Борис прокинувся в жахливому, розбитому стані. Ломило тіло, боліла голова, а перед очима миготіли райдужні плями.
Він опустив ноги в капці і пішов на кухню, де вже повним ходом поралася Софія. Готувала сніданок, встигаючи при цьому пити каву. На тарілці височіла стопка гарячих млинців, у маленькій вазочці – малина з цукром. У каструльці томилася пшоняна каша.
– Швиденько сідай снідати, поки гаряче, – сказала Софія.
Боря впав на стілець і спостерігав за дружиною, як вона накладала в глибоку тарілку кашу, як кидала туди кубик вершкового масла, як нарізала свіжий батон.
Боря поколупав ложкою в каші. Ні апетиту, ні настрою. Софія присіла поруч, щоб почистити від шкаралупи верхівку яйця, звареного некруто – чоловік не вмів знімати шкаралупу.
– Ти не допоможеш мені сьогодні з розсадою? – запитала вона між іншим.
Клята розсада! Та що ж таке! Це означає, що сьогодні, у свій законний вихідний, замість того, щоб відпочити по-людськи, Борис повинен тягнутися в гараж, заводити машину, півдня завантажувати нескінченні ящики і горщики в салон автомобіля, повзти по заторах з міста, щоб дістатися до клятої дачі, де розвантажувати все це барахло!
А потім сидіти і чекати, поки Софія, буде носитися по саду-городу, готувати землю, копати, садити, геть забувши про голодного чоловіка!
– Чому яйце круте? Скільки разів просив, благав: яйце – некруте, кава – без молока, кухоль – великий, а тарілку – маленьку! Дурна ти, чи тупа!
– Ти чого починаєш з ранку? – підняла брови Софія. Краще б вона цього не робила.
– Рот закрий! Закрий свій рот! – Борис змахнув зі столу посуд, – задовбала своєю дачею, задовбала просто, за-дов-ба-ла! Чуєш!
З очей Софії бризнули сльози. Їй було дуже прикро. На рівному місці скандал. Навіщо? Сказав би просто – не хочу їхати. І все!
Вона відкрила балконні двері і вийшла на лоджію – поплакати і заспокоїтися.
Заспокоїтися не виходило. Адже вони чоловік і дружина. Повинні бути завжди разом. Цю вистраждану дачу Софія облаштовувала, як улюблене гніздечко. Щоб радувала око, щоб була маленьким раєм! А він? Не витягнеш! Його, бачте, нудить від грядок, квітів, теплиць! Йому, бачте, набридло нескінченне будівництво і безглузді витрати!
Йому, бачте, краще з чоловіками в гаражі поговорити, ніж з недоумкуватими дачними сусідками! Що виходить: він буде гуляти в гаражі, а вона на електричці добиратися, або на таксі за шалені гроші?
– А я сказала, поїдеш! – вискочила Софія в кухню, – у всіх чоловіки, як чоловіки, а тільки у мене – ледар.
Борис вибухнув, як бочка з тротилом.
– Я – ледар? Та ти що мелеш? Та ти хоч копійку свою витратила? Я корчуся на роботі цілодобово, а ти навіть гроші не рахуєш! Дай, дай, дай! Гадина! – закричав чоловік.
– Сам такий! – закричала Софія.
Почувся дзвін посуду, звуки боротьби, крики, лайка, плач.
Типовий сімейний скандал. Причина – дріб’язкова. Але розмах – космічний.
Софія замовила таксі, віддала майже дві тисячі і бродила по ділянці, сама. Руки не хотіли працювати, розсада в’янула в своїх горщиках, грядки залишалися не скопані, а образа – душ ила. У неділю Софія дісталася до міста на електричці, старанно обходячи чоловіка, який лежав на дивані перед телевізором, в глибокій тиші лягла спати окремо від нього і прокинулася з головним болем.
Зранку, діставшись до роботи з двома пересадками (Борис не зволив її підвезти), в огидному настрої, Софія в першу чергу зірвалася на Галину Семенівну, колегу, через дрібну помилку в звіті.
Маленька помилочка була, але крик стояв на весь офіс. Галина, вже немолода жінка, намагалася вибачатися і виправдовуватися, але Софію було не зупинити.
Вона написала доповідну начальнику. Керівник викликав колегу Софії на килим і позбавив премії, повідомивши, що наступного місяця відправляє нещасну на пенсію, де їй саме місце, якщо вона досі не навчилася йти в ногу з часом.
Галина Семенівна не знала, куди подітися. Так потрібна їй була ця робота. Так вона розраховувала на квартальну премію, і ось… Їй зателефонувала дочка.
– Що ти дзвониш мені на роботу? Гроші потрібні? – не впоралася з нервами Галина, – ви завжди дзвоните, коли вам всім щось від мене потрібно! Не буде тобі грошей! Вчися справлятися сама!
– Мамочко, та що з тобою сталося? – дивувалася Інга, дочка Галини.
– Нічого! Тобі це не цікаво! Раніше цікавитися треба було, коли не зрозуміло під кого лягала! Не дуже про маму думала, так? А тепер – мамо, спаси, мамо, допоможи? Сама справляйся зі своїм… вир…ком! – кричала в трубку Галина Семенівна.
