Із чоловіками в нас у роду суцільна біда. Мій батько після 14 років щасливого шлюбу раптом не витримав і почав пити. Не слухався ні мою матір, ні колег по роботі. І в якийсь момент просто пішов із дому. Залишив усе майно і зник. Сусіди потім говорили, що бачили його на вокзалі.
Напевно, вирішив почати життя з нуля. Не розумію. Мій чоловік, красень, пішов від мене до іншої жінки. І відтоді став для мене чужою людиною. Я не сумувала за ним абсолютно, а він, очевидно, забув про нас із донькою. Ніяких аліментів. На відміну від мого батька, благородством він не страждав.
Вигнав нас зі своєї ж квартири і залишив ні з чим. Добре, хоч мама прийняла нас обох. Після цього я вирішила для себе, що романтичні стосунки і кохання – це не для мене. Обман, вигадка для простодушних жінок, які нічого не розуміють у житті. Згодом моя впевненість трохи похитнулася, звісно.
Але іншого чоловіка я собі так і не знайшла. Замість цього зайнялася іншими речами: назбирала грошей на квиток і поїхала в іншу країну, на заробітки. Донька мене повністю підтримала. Вона й сама стала старанніше вчитися і не відволікалася на залицяння хлопчаків.
Через кілька років я приїхала назад зі значною сумою грошей. Обміркувавши багато чого там, за кордоном, я зробила для себе висновок, що донька не повинна страждати через мої сімейні драми. Не до сивого ж волосся їй жити з нами втрьох. Нехай будує своє майбутнє в комфорті, окремо.
Тим більше я виявилася права. Тому що через кілька місяців з’ясувалося, що в неї вже є хлопець і там у них усе серйозно. Я, природно, захотіла з ним познайомитися і з’ясувати, чим живе мій майбутній зять. Тож ми домовилися про зустріч, і все навіть пройшло досить непогано.
Хлопець прийшов із квітами, у чистому випрасуваному одязі. Загалом, перше враження було позитивним. Він розповів про своїх батьків, захоплення, роботу. Звичайна сім’я роботяг. Зірок з неба не хапають, але змогли виростити єдиного сина. За професією він кухар.
Вміє готувати і любить цю справу, але досить рано почав розуміти, що перспективи його майбутньої роботи досить туманні. Тож нещодавно влаштувався на курси для комп’ютерників, і нібито в нього все виходило. Молоді вирішили не грати пишного весілля, та й гостей було небагато.
Я це поважаю, навіщо годувати людей, яких ти, може, і не побачиш потім ніколи? Усі ці троюрідні бабусі та їхні чоловіки… Ну а я як весільний подарунок піднесла їм новину, що хочу подарувати молодим квартиру. Нічого особливого, але для нової сім’ї житло більш ніж відповідне.
Незважаючи на те що моя дочка стала вже заміжньою дівчиною, ми продовжували активно з нею спілкуватися. Я намагалася зайвий раз не приходити до них у гості, особливо без дзвінка, але вона із задоволенням ходила до мене, питала поради.
Та й зять теж був не проти прийти, якщо треба було чимось допомогти. Справи в них йшли добре, зятя взяли на нову роботу після курсів. Усе було чудово, але одного разу донька прийшла до мене в сльозах. Сусідка з нижнього поверху сказала, що бачила її чоловіка з жінкою із сусіднього будинку.
А вона розлучена і взагалі досить відкрита до нових стосунків. Потім у доньки з чоловіком була серйозна розмова. Загалом, знову спрацювало родове нещастя. Інакше я все це пояснити не можу. У зятя з’явилися гроші, і я підозрюю, що він вирішив, нібито тепер увесь світ біля його ніг.
Він став менше звертати увагу на дружину, почав поглядати і на інших жінок. Поки ще нічого не сталося, але я-то добре знаю, чим це все ще може обернутися. Молодий зять мене розчарував. Але як пояснити це доньці, що сказати? Я розлучилася з її батьком і нічого не зробила, щоб виправити ситуацію.
І ось що сталося. Витрачені роки в іншій країні, розлука з рідними. Та й їй, я впевнена, дісталося. Особисто моя думка досить чітка, і я б вчинила точно так само на її місці. Тим більше чому ні? Житло є, робота є. А там хтось та підвернеться ще, які її роки…
Але що, якщо вона теж залишиться самотньою, як я? Що тоді? І вона ж дійсно кохає цього зрадника. Чи не краще їй перетерпіти, піти чоловіку назустріч? Адже поки ще нічого поганого не сталося. Вони все ще можуть взяти ситуацію під контроль і продовжити щасливий шлюб, як було раніше.
Зять каже, що не розібрався у своїх почуттях, що йому потрібен час, а донька просто місця собі не знаходить. Я не знаю, що їй порадити. Залишається тільки втішати. Коли люди перестали цінувати те, що в них є, і стали байдуже ставитися до почуттів? Хоча, може, так завжди?
