Відводячи свого сина в підготовчий клас однієї престижної школи нашого міста, я вже мала чіткий план на його майбутнє. Мені хотілося, щоб йому завжди дивилися вслід із заздрістю і повагою, а не тикаючи пальцем у спину, шепочучи про те, що він виріс без батька.
Важка ноша матері-одиначки – виховати гідну людину без жодної допомоги. Чесно кажучи, було досить складно. Якщо зараз ви в соцмережах натрапите на пост якоїсь жінки в розлученні, це обов’язково буде позитивне відео або мотивуюче фото. Вже не знаю, навіщо вони це роблять.
Напевно, більше для власної мотивації. Тому що мені довелося ой як несолодко. Після розлучення мені, крім квартири, дістався ще й один з автомобілів чоловіка. Хороша, надійна машина західного автопрому. І я, як і годиться досвідченому автомобілісту, любила її всім серцем.
Але нею довелося пожертвувати, адже зарплати на всі мої плани, звісно, не вистачало. Підготовчий клас, спортивна секція. Ще я думала, може, нехай син займеться малюванням. У нього непогано виходило. Але потім виявилося, що часу на це точно не вистачить.
Син не висипався, постійно скиглив, що художником йому не стати, і я вирішила його почути. Ми багато розмовляли, гуляли, можна сказати, вчили одне одного. Шкільні роки минули швидко, самі собою. Син був упевненим хорошистом, а долі відмінника для нього я, як мати, зовсім не бажала.
Креативність розвивається, коли робиш помилки, а не зубриш шкільну програму. За цей час син непогано досяг успіху в легкій атлетиці. Інститут обирав він сам, але я завжди знала, що він захоче бути менеджером. Для роботи з людьми потрібно мати швидкий розум, кмітливість і знання.
Усі ці якості в нього були в достатку. Тож я не здивувалася, коли одного разу він прийшов до мене і сказав, що його взяли на роботу. На гарне, перспективне місце. Це був третій курс інституту, але син добре вмів розподіляти час і поєднувати кілька видів діяльності.
Але не всі новини були однаково приємними. Через кілька місяців з’ясувалося, що у нього, виявляється, щосили будуються серйозні стосунки з дівчиною. У нього і раніше були якісь подруги, але цю я знала особисто. Вони кілька разів розходилися, а потім знову сходилися.
Вона постійно скандалила і вимагала до себе уваги. Телефон у дівчини постійно був у руках. Словом, типова представниця свого покоління. Особисто в мене з нею конфліктів не було, але кожна сварка з моїм єдиним сином відгороджувала мене від неї краще за будь-яку особисту сварку.
І ось, виявляється, у них двох тепер усе краще нікуди. Так що пора б їм уже одружитися. Мої прохання обговорити ситуацію ні до чого не привели. Та й не могли ні до чого призвести, я виховала сина так, що на прийняті ним рішення не міг би вплинути ніхто. Виховала справжнім чоловіком.
На весілля я подарувала двокімнатну квартиру моїй передчасно померлій матері. Я говорила зі сватами, і вони обіцяли дати якусь суму на ремонт, але ті м’ялися, добре що в сина вже до цього віку були свої заощадження і він сам узявся за справу. Незважаючи на те що ремонт тривав лише кілька тижнів, частину роботи було зроблено. Чому так швидко?
Виявилося, що невістка була вагітна. І для сина це змінило все. Він почав більше приділяти часу кар’єрі, закинув ремонт квартири, став в усьому слухатися дружину і виконувати всі її примхи. Коли онук з’явився на світ, мені довелося просити, щоб уперше самій потримати його на руках.
Милий малюк, дуже схожий на мого сина. Якщо судити з того, як я виховувала сина і як невістка виховує мого онука, це небо і земля. Я вкладала в свою дитину всі сили, емоції та кошти. Для того щоб він не забуксував в розвитку ще на рівні раннього дитинства, щоб був результат.
У цей же час моя невістка, як мати і домогосподарка, мене просто лякала. Вона цілими днями сидить із телефоном у руках і не помічає нічого навколо. Я дуже рада, що технології за останній час “стрибнули” так далеко: розумний пилосос працює, пральна машина, телевізор і посудомийка теж не відстають.
Усі прилади здорово полегшують нам життя й економлять час, для того щоб… Просто спілкуватися в соціальних мережах. І махнути рукою на рідну дитину. Коли я поскаржилася сину, розповіла свою точку зору, він, напевно, уперше у своєму житті, на мене накричав.
Сказав, що він сам вирішить, як йому бути в шлюбі, а якщо я не припиню наговорювати, то можу більше до них не приходити. У їхню квартиру. Я тоді промовчала, хоча й чудово знала, чиї слова виривалися з рота мого сина. Виходить, ось так. Я стільки часу і сил витратила на сина, і все марно.
Невістка, дівчина без знань і навіть якогось елементарного смаку, відібрала в мене все. Сина й онука. І, по суті, мамину квартиру. Тепер я просто чужа жінка, яка іноді може прийти до них у гості, але без будь-якого права критики чи власної думки.
Сумно усвідомлювати, але якби я була такою матір’ю, як моя невістка, в результаті для мене нічого б не змінилося. Якийсь парадокс і величезний недолік у сучасному вихованні. Можливо, потім щось і зміниться, але поки що я перебуваю на пташиних правах і нічого вдіяти з цим не можу.