Інга була на останньому місяці. Її кинув молодий чоловік, як тільки дізнався про дитину. Мати заспокоювала Інгу і обіцяла допомогти.
Інга особливо на маму не сподівалася, намагалася заробляти сама, але в останні місяці через проблеми зі здоров’ям більше проводила часу вдома. Грошей не вистачало, а для малюка стільки всього було потрібно. Галина Семенівна заспокоїла дочку:
– Дурниця. Виберемося. Отримаю премію, купимо малюкові все необхідне!
І тут – такі зміни…
Інга плакала від образи. Навіщо вона так? У чому винна дитина?
У неї піднявся тиск. Голова розколювалася так, що навіть голову повернути Інга не могла. Ледве-ледве набрала номер швидкої. У терміновому порядку Інгу відвезли до лікарні.
У молодої мами стався гіпертонічний криз. Поки рятували її, нещасне маля гин…о в утробі. Почалося відшарування плаценти. Маленьке життя невинної дитини висіло на волосині…
Дитину не врятували. Практично всіх дітей, які потрапляли в такі ситуації, Ірина Миколаївна, провідний хірург пологового відділення, витягувала з того світу, а тут… Поки орудували зажимами, щоб зупинити кровотечу, поки боролися за життя матері – втратили життя немовляти. Легені малюка так і не розкрилися належним чином.
Реанімація не допомогла. Ірина довела операцію до кінця і втомлено наказала ординатору:
– Зашивайте.
Вона стягнула рукавички, зняла маску, обполоснула запалені щоки і вдивлялася в дзеркало – безліч зморшок навколо очей. Вона старіла. Вона втрачала вправність і чуття. Їй – не місце тут. Вона загубила людське життя. Адже Сашко неодноразово попереджав Ірину :
– Кидай все. Ти витрачаєш себе на інших. А ми зовсім тебе не бачимо, Ірко.
«Ми» – це її сім’я. Діти, батьки, чоловік Сашко. Не варто було виходити заміж, якщо вона так любила свою роботу. А вона любила. Дуже. Вона рятувала дітей, матерів, вона була потрібна людям.
Сашко лаявся, він вже звик бути і матір’ю, і батьком, і домогосподаркою, поки Іра боролася на своєму ф…ті. Сашку потрібна була дружина. Оленці та Петру – мати. Стареньким мамі та татові – дочка…
У п’ятницю Оленці виповнилося вісімнадцять років! Вісімнадцять – важлива дата в житті кожної дівчини. Вирішили відсвяткувати весело, з помпою. Урочисту частину домовилися провести на природі. Сашко орендував прекрасний будинок на березі затоки. Гроші шалені, але зате така краса!
Можна відпочити всім: і літнім батькам подихати свіжим повітрям у шезлонгах прямо на пляжі. Посмажити шашлики. Молоді вдосталь потанцювати ввечері – для них був обладнаний цілий майданчик. Навіть діджея запросили.
Оленка чекала цього дня, як найщасливішого! Сашко мотався по місту, завершуючи останні приготування. Складно бути розпорядником свята, але зате як приємно! І раптом зателефонувала дружина:
– Сашко, я не можу завтра. Термінова операція. Складний випадок.
Сашко знав, що практично всі операції Іри – складні і термінові. Але… та скільки ж можна, блін! Скільки можна? Розлучалася б уже і не робила нікому нерви! Жила б у своєму відділенні і різала животи, скільки душа забажає! Зозуля!
Він старається, він рве жили, він збивається з ніг… У огидному настрої Сашко влетів до кондитерської, де замовляв торт до Дня народження дочки. Кондитер вже закінчував: останній кремовий виток. Витвір мистецтва – вищий пілотаж, і ніякої мастики!
Фігурки виконані з шоколаду, навіть маленька дівоча туфелька, кокетливо кинута на другому ярусі торта.
– Замовник прийшов, – в кухню забігла Галина, менеджер і консультант.
– Передай, що все готово! – посміхнувся кондитер.
– Він просто чудовий, – захопилася Галина, зникнувши в залі.
Так, торт був чудовий. Кондитер все своє життя присвятив улюбленій справі. І не дарма стільки навчався, відточував майстерність і стажувався за кордоном.
Численні перемоги в конкурсах, десятки пропозицій і запрошень на роботу. Але кондитер не здавався – він мріяв про свою справу! І ось – він майстер своєї справи!
Торт урочисто внесли в зал. Замовник подивився на нього і раптом почервонів.
– Що це? – тихо запитав він.
– Торт для юної дівчини, – розгублено відповів майстер.
Замовник тицьнув пальцем у чудову кремову оболонку торта. Брудним пальцем у білосніжний крем! Спробував і… скривився!
– Що це? – він відкинув клацанням кокетливу шоколадну дівочу туфельку.
– А це? Що? – ще одне клацання, і карамельний велосипед злетів на підлогу.
