– Це ваші рукавички?
Марк швидким кроком йшов по засніженій стежці, повністю занурившись у свої думки. Він не відразу зрозумів, що звертаються до нього. Вже біля воріт цвинтаря його наздогнав наполегливий юнак.
– Перепрошую, ви загубили рукавички, – обернувшись на голос, Марк побачив перед собою юнака.
– Що? Ах, так. Задумався. Справді, мої. І як це я не помітив? Дякую.
Незнайомець виявився дуже приємним і миловидним юнаком – високим, струнким, з чудовою поставою та балетною виправкою. Машинально Марк наголосив, що хлопець, найімовірніше, займається танцями. З наростаючою цікавістю він став розглядати хлопця.
Породисте обличчя з аристократичними рисами і величезні карі очі здалися йому знайомими, а помітивши в хлопця невелику родимку на лівій щоці, він інстинктивно підняв руку і доторкнувся до своєї, такої ж. На перший погляд юнакові було років 20, не більше.
Сніг падав на його густе, трохи хвилясте волосся. Хлопець підняв комір чорного кашемірового пальта, прикриваючи від пронизливого вітру тонку шию.
– Треба ж, так само, як і цей хлопець, я не ношу шарфи, – подумав Марк, – люблю, щоб шия була вільна.
Уважно придивившись, Марк побачив на мізинці правої руки юнака золоту каблучку. У центрі печатки у п’ятій позиції застигла мініатюрна балерина у пачці.
– Дивно, схожу каблучку я в когось бачив, тільки не пригадаю, у кого, – в голові у Марка не було чіткої картинки щодо цього, але він був упевнений, що не помиляється, на зорову пам’ять йому ще не скаржитися не доводилося.
Немов тінь з минулого переслідувала його – наздоганяла і переганяла, показуючи йому язика, але Марк уперто від неї відгороджувався. Повернувши Марку рукавички, хлопець поспішив до дами, яка чекала на нього біля старої каплиці. Щось у зовнішності цієї жінки здалося Маркові невловимо знайомим. Але що?
– Лялька! – захоплено подумав Марк, милуючись красою незнайомки.
Вітер грав з її довгим світло-русявим волоссям. Він кидав їй на обличчя локони, а жінка і не намагалася їх прибирати – все одно вітер не давав їм спокою.
– Хто ця жінка? Колишня колега? Сусідка з дачі? – Роздумував про себе Марк.
Він безцеремонно і впритул почав пожирати красуню очима. Зловивши на собі його пильний і оцінюючий погляд, жінка різко відвернулася. У руках жінка тримала розкішний букет жовтих хризантем. Пронизуючий до самих кісток вітер безжально відривав у квітів пелюстки. Самі пелюстки не могли впасти на землю – шатун-бродяга їх одразу підхоплював і ніс.
У вихорі палких емоцій і шаленої пристрасті він, як палкий, але легковажний партнер, кружляв їх у божевільному і шаленому ритмі. Що то був за танець? Вальс? Танґо? А може, фокстрот? Дійство було, по правді, чарівне! Марк навіть на кілька секунд відволікся від дами, спостерігаючи за цим диким, темпераментним та імпульсивним вихором.
Одяг незнайомки не приховував від гострого погляду Марка пару чарівних ніжок, а вже в гарних жіночих ніжках Марк розбирався чудово! Можна сказати професійно.
– Ці ніжки, – подумав Марк, – готовий присягнути, чим завгодно – на паркеті провели не один рік, і стоптали на ньому не одну пару туфель. Хм, хто відповість мені на запитання – навіщо я думаю про випадкових перехожих, яких бачу, по суті, вперше та востаннє?
Жінка під руку з юнаком швидко пройшли центральною алеєю цвинтаря і повернули ліворуч. Марк нерухомо стояв на місці і дивився їм у слід. Йому дуже хотілося піти за цими людьми, але він стримав свій емоційний порив. Весь шлях до свого авто Марк розмірковував над тим, де він міг бачити цю пару, але так і не вдалося згадати.
Перебравши в думці безліч варіантів, але так і не визначившись, він опинився біля своєї машини. Невагомі сніжинки встеляли його автомобіль м’яким, пухнастим килимом. Так само, беззвучно, вони тихо падали на землю, закриваючи своїми тендітними тілами сліди, що канули в Лету.
– Мамо, що з тобою? Ти зблідла. Голова паморочиться? Вранці від сніданку відмовилася, а я казав тобі – випий бодай каву, – дбайливо запитав Тимур Ганну.
– Тобі здалося, синку, зі мною все гаразд, – відповіла жінка.
У думках вона лаяла себе за те, що не змогла зберегти спокійне й незворушне обличчя, побачивши примару, що ожила. Та й хто може бути байдужим, зіштовхнувшись носом до носа зі своїм минулим? А сніжинки все летіли та летіли. Вони кружляли у повітрі, запрошуючи всіх бажаючих танцювати! Відігнавши машину в гараж, Марк купив пляшку червоного вина.
