Кирило дивився на дружину і не міг повірити, що це не сон. Ні, він знав, що вона раніше була заміжня, вони навіть розлучилися з чоловіком відразу ж, як тільки той дізнався про її хворобу, але те, що тепер до них переїде її десятирічний син, йому було зовсім не до вподоби.
Він співробітник прокуратури, весь час пропадає на роботі. Анна весь час хворіє і більшу частину свого часу проводить в онкологічній клініці, а тут ще й дитина.
Ні, дітей Кирило дуже любив і навіть сам мріяв про дітей. Його перший шлюб розпався через те, що у них не було дітей, і він сподівався, що коли Анна одужає, то обов’язково подарує йому спадкоємця або спадкоємицю, а виховувати чужого нащадка не входило в його плани.
– Кирило, ну як ти не розумієш, я ж не спеціально…
– Я знаю, але тобі потрібно було передбачити такий поворот подій.
Анна тут же нахмурилася, і Кирило по одному тільки її вигляду зрозумів, що вона ледь тримається, щоб не розплакатися.
У глибині душі Кирило прекрасно розумів Анну, вона і справді ні в чому не винна. Батьків у неї немає, родичів теж. Вийшла заміж, навіть якийсь час жила цілком собі щасливо, поки з нею не сталася ця біда.
Свекруха відразу ж заголосила, що Анна її синочку життя зіпсувала, і почала закликати її совість, мовляв, тобі все одно туди, ти хоч би про Єгора з сином подумала. Ти ж їх зі своїм лікуванням по світу пустиш, добре б користь була якась, а так гроші на вітер.
Анна, звичайно ж, сильно образилася, але виду не подала. У глибині душі вона і сама не вірила в своє зцілення, просто важко усвідомлювати, що тобі залишилося зовсім небагато, коли у тебе є маленька дитина.
Спочатку чоловік Анни стійко мовчав і ніяк не коментував слова матері. А потім і він почав дорікати дружині, що вона майже не працює, а грошей на неї йде значно більше, ніж на інших членів сім’ї, і взагалі, якщо хочеш лікуватися, шукай гроші сама, а на мене не розраховуй.
А Анна і не розраховувала, їй би одужати, тоді б вона забрала Микитку і поїхала кудись подалі. Однак час минав, а поліпшення все не наставало. Лікуючий лікар Анни виписав їй направлення до столичної клініки, на лікування в якій у Анни просто не було грошей.
Чоловік знову відмовив у допомозі, він уже не приховував, що солідарний з матір’ю, і що витрачати гроші на її лікування рівнозначно божевіллю.
– Ну скажи мені, яка столиця? Тобі тут не можуть допомогти, а там що, не люди, а Боги працюють? Ти як хочеш, а я ні копійки не дам. Я, між іншим, на автомобіль збирав, а не на твою операцію з хімією.
– Єгор, ти тільки Микиту бережи, я постараюся якось сама знайти гроші.
– Постарається вона… Як же…
Через тиждень Анна поїхала до столиці. Як вона і припускала, ціни на лікування там були космічними, і жінка навіть зневірилася. Вона повільно блукала світлим коридором і намагалася не дивитися по сторонах, щоб оточуючі не помітили, що вона плаче. Дуже прикро, коли у тебе начебто є чоловік, а насправді ти одна.
Біля виходу вона зіткнулася з чоловіком і, втративши рівновагу, ледь не впала.
– Вибачте, я вас не зачепила?
– Ні, що ви… Це ви мене вибачте, я замислився над чимось.
Це була її найперша зустріч з Кирилом, її нинішнім чоловіком. Потім Анна довго блукала містом у пошуках хоч якоїсь роботи.
Жінка сподівалася знайти роботу, щоб хоч якось накопичити гроші на лікування, проте всюди вона чула відмову. Здавалося, роботодавці по одному лише її зовнішньому вигляду визначали, що працівник з цієї худенької і блідої жінки нікудишній.
На той момент Анна і справді почувалася недобре. Голова крутилася від слабкості, а ноги гуділи від довгої ходьби. Втомившись, жінка присіла на лавку. Від безсилля і образи на весь білий світ хотілося плакати, але Анна розуміла, що сльозами горю не допоможеш.