– А це? А це що? – закричав він, – це торт для юної дівчини? Ось ця по…фія? – клієнт вже не соромився, махнув рукою і вся витончена конструкція з мініатюрними книжками, квітами, крихітними тонкими сукнями, плюшевими ведмедиками полетіла на дзеркальну підлогу.
Галина завмерла в жаху. Майстер зблід.
– Послухайте, шановний, ми обговорювали і декор, і смак, і форму напередодні. Ви були з усім згодні. Не розумію ваших претензій, – почав він.
Клієнт злетів з котушок, він кричав, і в куточках губ накопичувалася огидна піна:
– Закрий рот! Закрий свій рот! Що ти там наліпив? Що?
Чоловік калічив все, що залишилося від легкого витонченого торта, на який майстер витратив шістнадцять годин. Шістнадцять годин копіткої праці і любові.
Борис не витримав і вмазав замовнику. А потім ось цією самою пикою возив, Олександра по підлозі, по крему.
Поліція приїхала без запізнень. Насилу розняли зчеплених не на жарт чоловіків…
Мирно розійтися не вдалося. В очах обох плескалася ненависть.
Борис всю ніч не спав. Він відчував себе розбитим. Хотілося лежати і більше не підніматися з ліжка ніколи. І ось – Софія зі своєю дачею…
***
Ірина Миколаївна набрала номер чоловіка. Він не відразу відповів. Але, нарешті, в трубці Іра почула його «так».
– Сашко, вибач мене. Вибач за ту п’ятницю. Вибач, мені так погано. Давай припинимо нашу мовчанку… Ти був правий. Мені пора йти.
– Що сталося, Ірко? – Сашко вловив сумні нотки в голосі дружини.
– У мене сьогодні не вижила дитина, Сашко. Я не врятувала її, Сашко. Через дурість, через елементарну незграбність, жіночу тупість… Я думала про нас, Сашко. Про нас, а не про матір і плід! – Ірина заридала.
– Ірко… Іро, заспокойся. Так буває. Ти не винна. Ірочко, ти найкращий хірург. Я пишаюся тобою. Ми всі пишаємося тобою. Але ти маєш право на помилки! Ти жива людина, Іро! Я зараз приїду за тобою, рідна. Я негайно приїду! – кричав чоловік у слухавку.
Ірина Миколаївна судорожно зітхнула. В ординаторську влетіла Ганна Вікторівна, сестра з відділення неонатології:
– Ірина Миколаївна, немовля дихає! Дихає! Ігор Петрович просто чарівник! Хлопчик живий, живий!
***
– Давай, малюк, дихай, – Ігор, молодий неонатолог, схилився над кувезом.
– Давай, хлопче, тримайся. Ти ж – борець! Ти ж – силач! Он які у тебе кулачки! – Ігор посміхнувся своєю ангельською посмішкою.
Медсестрички відділення просто мліли від посмішки Ігоря. У такого красеня неможливо було не закохатися. Поруч з прекрасним Ігорем було дивно тепло і спокійно. Та що там жінки, новонароджені поруч з ним заспокоювалися і швидко набирали вагу! Ігор Петрович – просто знахідка для всього відділення. Щаслива знахідка.
– Буде жити, Ірина Миколаївна, – повідомив він хірургу.
– Дякую вам, у вас талант від Бога! – сказала Іра, відчувши, як в серці розливається дивна теплота, і спокій, і нескінченна любов.
Вона постарається не розплескати почуття любові і поділитися дорогоцінним багатством з чоловіком і дітьми, які під’їхали.
Сашко, отримавши порцію благодаті, засоромившись своєї огидної поведінки по відношенню до талановитого кондитера, поїде до нього миритися. Вони навіть стануть хорошими друзями.
Борис вибачиться перед Софією, подарує їй розкішний букет. Софія не відразу здогадається, що квіти з шоколаду. А здогадавшись, пробачить чоловіка і зрозуміє його. Хоча (ось уперта) все одно потягне Бориса за місто.
На дачі вона влаштує чоловікові романтичні вихідні. А потім привезе Галині свіжу зелень і молоду редиску, вибачившись перед нею. До речі, вона попросить за неї перед начальником:
– У Галини Семенівни народився онук! Радість! А ви її звільняти збираєтеся? Нелюдяно. Давайте краще матеріальну допомогу людині випишемо!
Галина Семенівна пробачить Софію. І забуде про образу. У неї – море турбот. У дочки важкі по…ги були. Слава Богу – обійшлося! Потрібно огорнути Інгу любов’ю і теплом. Дурна стара, треба ж було таке сказати власній дитині!
У кувезі лежав хлопчик Сергій . У нього – велике майбутнє. Правда, ніхто поки про це не знає, навіть ангел Ігор, сяйво крил якого Сергій добре бачив. Він би обов’язково розповів про це, але, на жаль, новонароджене немовля поки вміло тільки плакати. Та й сам Ігор не знав, що у нього за спиною.
Чомусь земним ангелам, на відміну від бісів, не кажуть, хто вони насправді – про це вони дізнаються тільки після того, як покинуть грішну землю.
Маятник знову хитнувся, і добро знову перемогло.
Спеціально для сайту Stories
