Проблеми із донькою у мене почалися вже дуже давно. Процес сепарації пройшов якось дуже рано, тому вже в 15 років Таня нічим до ладу зі мною не ділилася. Не можу сказати, що я була поганою матір’ю, але напевно такою себе почувала. Коли в дочки з’явився хлопець, вона мені про це навіть не сказала.
Знайомити мене з ним Таня теж не поспішала. Дізналася я вже постфактум про те, що дочка при надії. Їй було 18 років, і вона була готова позбутися дитини. Усіми правдами та неправдами я вмовила її не робити цього. Хлопець, звісно ж, її покинув. І я розуміла, що тепер на моїх плечах лежить подвійна відповідальність.
Приблизно в той же час подруга запропонувала мені гарну роботу в Італії. Приїдь, каже, на заробітки до нас. Недовго думаючи, я погодилася. Вдома я працювала у школі, а там, ви самі знаєте, зарплати не дуже високі.
Моя мета полягала в тому, щоб поставити на ноги і дочку, і її дитину. Благо Танька також активізувалася. Почала шукати роботу вдома, бо про навчання можна було поки що забути.
А я наполегливо працювала на благо нашої родини. Щомісяця надсилала Тані пристойну суму грошей: на неї та на дитину. Мені було дуже прикро, що я пропускаю момент дорослішання і своєї дочки, і своєї маленької внучки. Але подітися було нікуди.
Минулої осені моїй Тані було вже 25 років, а внучці Тонечці нещодавно виповнилося 6. За рік до школи! За весь цей час додому я приїжджала лише кілька разів. Тож ми вирішили, що Танюша візьме з собою дитину і приїде до мене на всю осінь.
За ці три місяці ми дуже зблизилися. Мені було комфортно разом із дочкою та онукою. Я себе нарешті просто бабусею відчула!
Ми обходили всі можливі екскурсії та заклади. Перекуштували чи не всю італійську кухню. Звісно, за все і завжди платила я. Для мене це було в нормі: все-таки не щодня в гості приїжджають рідні люди.
Хочу сказати, що за цей час ми навіть жодного разу не посварилися. Жили душа у душу. Але проблеми таки почалися. Напередодні Таніного від’їзду ми сильно посварилися.
В дорогу я склала рідним величезну сумку з італійськими продуктами. Тільки ось моя донька чекала, що я дам їй ще кілька тисяч євро на додачу.
Таня сказала, що я шкодую для них із Тонечкою грошей, мовляв, у мене ж їх достатньо. Як це зрозуміти взагалі! Коли я почала захищати себе і сказала, що цілих 3 місяці витрачала на них нечувані гроші, дочка заявила:
“Це ти винна в тому, що тепер у нашій сім’ї на рот більше!”
Такого удару від дочки я не очікувала. Так, якби не я, сьогодні б у мене не було внучки. Але невже Таня й досі шкодує, що ми тоді залишили її очікування маля у спокої? Мені навіть подумати про таке страшно!
Не розумію, як далі спілкуватися з донькою, для якої гроші важливіші за власну матір. Коли ж я звернула не туди у вихованні Тані?
