Чоловік пішов від мене, коли ми прожили всього чотири роки. Сказати, що для мене це було несподівано, це не сказати нічого. Його рішення було, як грім з ясного неба. До того, що він піде, я була зовсім не підготовлена.
Ще вчора було все добре, а сьогодні він сказав, що в нього вже давно є інша жінка, яку він кохає. Якби в мене були хоч якісь підозри, то я б, може, й не здивувалася його рішенню, а то вчора ще був ніжний і ласкавий, і раптом така зміна.
Я навіть не помітила, коли він почав мені зраджувати. Він усе так уміло приховував. Але для чого? Якщо він покохав іншу, то навіщо прикидатися і зі мною, і з нею. Просто відразу визначся і йди.
І ось він пішов, а я із сином залишилася одна. Перший час мені було дуже важко, я багато плакала, але з часом почала звикати. Оновила гардероб, зробила нову зачіску, накупила дорогої косметики.
До його нової дружини, як це не дивно звучить, я не відчувала ненависті. Вважаю, що в тому, що трапилося, винен тільки чоловік, який одного разу зрадивши, зробить це ще раз, не замислюючись. Що згодом і підтвердилося.
Із чоловіком, тепер уже колишнім, бачилися тільки, коли він приходив до сина, але з часом, коли в нього народилася дитина, став відвідувати сина дедалі рідше.
Останнім часом він став приходити все частіше і був якийсь нещасний. Мені було його навіть шкода, образа вже трохи з часом ослабла, але я його ні про що не розпитувала.
У мене вже був інший чоловік, і проблеми колишнього чоловіка мене не цікавили. Але одного разу він сам завів розмову, просив вибачення і сказав, що кинути сім’ю було помилкою, і хотів би все повернути назад.
Як виявилося, у нього в тій сім’ї народилася хвора дитина, і він втомився від проблем. Раніше мені б і на думку не спало, що прийде час, і я жалітиму жінку, яка забрала в мене чоловіка.
Але я їй щиро співчуваю їй, що в неї хвора дитина і такий ненадійний і слабкий чоловік поруч. Напевно, правда, що на чужому нещасті, щастя не побудуєш.
