– У всьому винна його закоханість у самого себе, – говорили приятелі, – з ним важко ужитися – нарцис, вилитий нарцис. Дружини тікають від нього. Ось тобі і красень

Льошка був найкрасивішим хлопчиком у класі. Він добре вчився і знав собі ціну, розуміючи свою перевагу над іншими хлопцями.

Все було дано йому природою: і зріст, і копиця русявого трохи кучерявого волосся, і блакитні очі, і мила посмішка, що оголювала білосніжні рівні зуби.

До того ж він грав на гітарі і непогано співав, тому був потрібний в будь-якій компанії.

Коли в їх дев’ятий клас прийшла новачка Іра, всі хлопчаки ледве стримали здивування. Дівчинка була чарівною. Немов із журналу мод, вона з грацією кінозірки пройшла по класу і сіла за парту середнього ряду, недалеко від Льошки.

Поруч опинився Павло, скромний і непримітний хлопчик з веснянками, яких він дуже соромився.

– Привіт, – прошепотіла Іра, – тут не зайнято?

– Ні, – почервонів Павло і відсунув свій стілець подалі, щоб не заважати Ірі. Йому здавалося, що він довго сидить один, тому що не цікавий іншим, або через його сором’язливість з ним не хочуть спілкуватися.

А те, що з ним сіла така красуня – новенька, так збентежило і порадувало Павла, що він навіть боявся дивитися на неї.

Іра поводилася скромно і спокійно. Вона уважно слухала пояснення вчителів, а на перерві розпитувала Павла про викладачів, школу, і вони незабаром почали невимушено розмовляти.

Всі інші діти поглядали на новеньку. Вона приваблювала своєю яскравою зовнішністю. Тугі чорні коси лежали на спині, перехоплені внизу гумками.

Карі очі контрастували з білою порцеляновою шкірою, а м’які плавні рухи надавали дівчинці жіночності і ніжності.

Дивно, що Іра не шукала дружби з іншими дітьми, хоча була ввічлива з усіма. З дівчатками вона йшла в буфет, перекидаючись кількома фразами, але ні з ким не заводила дружбу.

Лише з Павлом вони завжди розмовляли на перервах, від чого всі почали трохи заздрити йому.

Особливо відчув себе ображеним Льошка. Адже він був досі центром уваги в класі. Але тут з’явилася Ірина, яка затьмарила його, та до того ж Павло став другом Іри з перших днів. Вона тільки з ним і базікала, і посміхалася йому.

Павло, непомітний і невисокий, став довіреною особою Іри в її справах, навчанні, і, можливо, маленьких таємницях…

Льошка хмурився і не міг не дивитися на Іру. Краще б їм бути разом. Ось би була гарна пара! Так думали майже всі в класі. Але Іра не поспішала пересідати на інше місце. І тим більше до самовпевненого Льошки.

Самозамилування Олексія було дуже помітним. Він часто проходив по класу повз Ірину, вільно погойдуючи корпусом і трохи зачіпаючи її ліктем.

Але дівчинка робила вигляд, що не помічає красеня. І ніхто не міг привернути її увагу.

Лише скромний Павло користувався авторитетом у Іри. Він став проводжати її додому, допомагав з алгеброю, а Іра натомість приносила читати йому книги зі своєї домашньої бібліотеки.

Так минув навчальний рік. Про дружбу Іри і Павла вже ніхто не пліткував. Всі прийняли це як доконане непорозуміння.

Після літніх канікул, коли всі діти повернулися до навчання в десятий клас, Іра знову сіла поруч з Павлом.

Вона стала ще прекраснішою: з дівчинки перетворилася на дівчину, її фігура трохи округлилася, позначивши жіночі форми, а риси обличчя стали ще більш виразними, особливо очі.

Льошка засумував. Він не міг зрозуміти, чому перша красуня школи не помічає його, такого стрункого, симпатичного і здібного хлопця.

Чому цей тихоня Павло, з його лагідним мишачим поглядом і неслухняними кучерями, так приваблює Іру?

Коли хлопчики бігли крос на фізкультурі, Льошка трохи сповільнив біг і зрівнявся з Павлом. Вони бігли поруч і Льошка тихо запитав:

– Ну, і як у вас з нею? Все серйозно, чи що?

– Ти про що? – здивувався Павло.

– Про Ірку. Що вона в тобі знайшла? Скажи? – не переставав розпитувати Льоша.

– А тобі навіщо? Що знайшла – це її справа, – відрізав Павло і спробував додати швидкості. Але Льошка легко наздогнав його і знову почав допитуватися.

– Ні, ти розкажи, чим ти їй подобаєшся. Мені треба знати. Це ж неправильно.

– Що – неправильно? – образився Павло, – вона сама вибрала мене. Всі бачили, що я не нав’язувався. І тепер вже другий рік як ми дружимо.

