– Мені набридло так жити… – Тетяна глянула на чоловіка повними сліз очима.
– Що конкретно тебе не влаштовує? – Костя подивився на дружину.
– Фінансове становище нашої родини. Мені набридло жити економлячи.
– Але ж це тимчасово.
– “Це тимчасово” вже п’ять років! П’ять довбаних років ми рахуємо кожну копійку!
– Ти перебільшуєш. Я хоч раз відмовив тобі хоч у чомусь?
– Так! Наприклад, учора, коли я хотіла купити нові аромати для дому.
– Це нікому не потрібна нісенітниця! Без них прекрасно обходилися раніше! Ба більше, у мене від цих запахів алергічний кашель… а коштують вони нереально дорого! Я за доцільні витрати. Але якщо тобі так сильно потрібні ці пахощі – то я готовий поступитися.
Давай. Купуй, – він простягнув їй картку.
– Тепер уже не треба. Я обдумала те, що трапилося, і зрозуміла, що аромати для дому – лише крапля у великому морі моїх поневірянь. І ця крапля стала останньою!
– Про що ти говориш, Таню? – Костя стиснув зуби.
Останнім часом із дружиною вони тільки й робили, що сварилися і з’ясовували стосунки. А все почалося з того, що Тетяна з жовтня почала питати про подарунок. Ні, вона не хотіла поцікавитися про те, що подарувати коханому чоловікові на Новий рік. Вона запитувала його, який подарунок він планує подарувати їй.
– Мені Марія сказала, що її Сашко щодня перед Новим роком дарує їй по подаруночку… уявляєш, як здорово?
– Та вже… нічого сказати. Молодець, – Костя подивився на рахунки за квартиру. Комунальні послуги постійно зростали. І ось знову! Перерахували рахунок за опалення. Та що там говорити? Усе дорожчало. Ціни зростали… не зростала лише його зарплата і пенсія його матері.
– Ти не слухаєш мене, так? – взвизгнула Тетяна, вириваючи в нього з рук квитанцію.
– Слухаю.
– Що я зараз сказала?
– Що я тебе не слухаю.
– А до цього?! – Тетяна була розсерджена на чоловіка. Він мовчав.
– Ось! Я казала, що ти весь у собі!
– Вибач. Я готовий тебе вислухати. – Костянтин прибрав папери і сів навпроти дружини.
– Це я хотіла вислухати тебе. Точніше, твої ідеї щодо мого Новорічного подарунка.
– Чесно кажучи, я ще не думав про це.
– Ну звісно! Ти думатимеш про подарунок 31 грудня вранці! Адже ти завжди все робиш в останній момент. В останню мить біжиш за букетом на мій День народження, в останню мить згадуєш, що у моєї мами ювілей і їй потрібен подарунок… в останній момент ти починаєш планувати поїздки, коли нормальні готелі вже зайняті! – Тетяна перераховувала, і з кожним новим звинуваченням її голос дедалі сильніше зривався на крик.
– Добре. Давай обговоримо зараз. Що ти хочеш отримати в подарунок?
– Я хочу новий телефон.
– Добре, – кивнув Костянтин.
Але Тетяну не задовольнила відповідь чоловіка. Вона простягнула йому екран свого смартфона, демонструючи, який саме телефон вона хоче.
– Ось. Мені потрібен саме такий. Найновіша модель.
У Кості перехопило подих від ціни на відомий бренд. Так, він розумів, що Тетяні хочеться йти в ногу з часом, але купувати їй кожне оновлення версії лише тому, що “у нього стала трохи кращою камера”, водночас сплачуючи величезну, космічну суму за телефон, йому здавалося дурістю. Але ось Тетяна думала інакше.
– Я вже пригледіла на нього чохол. Ось, – вона показала ще кілька фотографій.
– Я зрозумів. Але на жаль, ми не можемо дозволити собі таку дорогу покупку, – сухо сказав Костянтин.
– Просто так не можемо, так. Але ж буде Новий рік. Свято, коли збуваються мрії!
– Так. А потім буде День усіх закоханих, Восьме березня, твій День народження… і так далі. І кожне з цих “свят” – чарівне! На кожне ти хочеш щось отримати від мене.
– А що, хіба я не гідна подарунків? – Тетяна перестала кричати. На її очах з’явилися сльози. – Коли я виходила заміж, то вважала, що чоловік забезпечуватиме мене, доглядатиме, даруватиме квіти й подарунки! Як же я помилялася…
– Таню! – Костя накрив руку дружини своєю рукою, перериваючи потік слів.
– Ти знаєш, що я виплачую іпотеку, плачу за ремонт і меблі, за автомобіль і за побутову техніку…Ми живемо “в борг”! Я не знаю, яку дірку затикати, а ти звинувачуєш мене в тому, що я не купую тобі подарунки! Скажи, на яке зі свят ти нічого не отримала?
