У спадок від бабусі дісталася квартира, але мама каже, що для початку я маю її заслужити

Все дитинство мені казали, що я маю заслужити любов батьків, смачну цукерку чи подарунок на день народження. Розумію, мене готували до дорослого життя, де нічого не можна отримати задарма.

До речі, любов батьків мені так і не вдалося заслужити. Ринкові відносини у сім’ї були постійно. А тепер ось ця ситуація зі спадщиною.

Я давно виросла та перестала залежати від батьків. Чесно кажучи, дихати мені стало легше без їхнього вічного несхвалення та настанов. Я одружена вже 4 роки, живу в квартирі чоловіка. Ми з батьками майже рік не бачилися, а тут мені мама зателефонувала.

Бабуся по маминій лінії мене дуже любила, вона завжди казала, що заповідає свою квартиру мені. Про це знали усі. А коли бабуся склала заповіт, мама причепилася до мене зі своїми новими правилами, мовляв, я не отримаю квартири просто тому, що мені її заповіли. Не розумію, чому вона взагалі вирішила завадити мені вступити у спадок.

Цієї теми ми не торкалися кілька років з того часу, як не стало бабусі Алі. Тоді я навчалася в університеті та жила у гуртожитку. Незважаючи на те, що я вступила на бюджет, я все ще була не досить хороша, щоб заслужити увагу своїх батьків. Мене виховували у суворості. І коли я раділа вступу, тато тільки бровою повів і сказав, що так і мало бути.

На останньому курсі я знайшла роботу і почала винаймати житло. Я вирішила, що не маю нікому нічого доводити і маю право робити у дорослому віці все, що захочу. Раз мама вчепилася в цю квартиру, я на неї не претендувала якийсь час. Але чому я маю добровільно відмовлятися на користь батьків від квартири?

Весь той час, що я жила окремо, батьки здавали квартиру та отримували пасивний дохід. Зараз їм ще складніше віддати мені ключі від бабусиної квартири. Навіть коли я потребувала матеріальної допомоги, я не прийшла позичати гроші у батьків. Ми не спілкувалися, поки мій чоловік не покликав мене заміж.

Тоді свекруха наполягла, що батьки мають бути з обох боків, і що я можу пошкодувати, що не покликала їх на своє весілля. Я погодилася. Після чого стало ясно, що я мала рацію. Сукня нареченої надто дорога, свято надто розкішне, і, мовляв, навіщо було так сильно витрачатися, якщо можна просто скромно розписатися.

У мене росте маленька дочка. Ми з нею їздили до батьків на Різдво минулого року. Я розумію, що спілкування з бабусею та дідусем доньці необхідне, тому хотіла налагодити стосунки з батьками. Але вони знову взялися за старе.

Я вже втомилася від вічних претензій, ніби я вимагаю віддати мені квартиру. Її вони тримають, мабуть, замість якогось козиря, щоби маніпулювати мною. Я вже не вірю і не хочу жодної квартири, мене вже дратують розмови про спадщину.

You cannot copy content of this page