Набравши номер чоловіка, жінка довго чула гудки, поки не почула дзвінке «Алло»!
– Вибачте, а де Єгор?
– А ви хто? Аааа… Ти, напевно, Анна… Так слухай, Анно, Єгор зараз у душі, і, як ти розумієш, я та, хто займе твоє місце, коли тебе не стане.
У цей момент Анна все зрозуміла. Ось чому і свекруха, і чоловік ставилися до неї так, вони, виявляється, давно підшукали їй гідну заміну. Ну що ж… Раз так… Анна підхопилася і рішуче пішла в бік проїжджої частини.
Ось їде величезний позашляховик. А що? Відмінний варіант. Відразу видно, що водій дуже багатий, і йому за наїзд нічого не буде, а вона під колесами такої махини точно заг.не.
Однак Анні не вдалося здійснити задумане. Водій позашляховика встиг загальмувати і зупинився за кілька сантиметрів від переляканої жінки, яка готувалася по.ерти.
– Ти що робиш? О! Це знову ви?! Що цього разу?
І тут Анну прорвало. Вона плакала навзрид і не могла зупинитися. Навколо почали збиратися люди, і водій позашляховика, посадивши Анну на переднє сидіння, повіз у більш безпечне місце.
– До речі, я Кирило, а вас як звати?
– Анна…
– Що ж ви, Анно, своє життя не цінуєте?
Анна мовчки схлипувала, намагаючись тримати себе в руках, щоб не розплакатися. Однак у кафе, куди вони приїхали, жінці все-таки довелося розповісти і про свою хворобу, і про сина, і про зраду чоловіка.
Кирило мовчки вислухав, потім зробив кілька дзвінків і з посмішкою сказав.
– Ну що, Анно, я вас вітаю! Зараз ми пообідаємо, а потім я вас відвезу в найкращу клініку країни.
– Але у мене немає таких грошей!
– Не переживайте, все вже оплачено.
І справді, Анну поклали на обстеження, щоб згодом виробити правильну тактику лікування. Єгор зателефонував лише один раз, і то тільки для того, щоб повідомити їй, що подає на розлучення.
Весь час, що Анна лежала в клініці, її відвідував тільки Кирило, і тільки завдяки йому Анні вдавалося всіма силами чіплятися за життя. Лікування допомогло, хвороба поступово відступала, і Анна розуміла, що скоро їй доведеться повертатися туди, де їй все буде нагадувати про минуле, і де вона ніколи більше не побачить Кирила.
Однак Анна не врахувала одного: Кирило недарма вирішив їй допомогти. Він закохався в неї як хлопчисько і тепер ні за що на світі не хотів її відпускати.
Після розлучення Микита залишився з батьком, так вирішив суд, мовляв, хвора жінка без житла і роботи не зможе забезпечити дитину всім необхідним, а Анна і не наполягала.
Її стосунки з Кирилом тільки перейшли на новий рівень, і вона не могла повісити на нього ще й свою дитину, ось тільки якби він сам запропонував їй.
І ось тепер, через кілька років, їй зателефонувала незнайома жінка і повідомила, що Єгор з його дружиною заг…ули, а його мати тепер на все життя залишиться прикутою до ліжка.
– Ваш син зараз у мене. Тільки мені не потрібна чужа дитина, або приїжджайте і забирайте, або я відвезу його в дитячий будинок.
Цього Анна не могла допустити, тому вона відразу поставила чоловіка до відома, мовляв, так і так, Єгор з дружиною за..нули, і тепер Микита залишився зовсім один.
Звичайно, Кирило був проти того, щоб в їхньому будинку з’явилася чужа дитина, ось тільки він не міг зрозуміти, як пояснити Анні, що її він любить, а її сина любити не зобов’язаний. Та й взагалі, діти в такому віці такі непередбачувані…
Раптом він палить або ще гірше — краде, а якщо він задира, тоді їх будуть по школах через нього тягати. Однак, як би він цього не хотів, Микита все-таки переїхав до них.