Тетяна задумалася.
– Ти не згадаєш, тому що я завжди намагаюся радувати тебе. Нехай я не перетворюю Новий рік на фестиваль щоденних сюрпризів як чоловік твоєї подружки, але й не варто робити з мене монстра.
– Гаразд. Припустимо. Але чому ти робиш зі своїх прямих обов’язків ціле досягнення?
– Дарувати подарунки – не обов’язок, а добра воля кожного.
– Значить, ти просто не хочеш мене балувати?
– Я б дуже цього хотів. Але в мене занадто багато зобов’язань. Квартира, машина, продукти, комуналка, податки, одяг, побутові витрати… – ти хоч замислюєшся взагалі, звідки в нас у квартирі береться їжа? А те, що світло, газ і електрика теж коштують грошей, ти не думала?
– Знову звинувачуєш мене в тому, що я не працюю?!
– Я не звинувачую тебе. Я просто нагадую, що заробляю гроші, а не беру їх із повітря. А наші витрати незрівнянно високі порівняно з доходами.
– Значить, тобі треба більше заробляти!
– Я, отже, працюю на двох роботах.
– Працюй на трьох. Чому я взагалі маю про це думати?
– Тому що ми з тобою сім’я.
– Ти чоловік, добувач… А я жінка. Мене не має стосуватися те, звідки беруться гроші. Я маю витрачати їх. А не економити на всьому.
Кості набридла ця безглузда розмова.
– Знаєш, Тетяно, насправді до Нового року ще є час. Я зрозумів тебе, почув. Буду старатися, – сказав він і, забравши квитанції, зосередився на оплаті за рахунками.
Тетяна задоволено посміхнулася. Вона дуже хотіла новий телефон і сподівалася, що знайде заповітну коробочку під ялинкою.
А Костя сподівався, що в Тані прокинеться почуття міри. Але цього, звісно, не сталося. Вона постійно нагадувала чоловікові про своє бажання. Костянтин навіть задумав попросити в борг у начальника, щоб купити дружині цей жаданий телефон. Він брався за будь-яку роботу, приходив додому за північ, щоб хоч трохи накопичити.
Кажуть, тим, хто багато працює і щиро чогось хоче, Господь допомагає і дає шанс на здійснення мрії. Так сталося і з Костею.
Керівництво вирішило заохотити активних співробітників і Костянтину призначили високу премію. А на другій роботі Костю помітив великий клієнт і запропонував працювати безпосередньо, сплативши аванс особисто в руки Костянтину. Він був шалено радий і поспішив поділитися радістю з дружиною.
– Це ж приголомшливо! – Тетяна розплилася в усмішці. – Сподіваюся, ти не витратив ці гроші?
– Поки що ні…
– Не витрачай. Нехай будуть, – загадково сказала Тетяна.
Костя знизав плечима і послухав дружину. Але його радість від отримання великої суми не була довгою. Кілька днів потому зателефонувала мати і повідомила, що їй потрібна операція із заміни суглоба.
– Я дам грошей, – тут же запропонував Костя.
– Не треба, я буду чекати операцію за квотою. – Антоніна Олегівна знала, що в сина і без того вистачає витрат. Тому не хотіла його навантажувати своїми проблемами.
– Для мене важливо, щоб ти була здорова. Давай усе обговоримо…
Після тривалої розмови було ухвалено рішення вислухати лікаря й ухвалювати рішення за фактом. І тут пощастило. Антоніна Олегівна стала на чергу і їй не довелося довго чекати. За збігом обставин жінку прооперували через місяць. А під Новий рік вона вже потроху пересувалася квартирою.
І хоча операцію було зроблено коштом бюджету, без витрат не обійшлося. Але Костя розумів, що це дуже важливо і не шкодував грошей для матері. Але такий стан речей не влаштовував Тетяну.
– Усі гроші витратив на матір? Я ж просила не витрачати, залишити на майбутнє!
– Таню, до чого ці розмови? Ти б вчинила так само, якби з твоєю мамою щось сталося.
Тетяна не відповіла. Але роздратування і злість накопичувалися в ній. І якщо раніше вона лояльно ставилася до свекрухи, то тепер постійно викривала її в безпідставних витратах.
– Твоя мати замовляла їжу в дорогому магазині! А ми ходимо і купуємо продукти по акції!
– Звідки ти знаєш?!
– Я бачила в твоєму телефоні чек.
– Тетяно, не розмінюйся на дрібниці. Потрібно було оформити термінову доставку, довелося замовити саме в тому магазині.
– У твоєї матері є пенсія. Нехай замовляє сама!
– Тетяно… вона моя мати.
