Батьки розлучилися, коли мені було шість років, і з цього часу я пам’ятаю лише постійні скандали та з’ясування стосунків. Батька я так більше й не бачила. Він поїхав до себе на батьківщину і більше ніколи не приїжджав.
Я навіть не знаю, чи він зараз живий. Аліменти платив справно, але понад ці гроші ніколи не надсилав, навіть на день народження. Мама за рік вийшла заміж і в мене з’явилася сестра.
Я на той час уже перейшла до другого класу, коли мама сказала, що тепер навчатимусь я буду в школі-інтернаті, і щоб заспокоїти мене, сказала, що це в нашому місті, і я зможу на вихідні та канікули приїжджати додому.
Як пізніше, вже після закінчення школи, мама мені пояснила, що їй було важко з двома дітьми, але я знала, що таку умову поставив їй мій вітчим. Після школи я здала документи до педагогічного, але мама не дозволила.
На її думку, училище зв’язку буде цілком достатньо і що потрібно заробляти гроші, а не вчитися п’ять років. На той момент вітчим вже сильно гуляв і мамі не було за що мене вчити.
Але все одно, я все життя шкодую, що послухала її, але виправити нічого вже не можна. У 19 років я вийшла заміж і поїхала до столиці, живу тут і донині, мама з сестрою залишилися в нашому містечку.
У мене вже дорослі діти, які не горять бажанням спілкуватися з бабусею, я ж їжджу до неї двічі на рік. Збираючись їхати останній раз, я напередодні зателефонувала, запитала, що привезти.
Розповіла, що старша дочка вже незабаром виходить заміж, що дуже хороші свати будуть у мене і що молоді житимуть у них. Мені хотілося з нею поділитися, щоб вона за мене пораділа.
Натомість мама сказала, що поговоримо про все, коли я приїду, бо до неї зайшла сусідка. Я ще не встигла вимкнути телефон, мама там теж не вимкнула і я чую, що вона каже сусідці про мене.
Заявила, що я стільки всього наговорила, що вона аж втомилася, а їй то все не треба. Мені не було так боляче з моменту, коли мене відправили в інтернат я тоді цілу ніч плакала. Я зрозуміла, що для неї є лише молодша дочка, я ж так і залишилася для неї чужою.
