Антоніна заздрила Катерині, і з кожним роком її ненависть ставала дедалі сильнішою. У селі Катерину любили й хвалили.
– Ось яка майстриня! Все завжди прибрано, двір повний худоби та дітлахів, помічники — навіть на колгоспних полях, як дорослі, допомагають матері, справи у них йдуть як у бригади чоловіків!
Чоловік Тоні, Ілля, кілька разів дорікнув своїй дружині.
– Тонько, у тебе вічно всюди безлад, двір занедбала!
– Так у мене п’ятеро безладних негідників на шиї, цілий день! Поліно з місця побояться пересунути, матері допомогти! Нічого робити не хочуть.
– У Катьки, он, теж шестеро — і нічого, все встигає!
– Так одружився б на Каті, все моє життя зіпсували, молодість, красу свою під ноги кинула вам, невдячні!
– Ще й бурчиш цілими днями! Хоч би раз зустріла чоловіка привітно!
Антоніна заплакала і сховалася за піч. «І справді, як так виходить? Я ж не лінуюся, встаю з півнем, лягаю після півночі, а нічого не виходить? Діти неслухняні — здорові лоби, тільки-но почують про якусь роботу — ніби корова язиком усіх злизала, все звалюють на матір.
Діти Катерини як гусята за нею ходять, тільки й чекають на якісь вказівки. Ось вона й встигає все навколо!»
Коли запрошували на поля — то буряк зібрати, то картоплю прополоти — бригада Катерини в повному складі вже тут як тут! За пів дня свої грядки пошкрябають, як горішки, і, веселі, йдуть додому. А Тонька притопає одна і возиться до ночі.
Намагалася нашкодити сусідці — то птахам підкине отруйного зерна, то корові вим’я намастить якоюсь гидотою, щоб теля відмовилося від молока. А було й таке, що під двері їм кидала землю з кладовища, коли зовсім чоловік Тоні дістав її, сказавши, що вона виглядає старшою за Катю.
А їм — хоч би що! Їм все смішно та весело. Гірше ставало тільки Тоні.
Одного разу так прихватило спину, що сил не було, не витримала, переступивши гордість, пішла до Катерини в дім, за порадою.
– Катерино, скажи, як так у тебе все вдається, як з рук тече, а у мене так погано, хоч вовком вий – чоловік незадоволений, діти нахабні – плюють на мене, не шкодують. Таке відчуття – не люблять мене.
Тоня думала, що сусідка зараз розсміється їй в обличчя і з насмішкою скаже: мовляв, бачиш, чого захотіла, свої секрети я тобі розповім, розбіглася!
Нещасна непутяща народилася, так і підеш з життя! Вона, уявивши собі цей сором, ганьбу, пошкодувала, що прийшла, але ласкавий голос Каті вивів її з заціпеніння.
– Тоню, а секретів немає. Заходь до нас чаю випити! Зараз ми з донькою тебе пригостимо. Ліза у мене така майстриня з млинців — я сама дивуюся, в кого вона така!
А Василь нам чаю заварить — дивися, який справний, у батька пішов!
Діти посміхалися всіма своїми зубками і раділи маминій похвалі перед сусідкою. Катя, сміючись до сліз, розповідала, як вчора впала з полиці в лазні, зламала лавку.
– Як корова, їй богу! Добре, що Семен, мій старший синок, з деревом дружить — миттю все полагодив! Тож заходь у лазню, сусідко, поговоримо з тобою!
Антоніна йшла додому і не могла зрозуміти, що її гризе – чи то якась провина, чи то образа. Йшла і бурмотіла собі під ніс.
– А чому я їй не сказала, що моя старша вміє в’язати? Чому не похвалила? А мій синочок, Юрко, такий гармоніст, що аж плакати хочеться, як дитина, так душевно грає. Виходить, Катя тепер буде думати, що мої діти — суцільні невдахи, як і їхня мати, а у неї — золоті! Завтра ж підемо, теж похвалимося. Ось так.
Вдома, дивлячись, як молодша струшує килимки, спробувала, як Катя, сказати щось приємне дочці.
– Валька, ти молодець!
Валя озирнулася, ніби перевірила, чи це їй сказала мати? Переконавшись, випустила килимок з рук, зніяковіла, заїкаючись, і, піднявши його знову, почала ще сильніше його трясти.