Він мав намір на самоті спустошити її, віддавшись спогадам. Рівно рік тому він поховав маму, а на два роки раніше – батька. Після смерті батьків він залишився у великій оселі зовсім один. Якби не танці, яким Марк навчав дітлахів у школі, йому було б нудно, а так, перебуваючи між людьми та займаючись улюбленою справою, він оживав.
Танці тримали його на плаву і надавали його життю хоч якийсь сенс. Відкоркувавши пляшку вина, Марк узяв у руки старий і пошарпаний альбом із фотографіями. Перші знімки у пожовклих рамках були чорно-білі, потім замиготіли кольорові фото. Ось він, шестирічний хлопчик, відпочиває з батьками на Чорному морі.
Мавпа, що сидить у Марка на плечі, відібрала в нього яблуко. Марк бігав за неї пляжем, але так і не наздогнав, а на цьому фото він у Київському зоопарку, сміється на весь рот, спостерігаючи за смішним бегемотом. Марк із цікавістю почав гортати альбом. Ось на цьому фото вони з Ганнусею на конкурсі бальних танців.
Вони стали в пару буквально за кілька місяців до турніру. Йому 12 років, а Ганні – 10. Як вони тоді раділи – посіли перше місце на престижному конкурсі! Здається, це справжнє щастя? Саме так Марку й здавалося. Здалося? А на цьому знімку вони з Ганнусею у нових костюмах.
Усміхаючись, Марк згадав, що на пошиття блискучих дрібничок, унизаних стразами, батьки витратили велику суму грошей, а він, Марк, до останньої монети витрусив свою скарбничку. Його особистих заощаджень, які він так скрупульозно збирав на шкільних сніданках, вистачило лише на метелика.
– Стоп, стоп, стоп! – Марка раптом осяяла думка, – дама, яку він зустрів на цвинтарі – Ганна? Вона вдала, що не впізнала, чи справді його не впізнала? Невже він так змінився? Скільки років ми не бачилися? 20 чи більше? – Згадував Марк. – Так точно, це вона.
Дівчина виїхала з міста напередодні дуже важливого конкурсу – без пояснень просто розчинилася в засніженому лютому. Поставивши порожній келих на стіл, Марк підійшов до вікна.
– Як давно це було, – подумав він, вдивляючись у далечінь.
Ганнуся була не тільки його першою партнеркою по танцях, але ще й його першим коханням – пекучим і п’янким, як перший у його житті ковток віскі. Колись вони ще зовсім дітьми, взявшись за руки, бігали на заняття танцями до Будинку Культури. Вони спеціально йшли темними вулицями – там, де будь-якої пори року тьмяно горіли ліхтарі.
Тут ніхто не заважав їм цілуватися. У парі з Ганнусею Марк протанцював вісім років, аж до зникнення дівчини. Марк дзвонив їй, але дівчина не відповідала ні на його дзвінки, ні на листи, а мама її так нічого зрозумілого йому і не відповіла.
– Так, разом з Ганною я пережив на паркеті чудові хвилини, – згадав Марк, – танці закружляли нам обом голови. Ми просто марили ними. Мистецтво танцю, по суті, має справжнє диво! Це і миті невимовного захоплення, грації рухів, і багатолика палітра переживаних у ритмі румби, сальси і пасодобля емоцій, і неймовірні пристрасті, пофарбовані у різні відтінки!
Словом, у танці ти ширяєш над сірістю буття, відбиваючи підборами ритм закоханого в життя серця. Ти зливаєшся в єдине ціле зі своєю партнеркою. У світі більше немає нікого і нічого – тільки ти та твоя муза…
Якось напередодні одного конкурсу Ганнуся зізналася Маркові, що чекає на дитину.
– Ганнусю, я кохаю тебе, це правда, але зараз обзаводитися дітьми зовсім не входить у наші з тобою плани, – сказав він дівчині – ми з тобою ще такі молоді.
Вони зібрали на раду своїх батьків і вирішили, що Ганна позбудеться дитини. На загальний подив, дівчина заперечила:
– Це ж наш з тобою малюк, Марку! Він живий! Я не хочу його вбивати! Ну, будь ласка!
Марк не підтримав її. Вона так благаюче дивилася на нього, але він був непохитний – в той момент його цікавила тільки кар’єра танцюриста!
– Люба! Потрібно позбутися цієї дитини, та швидше! У нас на носі генеральна репетиція! Ти ж не забула скільки ми з тобою готувалися до цього конкурсу? І що, стільки зусиль, і все марно? До наступного турніру доведеться чекати рік, і ще не факт, що на той час ми з тобою пройдемо на нього відбір, – відповів Марк, ховаючи від партнерки очі.
