Бабусі звично зібралися біля магазину. Не вистачало лише їхньої ватажки — баби Тасі. Вони любили дружно пройтися між продуктовими рядами, обговорити ціни, порадити один одному, що краще купувати.
— Сама всіх зібрала і не прийшла! — підібгала губи 80-річна Ірина Степанівна.
— Ой, бабусі, вона ж іде. Під ручку з кимось? Ой, то це ж Васька! З 45 квартир! Хуліган, вона ж казала, що його за версту треба оминати! А чого це вона за нього тримається? — сплеснула руками Текла Петрівна.
І всі ахнули. Баба Тася, у біленьких шкарпетках, у літній з незабудками довгій сукні, з сіточкою та в капелюшку дійсно йшла під руку з Васьком. Хлопцеві було 15 років. Він був із багатодітної родини. Мати була вічно у декреті, батько намагався працювати, де міг.
Старші доношували за молодшими, а всі сусіди вважали, що виховує дітей вулиця і нічого доброго з них не вийде. Особливо дотримувалася цієї позиції баба Тася. Стверджуючи, що дитина має бути одна. У крайньому випадку – дві. Щоб були найкращі речі та їжа. Навчання. А що з таких, як Василь буде? Недолугі.
— Від осики не народяться апельсини! — повчально казала вона.
Під «осиною» малася на увазі родина Василя. «Апельсинами», ймовірно, були діти та улюблений онук баби Тасі — Єгор. Він навчався в інституті, не пара хулігану Ваську. Майбутнє того спрогнозували всім двором.
Хлопець, майже завжди одягнений у картату сорочку, потерті джинси та куртку з капюшоном, ні в кого не викликав симпатії. Тримався сам по собі. Із підлітками з двору особливо не гуляв. Вечорами десь пропадав.
— Бандитує з пелюшок! – Виносили вердикт оточуючі.
І ось тепер баба Тася йшла з Василем. Світ перевернувся. Такого просто не могло бути. Вони порівнялися з рештою.
— Здрастуйте! — ледве чутно промовив хлопець
І дивлячись на здивованих подружок, баба Тася сказала:
— Привітайтеся з Василем, дівчатка. Якби не він… Ех, що ж ми старі, не розібравшись, гарного хлопчика обмовили. Пробач нас, Василю, всіх.
— Та ну… Та за що… Я ж нічого такого, — шморгнув Васька носом.
У нього були садна біля ока. І пов’язка, яку спочатку не побачили через кучеряве волосся.
— Я вас тут, на вулиці почекаю, — промовив хлопець.
У магазині баба Тася тремтячими руками поклала у кошик цукерки, сік та інші продукти. І попутно розповіла своїм нерозлучним подругам, як напередодні ввечері пішла в гості до сина. Частину пенсії вирішила передати йому, бо трохи на відпочинок не вистачало. Прийшла – сина вдома немає.
Телефони його та невістки не доступні. Почекала на лавці та назад пішла. Вже темніти почало. До онука якось додзвонилася, до Єгора. Виявляється, син із невісткою затрималися в когось у гостях, забули, що мати мала прийти, а онук пішов бабусю зустрічати, а тут нетвереза компанія назустріч.
А вона із грошима. На вулиці, як на зло нікого. На щастя, Єгор з’явився. Вона йому руками замахала. Той ступив було назустріч, побачив цих та побіг. Вона думала по допомогу. Виявилося, що просто втік!
– Ну, ці на ногах уже не стояли, спитали, мовляв, бабуся, гроші є? Я вже все, з усіма попрощалася. І тут цей хлопчик… Ваиль. Він… підробляє, виявляється, вечорами. Побачив мене, підбіг. Собою загородив, повернувся і каже: «Ідіть, бабусю. Я їх затримаю!». Уявляєте, бабусі? Мене, чужу бабку?
А їх п’ятеро! Загалом вони до нього, я тут закричала, ну, дякувати Богу, патруль їхав. І так мені тепер соромно. З чого ми взяли все, що хуліган він? А, бабці? Бо вдягнений погано? Та чи живуть вони не дуже? Єгорці батько виволочку влаштував, але що б він зробив, він у нас кволий та скромний.
А Василь… такий сміливий. А ще в них дві кішки та собака. Бездомних та хворих Василь приніс, виходив сам. До чого в мене мій Маркіз, котяра, чужих не любить, шипить, а як він зайшов, то в ноги кинувся і на руки стрибнув. Ось, я вирішила сьогодні продуктів віднести, — відповіла баба Тася.
Подружки бабусю підтримали. Кожна купила щось для родини Василя. Він брати не хотів, але вони наполягли. І баба Тася особисто сходила до батьків, подякувала. Мати Василя, ще молода, але рано зів’яла жінка, розповідала їй, як син молодших спати укладає, як готує і пере.
Баба Тася все зітхала та подумки проклинала себе за приклеєний ярлик. Взяла вона над Василем негласне шефство. Колишній педагог, почала з ним займатися. Вдома вона мала шикарну бібліотеку, хлопчик приходив читати. Часто поривався і допомагати їй. Добрий, шляхетний.
— Чоловік він. З великої літери! — казала тепер усім баба Тася.
Василь став офіцером. Його велика фотографія висить на стіні у баби Тасі. І коли її питають, хто цей білявий і блакитноокий чоловік, вона гордо відповідає:
– Та як хто? Мій другий онук! Василь!
