Вітька не любив свою матір, не шанував її. А за що любити її? Ходить вічно, як… Он у Сашки мама з модною зачіскою на голові, на ногах туфлі на підборах, сукня гарна, сумочка лакова, вона в магазині працює. А у Світлани мама вчителем працює, у Петьки мамка машину водить…
У деяких батьки не вміють їздити на машинах, а Петькіна їздить. А Вітькіна що? Поломийкою в лікарні працює, волосся сиве, в пучок зав’язане, обличчя якесь … в ластовинні все, руки трясуться. Все чіпляється зі своєю турботою. Вітька уже самостійний, ось виросте та поїде від неї.
Дивиться з неприязню на сутулу, довгу, безглузду постать матері, що схилилася над гасом на спільній кухні і щось там готує. Треба визнати готує мати непогано, та й що? Це велика заслуга чи що? Цьому тільки так навчитися можна… Ні, не любить мати свою Вітька, не любить і не поважає…
В інших мамки он… Не те що його… Прямо зла не вистачає… Голос у матері неприємний якийсь скрипучий, знову лізе до нього, гладить своїми сухими пропахлими хлоркою руками, фу ти… Вітька вискочив надвір. З іншого боку будинку, під деревами на лавці, збиралися сусіди та грали в доміно.
Ну не пощастило йому, не пощастило, з матір’ю не пощастило … а батька він взагалі не знає … мабуть нагуляла його мати на старості років. Вітька зло сплюнув на землю… «Хлопче, а чи не підкажеш, де тут будинок сорок, літера В?» – сивий чоловік дивився на Вітьку владно і тепло.
– То ви в нього стоїте, а ви до кого?
– Місцевий, чи що?
– Ну.
-А чи не знаєш ти братик, де тут Корепіни мешкають?
– Ко… Корепіни? А навіщо вони вам?
– Нуу, брате, так справи не робляться.
-Я? – Вітька чомусь збентежився, – Я … Корепін, Віктор … Степанович.
Чоловік швидко глянув на Вітьку і здається навіть похитнувся, на мить…
– Дорослі є хто вдома?
– Ма … мати.
– Веди, – кинув різко і знову глянув на Віктора, гостро й різко.
– Мам, тут до нас … прийшли.
Мати вийшла з кімнати, покашливая і мерзлякувато кутаючись у шаль, зовсім стара, скривився Вітька. Йому раптом прилетіло якесь ведіння. Ось мама, молода, красива, кружляє хлопчика … так це ж він, Вітька … в костюмчику і з безкозиркою на голові, на якій написано “Сміливий”…
Що за … дурниця, Вітька потряс головою, його мати ніколи не була молодою та красивою, вона завжди була старою. Чоловік поставив валізу, простяг матері руку і назвався. Мати кивнула, безвільно опустила руки і сіла на стілець.
«Води», — крикнув він Вітьці, той метнувся на кухню, та так і завмер потім із повним ковшем води. «Я знала, що ви прийдете, – каже мати, – хоч мені й сказали, що всі звинувачення знято і навіть», – мати посміхнулася, – «медаль мені дали, за порятунок співвітчизників, але я знала, що так закінчиться.»
Чоловік намагався заспокоїти жінку і почав швидко пояснювати, що він батько якогось хлопчика а потім зиркнув на Вітьку. Хлопець не чув, що каже мати, він упустив ківш і завалився на бік… Дитяча пам’ять штука цікава, вона може погане замінити хорошим…
Вітька раптово згадав, так … це мама його кружляє на лісовій галявині – їм потрібно ховатися. А потім їх знаходять, кудись йдуть довго, йдуть… дітей забирають у батьків, а мамі вдається ховати Вітю, вони передають його один одному по черзі, мама і та…інша мама… ось ця мати.
Вітю знаходять і забирають у мам… Друга мама якось знаходить його і приходить до нього, їх там багато, дітей, всі плачуть і просяться на руки… Дітей кудись відводять щодня і вони не повертаються… Біжать, з мамою… цією, яка мати, вона просить закрити очі і мовчати… Вітька розплющує очі.
Вони сиділи у кімнаті, пили чай і Павло Семенович, батько Вітьки розповів, як він увесь цей час думав, що його сім’я загинула, а потім… йому передали документи… Жінка, військовий лікар, встигла схопити дитину та втекти… Вітя плакав, мати … мама сиділа на подив з рівною спиною …
Віктор Степанович, а він так і не поміняв по-батькові, залишився з тим, яке дала мама, на ім’я свого батька, Степана Корепіна, тримав за руку свою внучку Наденьку… Він плакав беззвучно на могилі матері, що врятувала життя. Мовчки гладив маківку своєї онуки, сльози котяться з його очей.
Він знав, мама його пробачила та й не тримала зла ніколи. Вона встигла Віті сказати про це… Тоді… Коли батько знайшов його. Їхали вони удвох, після похорону матері. Дав Вітька клятву мамі, що стане лікарем. Все життя пам’ять про те, що зберегла життя, з ним….