– А я твоя дружина.
– Гаразд. Давай не будемо сваритися.
– Ти купив мені подарунок? – раптом запитала вона, переставши обурюватися.
– Поки що ні, але скоро куплю.
– Сподіваюся, що це буде те, що я хотіла.
– Побачиш. Нехай буде сюрпризом.
Таня ненадовго закінчила “пиляти” чоловіка, зосередившись на своїх справах. Їй потрібно було сходити на нігтики і вії перед святом. А ще обов’язково зустрінеться з подругами. Вони за своїм звичаєм ділилися новинами і тут… з’ясувалося, що її подруги вирішили святкувати разом. Дівчата придумали поїхати на Новорічну ніч у заміський клуб.
– Танюшо, а ви з Костею поїдите з нами? – запитала одна з подружок.
– Мені дуже хочеться… але треба поговорити з чоловіком, – сказала вона. Її очі блищали, коли дівчата описували їй плюси відпочинку за містом.
– Там стільки розваг! Безлімітний бар, приголомшлива шоу-програма, дуже смачне меню від шеф-кухаря і, звісно ж, танці!
Тетяна швидко уявила, як весело вона проведе свято в колі друзів, і йшла додому в повній впевненості переконати чоловіка в необхідності поїздки.Ось тільки Костянтина вдома не виявилося.
– Ти де?
– У мами. Вона впала.
– От же… напасть! – вилаялася Тетяна.
– На щастя, відносно обійшлося. Але я поки побуду з нею. Приїжджай. Напевно, треба буде кілька днів пожити в неї.
Тетяна спочатку хотіла відмовитися і сказати, що поживе вдома, поки чоловік доглядав би за матір’ю. Але, подумавши про те, що їй потрібно донести до Кості новину, поспішно зібралася і поїхала до свекрухи.
Весь вечір Танюша була сама уважність і ввічливість. Вона приносила Антоніні Олегівні чай і співчувала їй. Костя навіть здивувався, але йому було приємно.
“Напевно, у неї прокинулася совість і співчуття”, – подумав він. А коли мама почала засинати, вони з дружиною пішли у вітальню.
Костя зайнявся спальним місцем, а Тетяна сіла на крісло і виклала чоловікові те, що збиралася сказати весь вечір.
– Мої друзі їдуть на Новий рік на природу.
– Так? Як цікаво.
– Я теж хочу.
– Я пропонував тобі поїхати до брата. У них будинок у сосновому лісі, лазня…
– Яка лазня?! Який ліс?! Я про заміський клуб, а не про халупу в глушині! – спалахнула Таня.
– Там котеджі, безлімітний бар і висока кухня!
– Добре, я зрозумів. Скільки? – перервав її Костя. Він припустив, що таке задоволення обійдеться в кругленьку суму, але озвучена цифра ввела його в ступор.
– Усе включено. Заїзд 31 грудня, виїзд другого вранці.
– Це ціна за всю компанію? – перепитав Костя.
–
– За двох… – Тетянв почала пояснювати деталі, але Костянтин твердо сказав:
– Ні.
– Але… чому? Ти ж отримав розрахунок за велике замовлення… я знаю, що в тебе є гроші.
– Ці гроші розписані на поточні потреби. Іпотеку ніхто не скасовував, як і інші витрати.
– Можливо. Але навіть так у тебе мають залишитися гроші.
– Я витрачу їх на оновлення ванної в маминій квартирі. Сьогодні вона впала, бо їй незручно залазити у ванну. Їй потрібно поставити душову кабіну. А для цього треба зробити невеликий ремонт.
– Отже, ти збираєшся знову витрачати гроші на матір?! – занадто голосно запитала Тетяна. – У неї ж були якісь накопичення? Чому ти маєш задовольняти її забаганки на шкоду моїм? Чим вона краща за мене?
– По-перше, перестань кричати, – обірвав її Костя. Він не хотів, щоб цю розмову чула мати. Їй не потрібні були зайві переживання.
– А, по-друге, я маю право робити подарунки не тільки тобі, а й їй. Це не обговорюється.
– Тоді нехай вона зробить подарунок мені! Нехай віддасть свої накопичення! Їй вони все одно не потрібні! Навіщо Антоніні Олегівні гроші? Їй же синок і операцію оплачує, і ремонт, і якщо треба, зірку з неба дістане! А дружина… а дружина нехай дивиться на те, як інші радіють, і лікті кусає, – Таня тупнула ногою.
Костя не став продовжувати суперечку. Він заткнув вуха навушниками і пішов на кухню, залишивши дружині зручний диван у вітальні. Сам він вирішив спати на кухонному диванчику.
