодні брат, завтра сват, потім кум, а потім просто колега з роботи. Дорослі люди не вирішують проблеми за чужий рахунок!
Це я зараз про того Рому. А твій дорогоцінний йому потурає, немов так і треба! Зрозумів, мабуть, що ти панночка безхребетна. Ще й ґаруєш на них усіх! Надя так взагалі розумниця! Сіла на шию і ніжки звісила!
Прикро, звичайно, таке чути, але проти правди не попреш.
– І що мені робити?
– Як що? Виставити їх усіх! Якщо Василь почне обурюватися, то і його слідом!
– Не впевнена, що я зможу…
– Ти вже місяць свого життя зіпсувала, скільки ще витримаєш? Адже Василь цей тобі навіть не чоловік. Ще й брехав в обличчя!
Адже правда. Брехня Катю зачепила найбільше. Виходить, що всі вони дружно робили з неї дурепу, всі все знали, крім неї.
Повернувшись додому, Катя вирішила, що з неї досить. Вона не стала готувати вечерю на всіх, як зазвичай. Пішла в спальню, взяла книгу і взялася за читання в очікуванні Василя.
Надя пару раз до неї заглянула, але на кухню так і не пішла. Мабуть, чекала, коли господиня будинку знову прогнеться.
Василь приїхав на півгодини пізніше, ніж зазвичай. Затримався на роботі. Увійшовши в квартиру, він відразу зрозумів, що щось не так. Нічим не пахло. Дивно це.
– Василю, твоїм родичам час! – впевнено сказала Катя.
– Ти що, їх вночі виженеш?
– У них було достатньо часу, щоб вирішити проблему з житлом!
– Катю, так справи не робляться. Ти ж розумієш?
– У тому-то й справа, що так справи не робляться. Я не наймалася годувати твоїх гостей цілий місяць, підмітати за ними. З мене досить! Надя боїться зіпсувати манікюр, а чим я гірша?
– Вона просто готувати не вміє!
– Ага, якщо до тридцяти років не навчилася, то це як мінімум дивно. Загалом, завтра – крайній термін, щоб вони з’їхали.
– Катю, так не можна. Я не можу вигнати брата на вулицю!
– Василю, це не мої проблеми!
– Значить, я в тобі сильно помилився!
– Значить, помилився. Якщо тобі щось не подобається, можеш піти разом з ними. Я нікого не тримаю!
– Що? Ти і мене женеш?
– Не жену, але мені здається, що це буде правильно. Якщо ти за мене не заступився весь цей час, якщо брехав в обличчя, то який сенс продовжувати?
– Ось така ти, виходить, так?
– Виходить, так!
– Ну і добре! Сьогодні ж звільнимо житлову площу! – заявив він, взяв телефон і пішов обдзвонювати когось.
Коли повернувся Рома з роботи, їхні валізи вже стояли в передпокої поруч з валізою Василя. Він знайшов, у кого можна пожити «тиждень», про все домовився.
Звичайно, на душі у Каті скреготіли злі кішки, вона не думала, що з Василем так вийде, але що поробиш…
Життя взагалі складна річ!
Зате як тихо стало вдома, коли всі сторонні пішли. Катя сіла на кухні, заварила собі чаю і просто насолоджувалася тишею.
Свобода! Як це прекрасно. Даремно вона ще в той перший день не обурилася. Не варто було пускати чужих до будинку. Дивись, тоді б і з Василем не розлучилася, хоча, може, це й на краще. Хто знає, які ще таргани живуть у нього в голові.
Спеціально для сайту Stories