– А чому вона ні з ким більше не дружить? Зі мною, наприклад, або з Сашком. Ми чим не підійшли? – сердився Льошка.

– Це вже я не знаю. Може і підійшли, тільки не для неї. Запитай її сам. Так чесніше буде. Але не смій ображати. Зрозумів?

– Ой, заступник. Дивись, не впади, – Льошка скривився в посмішці і побіг вперед.

Через пару днів він наважився підійти до Ірини після уроків і пішов з нею поруч. Павло в цей час залишився займатися в секції.

Іра йшла додому, зрідка поглядаючи на Льошу, який жартував, розповідав анекдоти, посміхався, всіляко намагаючись розвеселити дівчину.

Вона іноді посміхалася, але підійшовши до будинку, кивнула і відвернулася.

– Іро, може, ми сходимо в кіно? – крикнув їй Льоша.

– Ні, – Ірина негативно похитала головою, – у мене багато справ, вибач. І відразу скажу: Павлу це не сподобається. А я не хочу його засмучувати. Ми дружимо, ти знаєш.

– Дружите? І всього-то… Давай, і я буду з тобою дружити? Га? – Льошка наздогнав Іру і взяв її за руку. Але дівчина відразу відсмикнула свою долоню і пішла до будинку.

– Подумаєш, теж мені..! – сказав Льоша і теж відвернувся.

Ніколи він ще не знав відмови від дівчат ні на шкільних дискотеках, ні тим більше погуляти або сходити в кіно.

Довгий час він не дивився на Іру, показуючи свою повну байдужість до неї перед усім класом. Але Іру це не зачіпало, навпаки, вона як і раніше йшла додому тільки з Павлом і ходила гуляти тільки з ним.

Льошка міняв подруг як рукавички. То з однією дівчиною ходить на танці, то з іншою його бачать у кінозалі, то з третьою він танцює на шкільному вечорі.

Але ніколи йому ніхто не заздрив з хлопців. Він був і в центрі уваги, і в той же час його недолюблювали через його характер.

Він не соромився при всіх крутитися перед дзеркалом в роздягальні, ретельно поправляючи свій комір, шарф і одягаючи рукавички.

– Ох, Льоха, ти як кінозірка, – жартували хлопці.

– Може, я і буду зіркою. Ви ще про мене почуєте! – любив повторювати він.

Минув випускний рік. Іра і Павло так і були нерозлучні. Напевно, це дійсно була дивовижна парочка з усієї школи. Але всім було зрозуміло – Павло і Ірина кохали одне одного.

Це стало особливо помітно на останньому році навчання, коли вони практично не розлучалися.

Після закінчення школи вони вступили до одного інституту, як і планували, щоб бути разом, а на останньому курсі одружилися.

– Ну, у вас все як за розкладом, – говорили їхні однокласники на зустрічі випускників.

Вони зустрічалися раз на п’ять років. Багато хто приходив, ось тільки Льоша – ніколи не був на цих заходах.

Однак хлопці, які знали його ближче, розповідали, що Льоша поїхав до столиці, там здобув освіту, знайшов хорошу роботу, завдяки своїй молодій красивій дружині, але їхній шлюб швидко розпався.

І Льошка вже був кілька разів одружений, на що нарікали його батьки. Востаннє приятелі Льошки говорили, що він живе з четвертою дружиною. Але і знову не знає, чи щасливий він. Так він сам говорив.

– У всьому винна його закоханість у самого себе, – говорили приятелі, – з ним важко ужитися – нарцис, вилитий нарцис. Дружини тікають від нього. Ось тобі і красень…

А Ірина з Павлом виховували дочку. Вони повернулися в рідне місто, і Іра ніколи не шкодувала, що вибрала Павла.

– Мій Павло найдобріший і найуважніший чоловік, – говорила вона всім, – це доля. Він відразу мені здався рідною людиною. При першій же зустрічі в школі.

Такий надійний, спокійний і розсудливий. Чого ще можна бажати для сімейного життя?

А Павло теж кохав свою Іру і поводився з нею завжди, як з дитиною. І дорожив, і беріг, і допомагав у всьому. Його мати раділа щастю сина і часто говорила сусідкам:

– Ось мій Павло – непримітний звичайний хлопець. А дружина – красуня. І живуть ось уже скільки років душа в душу… Душа у нього ласкава.

Павло з роками став мужнім, міцним, широкоплечим. І вже нічим не нагадував того скромного невисокого хлопця, в якого закохалася красива дівчинка.

Він немов з гидкого каченяти перетворився на прекрасного лебедя. І однокласники, зустрічаючи його, помічали це і говорили:

– Ну, Павло, тебе не впізнати. Яким став… Чоловіком. Зрозуміло, чого Ірина тебе тоді розгледіла. Серцем. Будьте щасливі!

На що Павло завжди відповідав:
– Обов’язково будемо… Дякую.

Спеціально для сайту Stories

You cannot copy content of this page