Коли Валя захворіла, Сергій не злякався. Возив її по лікарнях, тримав тазик, коли її нудило, обтирав вологою губкою, коли не було сил встати і помитися.
Діти, тоді ще школярі, не були в змозі допомагати, так що, якби він кинув Валю, вона не вижила б. А що кине, багато хто говорив: і мати, і медсестри в лікарні.
-Рідко хто проходить з дружиною через це до кінця, – зітхали вони.
Сергій був інший, його таким не налякати. І професія у нього була відповідна: рятувальником. Він звик рятувати інших, то чому б не врятувати власну дружину? Тим більше, у них було стільки планів, стільки мрій!
Будинок, наприклад, хотіли побудувати: Сергій був родом із села і ніяк не міг звикнути до тісної квартири. Йому був потрібен простір, тим більше з його вагою і зростом.
Валя увійшла в ремісію. Перші роки ще боялися, тремтіли перед кожним обстеженням. А потім звикли.
До хвороби Валя не працювала, займалася дітьми, а поки лежала в лікарні, зрозуміла, що людина повинна не тільки сина народити і будинок побудувати, потрібно і ще щось робити.
Рятувати людей, як Сергій або лікарі, Валя навряд чи змогла б, але раптово відкрила в собі талант психолога: в лікарні вона багатьом допомагала вірною порадою, та й собі теж.
Закінчила заочно навчання і влаштувалася на роботу. Кар’єра пішла вгору, заробляти стала навіть більше за чоловіка, так що вийшло накопичити на будинок.
Не відразу, звичайно: довелося спочатку синові на весілля грошей виділити, потім доньці на навчання. Але за рік до того, коли Сергій вийшов на пенсію, будинок вони купили.
-Ось тепер заживемо, Валюшо! – говорив він.
Не зажили. Валя поїхала до сина на допомогу: невістка народила другого онука і потрапила до лікарні з апендицитом, а син один з дітьми не справлявся.
Сергій відгукувався, що все добре, і Валя б помітила, що голос його якийсь тьмяний, але у старшого онука криза трьох років, а у молодшого коліки…
Коли Валя повернулася, чоловіку було уже так погано, що відразу все закрутилося: швидка, чергування в приймальному покої, син, який, кинувши дітей на одужуючу дружину, примчав першим же поїздом, якого Валя вперше за багато років побачила плачучим…
Дочка на похорон не прилетіла: була в рейсі – працювала на круїзному лайнері, навіть зв’язатися з нею не вийшло. Потім приїхала, плакала, кликала Валю з собою. Але куди вона поїде в чужу країну? У неї є дім, робота, кіт.
Син теж кликав для пристойності, але Валя розуміла: там вона буде зайвою. Ну або візьмуть служницею – мити, готувати, прибирати. А вона, між іншим, шанований психолог, і на роботі її цінують. І Валя відмовилася.
-Дві господині в квартирі – кому треба, – сказала вона.
Невістка, здається, зраділа, та й син теж. І Валя залишилася одна в будинку, наповненому примарами її нездійсненого життя.
Ось тут Сергій хотів поставити стелаж з книгами: не встиг. Веранду збирався побудувати, а тепер буде тільки простий ґанок – Валя в цьому нічого не розуміє. От якби син взявся, але йому все ніколи.
-Мамо, ну коли? – ображено каже він. – Сама ж знаєш – діти зовсім маленькі. Влада в садок треба водити, Ліза не може ж з Ромкою туди бігати.
-Я взагалі не розумію, навіщо вам цей садок, якщо Ліза сидить вдома, – стискала губи Валя. – Я вас у садок не водила, і нічого, нормальними людьми начебто виросли.
Хоча які нормальні: дочка в рейсах постійно, заміж і не збирається, син підкаблучником став. Ні батьківської самовідданості, ні стійкості.
На роботі Валі натякали, що їй би самій до психолога сходити, але Валя ображалася:
-Що я, сама собі не допоможу, чи що?
Але як тут допоможеш? Спала Валя погано: накидала на плечі куртку Сергія і бродила по порожньому будинку.
Кіт ходив за нею по п’ятах і жалібно нявкав: не міг зрозуміти, чого господиня не хоче лягти, щоб він міг влаштуватися у неї в ногах.
