Вранці за сніданком ще нічого не віщувало біди, і Василь із задоволенням знищував омлет, приготований Катериною.
Попереду був звичайний робочий день, і зараз вони разом вийдуть з дому, а далі розійдуться по своїх справах. Як раптом Катя виразно подивилася на нього і запитала:
— Ти ж не забув? Пам’ятаєш, яке сьогодні число?
Василь ледь не поперхнувся омлетом. Зазвичай з вуст жінок це питання звучить як: «Ти ж пам’ятаєш про нашу дату?».
Нічого підходящого Василю у відповідь на думку не спадало. Там, звичайно, блискавично промайнули, як перед відходом в інший світ, всі події за їхнє спільне життя, але правильної відповіді не було.
З датами у нього було туго. Були варіанти, але за кілька секунд, які він зайняв кашлем, потрібно було вибрати один. І, що найголовніше, правильний.
Всього лише пара років, як вони знайомі, і рік, як у шлюбі. Але в житті Каті ці два роки були наповнені різними датами, які, на її думку, добре б і пам’ятати. Помилку йому не пробачать.
Василь витер рот серветкою, поспішно встав, недопивши каву, і почав швидко збиратися на роботу.
— Звичайно, пам’ятаю. Терміново треба бігти. До вечора, — вирішив він піти, поцілувавши дружину, втік з дому.
Всю дорогу до роботи він гарячково перебирав дати в голові. Навіть про всяк випадок заглянув у паспорт, перевіривши штамп про реєстрацію шлюбу.
Ні. До дати одруження був ще місяць. Тоді що? Дата їхнього знайомства? Це було тепліше, але по спині все одно пробіг холодок. Того року він не згадав про неї, і Катька сильно образилася. Тиждень не розмовляла.
Василь, як міг, задобрював її і як кіт підлизувався. У підсумку Катя відтанула, і він пообіцяв великими літерами записати на своїй підкірці цю дату.
Зараз Василь намагався знайти в своїй сірій записній книжці цю сторінку, але вона, здається, загубилася серед звивин.
На роботі замість цифр і звітів він намагався синхронізувати календар на робочому столі з подіями в їхньому спільному житті. Розкреслив на папірці таблицю, в якій у шапці записав у двох колонках: «знайомство» і «шлюб».
Нижче під ними ще одну «осінь». Це він точно пам’ятав. Обидві події відбулися восени. Далі, щоб якось розвинути думку, під «осінню» в колонці «шлюб» він написав єдине, в чому він був упевнений напевно – «27 листопада 2…р». Під колонкою «знайомство» написав «жовтень 2…р». Залишилося обчислити дату, щоб не помилитися.
Поступово мозок підкинув ще варіанти: «День народження тещі, тестя, перший подарований букет, перший поцілунок, перший кекс, знайомство з тещею і тестем…».
Василь зупинив потік інформації, що несеться лавиною в голові. У таблиці в міру додавання подій почалася плутанина і з’явилися нові вступні, що вимагають нових папірців.
У графі «знайомство» до «жовтень 2…р» він дописав «не точно». Всі інші колонки, що знову з’явилися, він позначив знаком «?»…
Керівник відділу, що проходив повз, вирішив не відволікати Василя, помітивши, як той посилено занурений у роботу. Можна сказати, з головою. На відміну від інших співробітників, які були зайняті прокрастинацією, імітуючи споглядання монітора, у Василя робота кипіла.
На столі у нього лежав аркуш, заповнений колонками, цифрами, стрілками. Ті, у свою чергу, йшли на приклеєні до цього аркуша кольорові квадратики, які Василь переклеював з місця на місце. Іноді він запускав обидві п’ятірні в шевелюру і, здається, навіть якось ледь не вирвав звідти жмут волосся з корінням.
Іноді він бігав до дівчат з відділу і цікавився у них, які дати вони вважають значущими в спільному житті.
Картина тільки ускладнювалася. З’являлися все нові і нові вступні, які скорочували шанси на потрапляння в потрібну дату.
Колеги чоловіка пропонували просто купити квіти і вручити. Типу – пам’ятаю, шаную традиції і вітаю. Все було як вчора і хочу повторити.
Василь прийняв вольове рішення. Точніше, він назвав це хитрістю номер раз. Не тому, що були хитрощі номер два і тим більше три. Просто інших варіантів на думку не спадало. Цю хоч якось можна прощупати. Він дістав телефон і набрав тестю.
— Віталій Сергійович! — Василь намагався надати голосу впевнений і дружній настрій.