– Та я що? Нічого, так вже…
“Оце так, зраділа. А адже я їх зовсім не хвалю. Вранці стусанами буджу, спиногоризами називаю та нахлібниками. Старший, взагалі, скоро втече від нас, скільки він від мене натерпівся. ”
На другий день, опинившись у Каті з двома своїми дітьми, Антоніна побачила біля будинку сусідки машину, яка скидала дрова перед воротами. Купа вийшла розміром з будинок.
– Ой, який кошмар, тут роботи на тиждень.
– Заходь, Тоня! Не звертай уваги.
Зайшовши в дім, Катерина покликала синів і вказала на купу.
– Хлопці, розкидайте дрова по сараю? Там роботи години на півтори, а ви у мене такі силачі, вам, взагалі, на годину. А ввечері лазню затопимо з ними, березовими! Ми поки з тіткою Тонею ягід поїмо.
“Нічого собі на годину! Бреше Катька і не червоніє”
Хлопчики зі сміхом, штовхаючись, побігли на вулицю. Катя час від часу визирала у вікно і підбадьорювала синів.
– Та ви вже майже все зробили! Дивіться, як я й казала, дві-три години — і все готово! З моїми робітниками це не проблема.
Тоня присвистнула від подиву.
– Я думала, вони кілька днів тут будуть тягати. Купа ж яка була!
– Мені спочатку теж так здавалося, але навіщо людей відразу лякати? Можна ж трохи прикрасити, так і працювати веселіше. Коли ми йдемо на картоплю, я з вечора кажу дітям: мовляв, завтра збігаємо на город, ненадовго, пару грядок пробіжимо і додому, чай зі свіжими пиріжками пити.
Вони навіть і в думках не тримають, що завтра треба працювати, чекають на день, як на якусь забаву.
Антоніна згадала, як перед тим, як треба було чистити туалет, днями, аж за тиждень, нарікала, що весь день буде дощ, що земля тверда, копати неможливо, і копатися в нечистотах огидно. Результат — всі втекли, хто куди, у призначений день.
– Катю, а я ж ною з ранку до вечора, наганяю страх на дітей, і похвали від мене вони ніколи не чули.
– У тебе все вийде, навіть краще буде! Спробуй, як я? Перестань лаятися. Спочатку буде важко, а ти, як тільки захочеш сказати погане слово, уяви, що твоя дитина злетіла і бігає по даху — відразу відволічешся, і стане смішно.
Першим ділом, о четвертій ранку, вона причесалася, одягла своє ошатне плаття і пішла будити чоловіка. Провела рукою по щоці, погладила його бороду і притиснулася до нього, сонного. Той аж злегка присів, але міцніше обійняв красуню Антоніну.
– Матір, ти що, з глузду з’їхала?
Тоня посміхнулася чоловікові, відвела очі, як вчила Катя, і поклала голову йому на плече.
Чоловік, не перестаючи дивитися на Тоню затуманеними очима, збирався на роботу. Перед виходом ще раз обійняв дружину і, здивовано хитаючи головою, пішов.
Потім пройшлася по кімнаті, де спали діти. Підійшла до кожного, поправила ковдру, поцілувала, погладила по голові. Діти, ошелешені від такої ласки, прокинулися і протирали сонні очі.
-Мої солодкі горобчики прокинулися? Поваляйтеся трохи, зараз я вам приготую смажених пирогів, хто з чим любить? Анно, Юрко, вам з сиром? А Люсі з Мишком, з ягідками, так? Єгор, а ти у мене найстарший, тобі першому, з м’ясом зроблю, як ти любиш!
Єгор ошелешився, притиснув свої кучері і не знав, куди сховати сльози, що навернулися на очі.
-Ти пам’ятаєш?
Коли Тоня підійшла до нього і обійняла, він перестав соромитися, заплакав, притиснувся до матері.
-Звичайно, пам’ятаю, мій хороший, такий уже великий, наречений!
Решта дітей, відчувши момент, вискочили з ліжок і притиснулися до матері.
-Ідіть сюди, ви ж у мене найкращі! Найулюбленіші! Гаразд, піду корову подою, відправлю з пастухом і за пироги візьмуся.
Люська накинула на себе халат і заплела волосся.
-Так, ви з Анною тісто місите, а я піду з коровою впораюся.
-Мамочко, тепер я завжди буду це робити! Лише б ти не засмучувалася!
Поки Анна розкатувала тісто, Тоня готувала начинку, хлопці вже розпалили піч.
-Анно, ти де так добре навчилася робити пироги? Краще за будь-яку справжню жінку робиш, один до одного!
-Це ще що!! Я сьогодні пельменів і вареників з вишнею сама наліплю!