Вранці, квола після безсонної ночі, вона якось приходила на роботу. Почала припускатися помилок, забувати про прийоми і плутати дати. Її скоротили на пів ставки, і час зовсім сповільнився, став схожим на густий клей, який тиснеш-тиснеш з тюбика, і ніяк не витиснеш.
У рідкісні ночі їй снився Сергій, і тоді це було свято – з усіх сил Валя намагалася не прокидатися, але не прокидатися не виходило.
Валя вила, лякаючи кота, і ніяк не могла змиритися з тим, що чоловіка ніяк не можна повернути.
На річницю син притягнув Лізу і обох онуків. Валя і раніше була прохолодна до онуків, а тепер і поготів: як подумає, що через цього самого Ромку і через цю саму Лізу вона не встигла вчасно помітити, що чоловікові стало зле, так взагалі нудно ставало.
-Очі б мої їх не бачили, – говорила вона коту.
Ліза ж вічно підлещувалася і прикидалася, ніби їй не все одно: мамо, як ви себе почуваєте, мамо, може, поїдемо до нас…
Так противно, сил немає! Ще й старший онук прилип як банний лист, ходив за нею хвостиком. А потім, як запитає:
-А де дідусь Сергій?
Тут Валя не стрималася і завила. Син поліз заспокоювати, а Валя закричала:
-Та йдіть ви звідси всі!
І вони поїхали.
А через півроку, які Валі здалися десятиліттям, син подзвонив і вибачливим тоном запитав:
-Мамо… Можна, ми у тебе поживемо?
Виявилося, що ця дурепа Ліза знову чекає дитину. А син набрав кредитів, і тепер їм нічим платити за квартиру. Валя розлютилася:
-З дому вирішили мене вижити? Знав би твій батько!
Син кинув трубку, образився. А потім зателефонувала Ліза.
-Мамо, підкажіть, а що робити з ревнощами у старшого? Уявляєте, Влад і до Роми ревнував, а тепер взагалі: штовхає мій живіт, каже, що ненавидить братика.
-Знову хлопчик? – зі співчуттям запитала Валя – пам’ятала, як вона дочку після сина хотіла.
-Знову, – відповіла Ліза. – Ось переживаю, Влад же сестричку чекав.
Валя пожаліла безмозглу дівчинку: нічого вона не розуміє!
-Слухай, – почала Валя і виголосила невістці цілу лекцію.
Ліза начебто уважно слухала, а потім запитала:
-Мамо, може, ви приїдете до нас ненадовго? Влад вас обожнює, точно прислухається, якщо ви йому все це скажете.
Робити нічого: довелося брати відпустку, купувати переноску для кота і тягнутися до сина.
“Жили вони, звичайно, так собі. Ще й третього вирішили завести – ну що вони собі думають, га? Квартирка маленька, задушлива, а дітям простір потрібен. Міг би Влад у дворі бігати, поки Ліза Ромку няньчить, може, і не ревнував би так.”
Валя зітхнула і погодилася:
-Збирайте речі, до мене поїдете.
Вона думала, що невдячні діти і справді скоро виженуть її з дому: визначать дальній кут, і все на цьому. Ліза свої порядки на кухні розведе, діти шпалери попсують, син колекцію ножів батька розтягне.
Але все сталося інакше.
-Мамо, куди можна каструлю поставити?
-Мамо, а вам зручно, якщо я буду в мультиварці кашу готувати?
-Мамо, навчіть, будь ласка, як ви борщ варите, а то сил вже немає слухати: у мами краще.
Син зробив веранду і стелаж для книг. Діти шпалери не псували: виявляється, Ліза не так вже й погано їх виховувала.
Правда, коту все ж діставалося, він один залишився незадоволений переїздом. А Валя…
Валя раптом зрозуміла, що час знову прискорив біг: тільки народився онук Сергій, і ось уже поповз, пішов і перше слово сказав.
Влада влаштували в дошкільний заклад, а потім і в школу стало потрібно водити, і Валя звільнилася.
Кухнею вона, до речі, поступилася Лізі – не так вже їй і хотілося бути господинею.
Раптово вона виявила в собі новий талант: любити і виховувати онуків. І Сергій тепер їй снився часто: в цих снах він посміхався і радів за Валю…
Спеціально для сайту Stories
