– Ну що, синку? Ви з Міланою ухвалили рішення? – запитала Алла Михайлівна, складаючи список продуктів на новорічний стіл.
– Ми будемо зустрічати з вами, – відповів Рома. – Мілана погодилася.
– Чудово. Значить, не станемо змінювати традиції. Зустрічаємо Новий рік усією родиною, – зраділа Алла Михайлівна.
–
– Юра з Лєрою теж приїдуть?
– Обіцяли. Якщо ви не проти, я ще тітку Ганну покличу. Вона скаржилася, що немає з ким зустрічати…
– Ми не проти, звісно, – усміхнувся Роман. Він був у передчутті свята. Особливо Роман радів, що цього разу з ним буде його наречена. Саме в такому статусі Мілана їхала в гості до майбутньої свекрухи.
Молоді люди зустрічалися всього лише три місяці, але Рома був закоханий і одразу зрозумів, що це справжні почуття. Тому він досить швидко вирішив одружитися.
Алла Михайлівна була не проти, хоча здивувалася, що син прийняв рішення в такий короткий термін.
– Може, вам придивитися одне до одного довше? – м’яко запитала вона.
– Кращої дівчини не знайти. Мілана дуже гарна, доглянута і жіночна. Ідеал! – коли син говорив про наречену, його очі загорялися.
Алла Михайлівна подумала, що якщо Рома настільки щасливий поруч із нею, то нехай буде так, як він хоче. Алла Михайлівна сподівалася, що молоденька красуня зуміє знайти до серця сина не тільки найкоротший і найлегший шлях, а й доросліший – той, що полягав у вмілому створенні й підтримці сімейного вогнища. У всякому разі так сталося зі старшою невісткою, Лерою.
Вона була молоденькою і майже нічого не вміла, коли виходила заміж за старшого сина Алли Михайлівни, Юрія. Але її любов і бажання зробити чоловіка щасливим, а також допомога свекрухи допомогли Лері освоїти непросту роль ідеальної дружини.
Так і Мілана, на думку Алли Михайлівни, змогла б із часом “еволюціонувати” в кращу версію жінки, а вже її краса нікуди б від неї не поділася.
Мілана не хвилювалася. Вона була впевнена, що сподобається родичам Роми. Вона спеціально купила шовкову сукню, що вигідно підкреслює її фігуру, і фантазійний комплект, яким планувала здивувати нареченого після офіційної частини банкету.
– Коханий, я обираю туфельки. Мені потрібно знати, в якому костюмі будеш ти, – запитала вона.
– Я буду не в костюмі. Одягну теплий светр з оленями і спортивні штани. У нас усе по-сімейному.
– А як же мені обрати туфлі?
– Та які туфлі? Капці бери.
Мілана розсміялася. Вона подумала, що Рома жартує і купила босоніжки, які найкраще пасували до сукні.
Щаслива наречена знала, що у її нареченого заможна сім’я, квартира в центрі… і вважала, що вони зустрічатимуть Новий рік з “устрицями і ікрою”.
Але коли Роман приїхав за нею 31 грудня в спортивній куртці і лижній шапочці Мілана здивувалася.
Роман же дуже здивувався, коли Мілана сіла в машину в тонкому кожушку і на шпильках.
– Ти чому без шапки?
– Зачіску не хочу зіпсувати. А ось ти наче з лісу.
– Я не з лісу, я в ліс.
Мілана знову розсміялася. Вона знала Романа як жартівника. Він любив розіграші й часто жартував над їхніми спільними друзями.
– Упевнена, що тобі не треба що-небудь тепліше? Ми залишимося ночувати, тобі потрібно щось зі змінного одягу?
– Ти ж знаєш, що я вважаю за краще спати без зайвих речей, – Мілана спокусливо посміхнулася Роману і він, знизавши плечима, поїхав.
– По-моєму, ми їдемо від центру… ти хотів заїхати кудись? – захвилювалася Мілана.
– Я не сказав? Брат просив забрати їх із дружиною.
– А… добре.
Мілана щось щебетала, поки Роман гнав автомобіль дорогою. За хвилин тридцять вони справді зустріли Юру і Леру. Роман допоміг завантажити сумки. На відміну від молодшого брата старший накупив продуктів, а його дружина приготувала кілька салатів до святкового столу.
– Як настрій? – запитав Юра.
– Чудовий, – усміхнувся Рома.
– Привіт, Мілано. А ти не надто легко одягнена? Передають морози… – Лера звернула увагу на майбутню невістку. А та, своєю чергою, зазначила, що Лера зібралася святкувати Новий рік у гірськолижних штанях і шапочці.