Усю ніч він думав про те, що відбувається. Про те, що останнім часом тільки й робив, що працював. Не висипався, не відпочивав, тягнув на собі як віслюк усе, що стосувалося сім’ї. Чи було життя Тетяни комфортним? За її словами – ні. Але Кості здавалося, що він робив усе, що міг. Платив за квартиру, за дорогий ремонт, за не особливо потрібну машину, яку взяли за наполяганням Тані, за курси водіння для Тетяни, оплачував рахунки за красу і навіть відправляв дружину на море влітку.
Сам він у цей час працював, щоб платити, платити, платити… борги зростали, зростали й бажання дружини. Вона не бачила цінності в тому, що отримувала.
Думаючи, Костя забувся сном, і йому навіть наснилося, що Тетяна з миловидної молодої жінки перетворилася на чорну діру, яка поглинала все навколо. Здавалося, ще трохи, і вона затягне самого Костю, доб’є його своїми непомірними запитами і звинуваченнями.
Прокинувся він у холодному поту. Виявилося, що вже ранок. Тетяна пішла, а мати прокинулася і читає книжку.
– Доброго ранку, мамо… що хочеш на сніданок?
– Та я сама зараз приготую, – усміхнулася Антоніна Олегівна. – Я просто не хотіла тебе будити.
Вона обережно встала і, спершись на руку сина, пішла на кухню.
– Поїдь додому. Я впораюся, правда, – сказала вона.
– Ти впевнена?
– Так.
Костя приніс матері продукти і, пообіцявши, що займеться питанням ремонту, поїхав. Потрібно було вирішити незакрите питання з дружиною. Таня поїхала нічого не сказавши, і Кості потрібно було з нею поговорити.
Тетяна опинилася вдома. Вона розмовляла телефоном, і Костя став мимовільним слухачем її розмови.
– Так, я їду, усе вирішила. Надішли мені контакти, щоб я перевела гроші. Не знаю. Я точно їду. Можливо, одна. Так. Неважливо, – Тетяна була захоплена розмовою і не чула, що чоловік повернувся і спостерігав за нею.
– Ну звісно. Я ще занадто молода, щоб зустрічати Новий рік за столом із напівживою старенькою бабусею, олів’є і картоплею з м’ясом. Вже краще безлімітний бар і красиві, успішні люди навколо…
Костя схрестив руки на грудях. Йому було неприємно слухати цю розмову, але й піти він не зміг.
– О… з’явився? – Тетяна помітила чоловіка.
– Отже, зібралася в поїздку?
– Так.
– А гроші на неї в тебе звідки?
– Від верблюда.
– Відповідай, – Костя підійшов до дружини і притиснув до стіни. Таня здригнулася. Вона не звикла до такого.
– Твоя мати дала. Сказала, що мені потрібніше.
– Ну ти й змія… – Кості вперше захотілося як слід струсити дружину.
– Чому ти так зі мною? – Тетяна була налякана зміною настрою Кості.
– Відповідаю тобі взаємністю. Збирай речі. Поїдеш на Новий рік в один кінець, – він відступив, звільняючи Тетяну.
– Як це? Ти що, вирішив мене кинути?! Проміняти на матусю? – вона вигнула брову.
– Я просто позбуваюся баласту перед Новим роком. До речі, я купив тобі подарунок. Але просто зараз, поки ти збираєш речі, я віднесу його назад у магазин. А на ці гроші я зроблю ремонт і куплю подарунок мамі. А ти свої подарунки вже отримала сповна. На розлучення подам сам, можеш не турбуватися.
– Ти ще пошкодуєш… я відсуджу в тебе квартиру.
– Спробуй. Ти жодного дня не працювала в шлюбі. І тепер я навіть радий цьому. Буде простіше довести, що ти нічого не вклала в нашу сім’ю, тільки споживала. І вже повір, я знайду гроші на хорошого адвоката. Це питання принципу. А тепер збирай речі і йди.
Тетяна не стала сперечатися. Вона гордо підняла голову і пішла за речами. Таня сподівалася, що знайде когось кращого, ніж Костя, який вічно економить.
– Тетяно… і це…
– Що? – вона обернулася, розраховуючи на те, що він усе ж таки схаменувся і зрозумів, що погарячкував.
– Мою матір не смій старушенцією називати. Їй лише 60 років. Вона молода. Тобі зрозуміло?
Тетяна не відповіла. Вона ненавиділа весь білий світ і шкодувала, що витратила на Костю свої найкращі роки.
“Ну нічого… я ще зустріну принца. А Костя нехай лікті кусає… невдаха”, – думала вона, закидаючи речі в сумку. Вона брала все підряд, щоб йому не лишилося нічого… навіть запас туалетного паперу запхала в сумку, не підозрюючи, що їй доведеться їхати на метро… Ключі від машини були в Кості, а таксі оплатити він їй відмовився.