Він чудово розумів, що зраджує кохану, але танці, все ж таки, були у нього на першому місці, а діти – будуть у нього ще діти. Через три дні після їхньої розмови телефон Ганни замовк. Так і закінчився його роман – у ритмі не відпрацьованого до останніх штрихів пасодобля…. Марк робив кроки на кожен такт, уперто, впевнено, зухвало, але вже з іншою партнеркою, Аріною.
Жорстко фіксована голова, позиція корпусу з високо піднятими грудьми, широкі і опущені плечі, де він гарячий іспанець – пристрасний, палкий, а вона – слухняна і невловима жертва, яка трагічно падає до його ніг. Пройшовши до столу і зручно влаштувавшись у кріслі, Марк пригадав, що їхній швидкоплинний роман з Аріною не привів його до перемоги в конкурсі.
Їхні стосунки, що зародилися так стрімко, припинилися так само швидко – без сліз, докорів та істерик. Була у Марка ще й Жанночка, Тетяна та Маринка. Потім – Наташа, Світлана та Людмила. Партнерки змінювалися, а перші місця у конкурсах так і залишились для Марка недосяжною висотою, а він уперто дерся вгору сходами, але, на жаль, безрезультатно.
Марк тільки зараз зрозумів, що невдачі стали переслідувати його з тих пір, як він розлучився з Ганною. Так, з тією самою Ганною, яка ховала холодний ніс у вовняний шарф і малювала витонченим пальчиком хитромудрі візерунки на вікні, що запотіло від його дихання. Це він подарувавїй каблучку з мініатюрною балериною, яке замовив у місцевого ювеліра.
А її губи пахли стиглою малиною. Сніжинки все летіли і летіли, кружляючи над цим містом і людьми, запрошуючи стати частиною танцю, що зачаровує, під назвою кохання, але добре відрепетовані на паркеті па, ще не запорука того, що люди вміють кохати по-справжньому… Саме сьогодні Ганнуся продала мамину квартиру.
Батько кинув їх з мамою багато років тому, виїхавши з молодою пасією закордон, а ні сестри, ні брата в Ганни не було. Жінка вже оформила усі необхідні документи. Наступного дня вона покине це місто назавжди. Прийшовши з цвинтаря, Ганна із сином почали перебирати старі фото.
Ось тут, на чорно-білому фото, її мама на суботнику, а на цьому кольоровому і сама Ганнуся в блакитній сукні в білий горошок. На фото їй років сім. Ганна згадала, як вона просила у мами купити його. Дівчинка терла руками сухі очі, тупала ногами і кричала:
– Хочу цю сукню, мамо! Купи! Я тебе слухатиму і їстиму несмачну кашу!
Покупці озиралися на маленьку капризулю та посміхалися. Мама купила їй сукню, а Ганнуся не захотіла її знімати! Так і вийшла з магазину в ній, пританцьовуючи від радості.
– Мамо! Дивись! Це ти на конкурсі танців? А хто це поряд із тобою? Та це той чоловік, якого ми бачили сьогодні на цвинтарі! То він був твоїм партнером? Він ще так дивився на тебе! – Сказав Тимур, розглядаючи старі фото.
– Тімо! Тобі здалося. У світі живе стільки схожих один на одного людей, – відповіла Ганна, закриваючи альбом.
Жінка підійшла до вікна. Вона завжди любила розглядати неповторні шедеври, що їх малює на морозному вікні Творець великих картин. Вдивляючись у темряву, Ганна згадувала, як вона тікала з рідного дому. Він перестав бути для неї тихою гаванню, де люблять по-справжньому. Була зима. Холодно. Усю ніч йшов сніг. Стежки сховалися під товщею льоду.
Ганна поспішала на вокзал. Купивши квиток, дівчина поїхала до чужого міста. Чому вона так вчинила? Двоє людей, яких вона так любила, зрадили її. Вони хотіли вбити її малюка, а це теж саме, що вбити її. У великому та галасливому місті дівчина винайняла кімнату в квартирі з господинею. Ганна влаштувалася на роботу до ресторану.
Там вона танцювала сольні номери до тих пір, поки не став помітний її округлий животик. За допомогою до матері Ганна не зверталася – вона дзвонила їй один раз на місяць і не повідомляла своєї адреси. Після народження Тимура вона повернулася на роботу до того ж ресторанчика. Хазяйка квартири допомагала їй з дитиною, як могла. Так вони й жили.
Коли Тимуру виповнилося чотири роки, Ганну запросили на роботу до приватної школи танців, де вона викладає досі. До свого рідного міста Ганна приїхала за два місяці до смерті мами, дізнавшись, що та смертельно хвора. Обнявшись і вдосталь наплакавшись, вони попросили один одного прощення. І Ганна пробачила… Зітхнувши, Ганна ще раз подивилася у вікно.
У темряві вона побачила Марка, чи це була лише примара зі снігопаду? Вранці Ганна виїжджала з маминого будинку назавжди. Поруч із нею йшов її син, життя якому вона зберегла 19 років тому. А привид зі снігопаду – лише міраж, фата моргана, тінь фантомного танцю кохання…
