Чоловік звик завжди все робити по своєму, ніколи не зважає на мою думку, постійно грубить. Розмовляє тільки на підвищених тонах, на те, що мені боляче і прикро не звертає уваги.
Терпіла все заради дитини. Але коли він став так само грубо і її виховувати, я наважилася і запропонувала пожити деякий час окремо, щоб зрозуміти, чи зможемо ми далі жити разом.
Спочатку він сказав, що це маячня, але коли я пригрозила розлученням, погодився і переїхав до своїх батьків. Я трохи заспокоїлася після його від’їзду і зрозуміла, що мені без нього краще, спокійніше і я зовсім за ним не сумую.
Через деякий час у мене трапився роман із колегою, і він уже запропонував мені бути разом, але тут несподівано став постійно дзвонити чоловік і казати, що він змінився, що зрозумів свою помилку і збирається повернутися.
Але я цього не хочу і прямо йому про це сказала. Він став просити мене подумати ще, говорив, що у дитини має бути батько і щоб я подумала ще. Я не знала, кого мені вибрати.
У глибині душі я не вірила, що чоловік змінився, надто добре я його знала, але боялася, що раптом у мене з колегою нічого не вийде, адже він був одружений і заради мене готовий піти з сім’ї.
Ще й мама постійно казала, що краще рідний батько дитині, ніж ніякого і що чоловік, відчувши загрозу шлюбу, зрозумів свою помилку. Поки я думала, то помітила, що чоловік за мною стежить.
То синові дзвонить і питає, хто в нас буває. Я зателефонувала і висловила йому все, на що він, так само як і раніше, почав мені грубити і ображати, і я зрозуміла, що він не змінився і ніколи не зміниться.
Так він сам того не відаючи, розв’язав мої сумніви, і я подала на розлучення, яке теж не було безхмарним, але я стала вільною. До речі, з колегою в мене не склалося, але я наразі теж не самотня…
