Хочу розповісти історію про свою дочку. Усі її думки займала майбутня церемонія. Вона закінчувала школу, наближався випускний. Донька хвилювалася, тому що її нагороджуватимуть перед усією школою.
Дівчинка отримувала золоту медаль за навчання, а також медаль за перше місце на змаганнях з легкої атлетики. Справжня моя гордість. Однак вона дуже хвилювалася, щоб усе пройшло відмінно.
Моя старша донька бачила, як переживає молодша сестра. Адже для неї це був особливий день не тільки через нагороди. На неї нахлинули спогади. Річ у тім, що моя дружина не дожила до цього моменту.
Коли мами не стало, донька з головою поринула в навчання. А ще пішла в спортивну секцію. Старша донька захоплювалася тим, наскільки молодша старанна і самовіддана. Їй не вистачило наполегливості виконати мамину мрію.
Вона бачила, що мені важко з ними двома, тому після 9-го класу вступила до училища. Навчання там було простішим, тож донька встигала підробляти. Та й жити переїхала в гуртожиток, згодом стала сама за нього платити.
Я працював заради них на двох роботах, тому тоді мені стало легше. Я відмовляв старшу доньку, просив довчитися, але вона не хотіла, щоб я ще три роки побивався на роботі. Вона часто заходила до нас на вихідні.
Вона любила приходити, до того ж потрібно було допомогти мені з готуванням. Донька часто приходила, щоб наготувати нам всякого на тиждень наперед. Цього разу на неї з порога налетіла молодша.
Вона повела сестру у свою кімнату, взяла зі столу коробку і дала її. У коробці лежали старі зношені сандалі. Молодша донька вирішила, що буде дуже символічно, якщо вона одягне їх, коли їй вручатимуть нагороду.
Вона світилася від захвату, а ось її сестра дивилася на сандалі без особливого ентузіазму. Вони були поношені, з одного боку навіть порвані. Але вона не могла відмовити сестрі, тому запропонувала їх полагодити.
На цьому й зійшлися. Настав той самий день. Старша донька зібрала трохи грошей, щоб відвести молодшу в перукарню і на макіяж. Сукню купив я. До сукні додавалися і нові туфлі.
Після ремонту сандалі хоч і виглядали старими, але одну проходку витримають. Саме на них вона планувала змінити свої нові туфлі. Донька сяяла від щастя і передчуття. Я з гордістю дивився на свою дівчинку.
Мої дівчатка так швидко виросли. Почалася церемонія. Спочатку були промови та інші звичайні речі для таких заходів, а потім почалася церемонія нагородження. Директриса називала імена медалістів, ті підходили, і вона їх хвалила.
Прийшла черга моєї доньки. Вона з гордо піднятою головою пішла за нагородою. Коли підійшла, директриса простягнула їй медаль. Тут вона звернула увагу на взуття доньки і випалила, що взуття не підходяще події.
І все це вона сказала в мікрофон. У натовпі прокотився смішок. Донька застигла на місці, а очі наповнилися сльозами. Я вскочив і пішов через плац до директриси. Підійшов, однією рукою обійняв доньку, а другою потягнувся до мікрофона.
Вирішив, що треба прояснити ситуацію. Донька одягла ці сандалі в пам’ять про покійну матір. Вона хотіла, щоб у цей день мама бачила, яких успіхів вона досягла. Не чекаючи відповіді, я розвернувся і відвів доньку на її місце.
Усі гості роти розкрили від несподіванки. Директриса почервоніла, віддала мікрофон і зникла. Церемонія продовжилася, а напруженість поступово розчинилася в атмосфері свята.