“Мабуть, після весілля всі жінки розслабляються. Ні зачіски, ні макіяжу… а потім дивуються, чому чоловіки гуляють від таких дружин”, – подумала Мілана. Але вголос вона цього не сказала.
– Я вирішила святково одягнутися. Усе-таки Новий рік, – відповіла вона. – А що в Алли Михайлівни вдома холодно?
– Тепло. Мама сказала, що налаштувала котел.
– Тоді проблем не виникне.
Мілана згадала, що не виклала фотографію в соціальні мережі і на якийсь час сконцентрувала увагу на телефоні. Коли вона підняла погляд і подивилася у вікно, то виявила, що машина виїжджає зі звичної дороги.
– Ми ще когось забираємо? – насупилася вона.
– Ні…
– А куди ж ти нас везеш?! Ми вже довго їдемо…
– Усе правильно. Нам їхати приблизно годину, – Роман показав екран навігатора Мілані, і та ахнула.
– Я не розумію… хіба ми їдемо не до твоєї матері?
– До неї, вірно.
– Її квартира була в центрі. Чи я чогось не знаю?
– Мілано, ми зустрічаємо Новий рік за містом. У нашому будинку. Ромо, ти не попередив свою дівчину? – Юра присвиснув.
– Я ж тобі казав… – Роман розгубився.
– Ні, – наполягала Мілана.
– Напевно, ти не так зрозуміла.
– Звичайно, я завжди все не так розумію. – Мілана була роздратована. – І де цей ваш будинок?
– У хвойному лісі. Красиве місце, я розповідав тобі.
– Ось чому ви всі так дивно одягнені?
– Мілано, не ображайся, але дивно в даному випадку одягнена ти. Ми якраз одягнулися за погодою, – відповів Юра, але Роман подивився на нього і той замовк.
– Не хвилюйся, там гарний, теплий і затишний дім, – заспокоїла Лера.
– Ми ж хотіли в родинному колі відсвяткувати Новий рік, – Рома взяв її за руку.
– Я розумію, але ти повинен був мене попередити.
– Добре, вибач, – Роману було простіше визнати свою “провину”, щоб не сваритися з Міланою. Він точно пам’ятав, що говорив їй і про традицію сім’ї, і про гарний ліс, і про ковзани, на яких вони зазвичай каталися просто на озері біля будинку. Йому здавалося, що Мілана слухала, але, найімовірніше, дівчина в той момент була зайнята своїм телефоном.
Мілана часто витала в хмарах, і, здавалося, що головним її завданням було протягом дня зробити якомога більше знімків і поділитися ними в соцмережах. Ось і зараз Мілана робила мільйонний кадр свого обличчя. Їй подобалося фотографуватися в салоні іномарки Романа.
– Гаразд, якщо будинок теплий і я зможу там ходити на підборах, то я згодна. Заради тебе, Романе, – Мілана знову посміхнулася нареченому і прийшла до тями.
Решту шляху вони їхали мовчки.
Алла Михайлівна вже чекала на синів.
– Я за лопатою, – сказав Юра. Зазвичай вони з Ромкою вдвох чистили садові доріжки, щоб було зручно ходити. Але цього разу Мілана Рому не відпустила.
– Що я буду без тебе робити?! Ходімо в будинок.
– Може, мамі потрібна допомога… – натякнув Рома, але Мілана натяків не зрозуміла. На відміну від Лери, яка одразу пішла на кухню, Мілана схопила Рому і змусила його фотографувати наречену в усіх “локаціях”. І біля каміна, і біля ошатної ялинки, і навіть на старому кріслі.
– Не дуже, звісно… але зійде.
– Тобі не подобається тут? – засмутився Роман.
– Я просто не думала, що в багатої сім’ї такий скромний котедж.
– По-перше, ми не такі вже й багаті, – хмикнув Роман, а по-друге, цей будинок будував тато. Ми спеціально нічого не міняємо тут. Меблі вибрані з любов’ю. У нових не буде стільки душі.
Мілана знизала плечима. Будинок був добротний, але на котедж із картинки не був схожий, що засмутило дівчину.
Вона зробила ще кілька знімків і вирішила опублікувати в соціальні мережі, але виявила, що її мобільний інтернет не працював.
– У вас є вай-фай?
– Минулого тижня був сильний ураган і сталася аварія. У селищі тільки нещодавно відновили електропостачання, а ось мережі немає, – повідомила Лера, пробігаючи повз.