— Як ваше здоров’я? Та які ваші роки?! — відповідав він тестю, сміючись у трубку. — Вам, до речі, скільки вже виповнилося? — Василю хотілося уточнити ще й коли, але відповідь тестя не вселяла оптимізму, та й нічого не прояснювала.
— А… та ні. Як ви могли подумати? Пам’ятаю, звичайно. Валентина Степанівна як? Має ось зараз з роботи прийти? А що так рано? Що робити думаєте? Суші замовити? А нічого, якщо я ось так раптово заскочу?
Василь вирішив діяти на випередження. Купивши по дорозі букет квітів і пляшку міцного, він помчав у гості.
Якщо у когось із них сьогодні день народження, то він напевно потрапить. Або пляшкою, або квітами. А там тесть з тещею вже самі Катьці доповідатимуть про турботливого зятя.
Вони зустріли його насторожено. Взявши квіти і напій, вони поцікавилися, що йому потрібно? Якщо позичити гроші, то краще б не витрачався. Все одно більше, ніж вийшло за букет і напій, дати не зможуть.
Василь зрозумів, що з днем народження він промахнувся, але не впадав у відчай. Вирішив прощупати інші дати. Раптом знають і пам’ятають.
— А пам’ятаєте, як ми з Катею познайомилися? — навмисно мрійливо він подивився в стелю, відпиваючи чай з чашки.
— Я ось прямо, як зараз пам’ятаю. Такий же холодний жовтень був, — з надією подивився він на тестя.
— Тобі видніше, — відповів тесть. — Ти ж в одних трусах на майданчик вискочив, коли ми з матір’ю несподівано додому повернулися. А там холодно чи тепло було… Мати тоді точно в жар кинуло від побаченого.
Василь згадав цю ситуацію. Знайомство з батьками. Тільки дата знову не прояснилася.
Попрощавшись з родичами, Василь вирішив імпровізувати і вчинити за порадою чоловічої частини колективу. Просто, не вдаючись у подробиці, організувати свято. А там вже якось само вийде на дату святкування.
Купивши ще один букет, він побіг до ювелірного магазину. Як би там не було, але цього разу падати в бруд обличчям не можна.
Вибравши каблучку зі скромним, але діамантом, він побіг додому, замовивши по дорозі вечерю з ресторану. Треба встигнути все оформити до приходу Каті.
Катерина зайшла в квартиру, і її погляду відкрилася картина. У коридорі панувала напівтемрява. Тільки свічки на підлозі серед пелюсток троянд провідною ниткою вели в зал.
На столі була накрита вечеря, а сам Василь стояв з пляшкою ігристого і букетом квітів…
— Василю, — Катерина лежала вже з ним у ліжку і милувалася діамантом на каблучці. — Ти у мене такий милий. Я, чесно кажучи, навіть не очікувала, що ти здатний на такі сюрпризи. І мама ще дзвонила. Каже, приїхав до них ні з того ні з сього з букетом і пляшкою.
Вони просто були вражені твоєю увагою. Ти навіть в день народження їх вітати забуваєш, якщо я не нагадаю, а тут…
Навіть боюся уявити, що ти мені організуєш на річницю знайомства, — притиснулася вона до чоловіка. — Шубу подаруєш?
— Катю, — Василь поцілував дружину і важко зітхнув про себе. Так, щоб Катя не чула його розчарування: «Це ж треба було так прорахуватися. Та що ж за дата сьогодні така?»
— Я все пам’ятаю. Просто іноді замотаєшся на роботі, і дати плутаються в голові. Тут пам’ятаю, а тут вже не пам’ятаю. Вранці пам’ятаєш, ввечері забув.
— До речі, — Катя підвелася з подушки і подивилася на Василя так, що у нього заздалегідь долоні спітніли. — Ти по іпотеці вніс сьогодні платіж?
— Що? — Василь не міг зібратися з думками.
— Що-що? Я зранку тобі спеціально нагадала, що сьогодні 25 число. Останній день платежу за іпотекою в цьому місяці.
Ти в банк заїхав? Ти що? Забув? Блін! Ну ось як на тебе можна розраховувати? Ну скільки разів тобі треба нагадувати? Щомісяця одне й те саме, хоч сама все роби…
Під рівномірне і заспокійливе «бу-бу-бу» дружини Василь прийняв рішення завести щоденник, куди він буде записувати всі дати. Навіть неважливі. Про всяк випадок.
Спеціально для сайту Stories