Хлопчиком він був розсудливим і мудрим не по роках. Він прекрасно розумів, що його мати хвора і тому змушена була поїхати, а те, що вона його не забрала, так це ж не її будинок, а Кирила. І взагалі, якщо чесно, Кирило не зобов’язаний його утримувати.
Кирило теж так думав, що він не зобов’язаний займатися вихованням чужої дитини і тим більше утримувати її, але що тільки не зробиш заради коханої жінки.
Довелося піти на поступки і, пожертвувавши кімнатою для гостей, зробити з неї кімнату для підлітка.
Анна знову лягала в лікарню, і Кирила дратувало, що тепер йому доведеться доглядати за Микитою. Однак, повернувшись з роботи, Кирило дуже здивувався, коли його зустріла чиста квартира і аромат їжі.
– Анно?!
– Дядько Кирило, вибачте, я тут трохи похазяйнував… Підлоги помив, посуд… Ось вечерю приготував, картоплю посмажив з м’ясом.
– Де ти всього цього навчився?
– Бабуся часто хворіла і лежала в лікарні, батько часто мотався у відрядження. Його дружина змушувала мене і підлоги мити, і посуд, я і пральну машинку навіть завантажувати можу, і білизну розвішувати.
– А готувати як ти навчився? Дивись, у тебе навіть нічого не підгоріло, і все так смачно і апетитно… Тобі скільки зараз? Десять?
– Десять… Батько, коли їхав, його тітка Света теж кудись зникала, і мені доводилося готувати самому.
– Зрозуміло… Дякую тобі за вечерю, але посуд я помию сам, а ти йди роби уроки і спати.
– Добре.
Наступного ранку Кирило зголосився відвезти Микиту до школи. Хлопчик вийшов з автомобіля і поспішив до будівлі школи. Кирило дивився йому вслід і думав: такий маленький, а скільки йому довелося натерпітися.
Раптово Микиту оточили хлопчаки і почали його задирати. Кирило вийшов зі свого позашляховика і швидким кроком попрямував до кривдників.
Схопивши за вуха особливо задирливих, він потягнув їх до директора. Виявилося, Микиту давно ображали, обзивали, ось тільки хлопчик мовчав, щоб не доставляти проблем хворій матері, а вчителі заходів не вживали.
Кирило в кабінеті директора рвав і метав. Незабаром по стійці смирно в кабінеті стояли і кривдники Микити, і їхні батьки, і навіть директор. Тепер усі знали, що у Микити є батько, він син Загороднього Кирила Андрійовича – місцевого прокурора.
– Чому ти нічого не розповідав мені?
– Я не хотів засмучувати маму, а у вас своїх турбот вистачає.
– Маму засмучувати і справді не потрібно, а от мені ти можеш розповідати про все на світі. Домовилися?
– Домовилися… Дядько Кирило, ви головне маму не ображайте, я обіцяю, я вам заважати не буду.
Увечері Кирило зайшов до кімнати Микити, щоб провідати його. Хлопчик спав, згорнувшись калачиком, поруч на подушці лежала фотографія його мами. Кирило важко зітхнув. Колись і він засинав з фотографією матері, тільки його матері тоді не було в живих, і він спав не у себе в кімнаті, а в дитячому будинку.
Тепер він прокурор і всього досяг сам, а поводився так, що навіть згадувати соромно. Ось з чого він вирішив, що Микита поганий? Нормальний хлопчик, працьовитий, розумний. Якщо чесно, він завжди мріяв про такого сина. Може, це доля?
Наступного дня Кирило і Микита поїхали в клініку за Анною.
– Ну як ви, мої дорогі?
– Ми добре!
Відповіли вони хором і дружно засміялися.
– У мене для вас сюрприз! Лікар сказав, що це моя остання хімія.
– У нас теж для тебе сюрприз! Через тиждень будуть канікули, і ми їдемо відпочивати в гори.
– Так, мамо, ми їдемо в гори! Я сам вибирав турбазу, а тато забронював.
– Дядько Кирило, ти ж не проти, якщо я буду називати тебе татом?
– Звичайно, не проти, тато звучить красивіше, ніж якийсь дядько. Хіба ні?
Спеціально для сайту Stories