– Це жарт?! Як же мені публікувати?
– Пам’ятаєш про нашу розмову, про те, що нам треба більше часу проводити в реальному світі? Я ще назвав це “цифровий детокс”, – Роман спробував заспокоїти наречену, але Мілана була не в собі.
– Мало того що привіз мене в цю глухомань, так ще й залишив без зв’язку!
– Ромо, мама просить допомогти з нарізкою, – пробігаючи назад, сказала Лера.
– Добре, зараз… – він кинув погляд на Мілану.
– Я не буду нічого робити! У мене свіжий манікюр, – Мілана підняла долоню, зупиняючи Романа.
– Добре, просто посидиш поруч. А я допоможу мамі.
Вони пішли на кухню, і Мілана на деякий час зробила задоволене обличчя. Їй не хотілося псувати враження про себе. Вона сіла на крісло і гарно плескала віями, поки решта дам готували частування. Незабаром усе було готово.
– А тепер ми пішли приводити себе до ладу. З вас прикрашання столу. Постелити на стіл скатертину зможеш? – запитала Мілану Алла Михайлівна.
– Не знаю…
– Я допоможу, – Рома і тут не кинув наречену. Він і скатертину розстелив, і тарілки розклав, і келихи розставив…
– Невже у вас немає келихів-мартинниць?
– Ем… – Роман задумався.
– Келихи лежать у шухляді. А ви привезли сам напій?
–
Роман похитав головою. Він зовсім забув, що Мілана вибаглива в напоях.
– Що? Хочеш сказати, що наливати нічого? – Мілана подивилася на нареченого з невдоволенням. – А сік Ананасовий?! Тільки не кажи, що теж не привезли?
– Ми привезли апельсиновий, вишневий і томатний. Брали на свій смак, – відповіла Лера.
– А що мені пити в такому разі?
– Ромо, може в магазині є щось?
– Наш магазинчик 31 грудня о 21.00 точно зачинений.
– Сходи і дізнайся! – наполягла Мілана. Роману довелося бігти на інший кінець селища, але там, звісно ж, було закрито.
У підсумку він повернувся з порожніми руками. Мілана вже не стримувала невдоволення.
– Поїхали в нормальний магазин. Я не хочу сидіти за столом із порожнім келихом! Мало того що тут тільки майонезні салати, так я ще й з порожнім келихом буду!
– Міло, найближчий великий магазин тільки за тридцять хвилин їзди. Дорогу замело, ми можемо не встигнути до свята.
– У мене й так ніякого свята не буде! Я розраховувала зовсім не на це! Ми мали святкувати в центрі міста, а потім поїхати в клуб!
– Ми вирішили, що поїдемо в клуб у ніч із першого на друге.
– У ніч першого! – сперечалася Мілана.
– Друзі, не сваріться. Це ж Новий рік. Він буває один раз на рік. А клуби працюють постійно, – Юра спробував переконати Мілану, але та не бажала слухати.
– У місті тусовка, музика… а тут що?
– У нас є бенгальські вогні.
– Відвези мене в місто, – зрештою психанула вона.
– Куди?! – перепитав Роман.
– У місто. Я передумала зустрічати Новий рік тут.
Мілана накинула шубку і вийшла на вулицю, чекаючи, що Роман піде за нею. Але молодий чоловік чомусь не пішов.
У підсумку Мілана замерзла і була змушена повернутися.
– Що у вас сталося? Чому не за столом? – Алла Михайлівна насупилася. Вона чекала, що у вітальні чекатиме доброзичлива атмосфера свята. Але за столом сидів тільки Юра. Лера пішла по салати, а Рома дивився у вікно, схрестивши на грудях руки.
– Що сталося?!
– У цій глушині навіть таксі не викликати! Романе! Зроби що-небудь! – процідила Мілана. Вона зосереджена на своєму гніві й не чула запитання потенційної свекрухи.
– Я можу роздати інтернет. У мене хороший зв’язок. Ромо, будь люб’язний, виклич Мілані таксі. І якщо хочеш, можеш їхати з нею, – сказала Алла Михайлівна.
– Ні, мамо. Я залишуся. Традиції порушувати не буду. – сказав Роман.
– А як же я?! Невже старі дурні традиції важливіші за мене?!
– Простіше знайти іншу дівчину, ніж змінювати сімейні устої, – сказав Роман.
Він справді викликав таксі і просто під бій курантів виставив Мілану за двері.
Більше вони не спілкувалися. А наступного року Роман привів іншу, більш лояльну дівчину, з якою незабаром одружився.
