Стас подарував Тані сертифікат у спортзал, і їхні стосунки відразу закінчилися.
— Але ж ти сама хотіла записатися, сто разів мені казала! — дивувався Стас.
– Це я! Я казала! А ти мав мовчати чи казати, що я й так гарна!
– Нічого не розумію!
— Отож, нічого ти не розумієш, черствий егоїстичний сухар! — із цими словами Таня зібрала речі та поїхала жити до мами.
Цілий тиждень Стас стимулював мізки романтичною літературою, але рішення знайшов несподівано — на будівництві.
– Доброго дня. Скільки коштує оренда автовежі? — спитав Стас водія, який спускав покрівельників з даху.
— Дві тисячі на годину, оплата за виїзд п’ять тисяч, далі за лічильником.
– Чудово! Мені один підйом і один спуск, а в час, що залишився, можна і до ресторану з музикою покататися, — повідомив він водієві про свої наміри, але той лише голосно кашлянув у відповідь.
В обумовлений час, коли з перевірених джерел стало відомо, що Таня вдома, вишка заїхала на подвір’я і, вставши так, щоб не перегороджувати проїзд, розлапилася. Поки водій давав стислий інструктаж Стасу, до них підбігли мати з дочкою — обидві в сльозах.
— Врятуйте нашого кота, будь ласка, — пропищали вони в один голос.
— Вибачте, я тут лише на один підйом, — винувато посміхнувся Стас.
– Будь ласка! Ми рятувальникам дзвонили, вони відмовили, альпіністам дзвонили — так ті назвали таку вартість, наче кота з Марса зніматимуть. А він там один, плаче! — жінка показала на маківку сосни, що гойдалася на вітрі, з якої кричало щось схоже на шапку.
– Знімемо? — спитав Стас, дивлячись на водія.
– Ваші гроші – ваша музика, – знизав плечима той.
Зайшовши в люльку з квітами, пляшкою шампанського та коробкою цукерок, Стас кивнув і вказав на маківку сосни. Двигун заревів, стріла ожила, і Стас почав стрімко віддалятися від землі. Шапка відмовлялася залишати своє місце, не реагуючи ні на квіти, ні на шампанське, якими її приманював Стас.
Кіт відчував себе цілком комфортно, а репетував тому, що березень, і кричати належить. Трохи зіпсувавши романтику товарний вигляд, кіт таки здався і був спущений на землю. Мама і дочка радісно відчепили тварину від обличчя Стаса, але їхнє щастя було недовгим.
— Це не наш кіт, даруйте, — сказала мама.
– Як це не ваш? Знущаєтесь?!
Тут у дівчинки прорвалися греблі, що стримували сльози, і нові водоспади потекли з очей.
— Ну гаразд, не плач. На ось, тримай, — простягнув Стас цукерки.
Кіт якось сам собою відійшов на другий план, і задоволені подарунком мама та донька пішли, не залишивши навіть на чай.
— Чоловіки, рятуйте! — підскочив захеканий дядько в сірому костюмі і з рюкзаком за спиною.
— Вибачте, мені нагору треба, — сказав Стас і вже дав команду водієві, як дядько затораторив:
— То мені теж нагору. Я ключі вдома залишив, а дружина зачинила двері та з міста поїхала. Мені додому не потрапити! Благаю!
— Ех, гаразд, ласкаво просимо на борт, — відчинив Стас хвіртку, і чоловік відразу залетів у колиску.
Висадивши попутника на третьому поверсі, Стас уже хотів було вказати на потрібний, п’ятий, але тут пролунав голос із сусіднього вікна:
— Ой, любий, ти тут замість зламаного ліфта працюєш? — прошамкала якась бабуся, перегнувшись через підвіконня.
— Ні, даруйте, я тут у справі.
— Ой, любий, не відмов! Не кидай стареньку! Ліфт два дні не працює, а в мене ноги не ходять зовсім. Мені до лікаря треба до шостої години, а я спуститися не можу. Допоможи, заради всього святого!
Стас подивився на годинник. Час невблаганно прагнув додаткової оплати. Трохи збожеволівши, він здався і показав водієві на бабине вікно. Попри хворі ноги, та спритно перескочила через підвіконня і втягла в люльку дві великі сумки, в яких стояли банки з соліннями.
— Це я приготувала внучці. Завезу після поліклініки, — пояснила вона і крикнула водієві.
Майже біля самої землі вона раптом схаменулась:
– Ой! Ой-е-ей!
— Що ще? — обпік її сердитим поглядом Стас.
— Гаманець, гаманець забула! Мене тепер ні таксі, ні тролейбус не приймуть.
– А я вам хто? Безкоштовний транспорт? — не стримався Стас, але, побачивши жалібне обличчя бабусі, пом’якшав: — Гаразд, господь із вами.
Коли Стас із бабкою спускалися вниз, їх уже чекали двоє в уніформі.
— Колеги, рятуйте! — почав один із них.
– Ні, ні і ні! – замотав головою Стас.
– Справа термінова! Сусіди зателефонували. Там у одній квартирі газом сильно пахне. Вдома нікого — господарі за кордоном, а вхідні залізні двері, різати небезпечно — іскра може весь під’їзд знести.
Стас подивився на годинник. На все залишалося п’ятнадцять хвилин.
— Ще трохи, і ресторан доведеться скасувати, — пробубнив він і відчинив хвіртку.
Висадивши газовиків на потрібному поверсі, Стас збирався заткнути вуха пальцями, щоб ніхто до нього не звернувся по допомогу, але не встиг. З праву від нього розбилася шибка. Разом із уламками з вікна вилетів голий мужик, але, встигнувши вчасно схопитися за кондиціонер, повис на ньому.
– Сподіваюся, що він убився! Або я його вб’ю! — пролунав із квартири чоловічий крик.
— Що, кохання не знає меж? — сумно посміхнувся Стас.
— Не те слово. Слухай, якщо ти тут…
Поглянувши вкотре на час, Стас витер піт з чола і показав водієві на жертву забороненого плоду. З голим незнайомим мужиком їхати до коханої було щонайменше неправильно — вона могла не так зрозуміти і знову образитися.
— Слухай, у мене серце від страху зупиниться. У тебе немає заспокійливого? — спитав голий.
Заспокійливого у Стаса не було, а ось шампанське було.
— Гаразд, на, відкривай. Все одно мені хто його питиме.
Стас хотів випити з Танею через вікно, але тепер на це не лишалося часу.
– Порушуємо техніку безпеки? Розпиваємо під час роботи на висоті? — спитав озброєний чоловік у масці, заходячи до колиски, як тільки та спустилася. Разом із ним зайшов ще один — і теж із автоматом у руках.
— То це… Я не п’ю, — підняв Стас руки. – А що відбувається?
– У квартирі двадцять дев’ять – грабіжник. Проникн через вікно. Спрацювала сигналізація. Це квартира прокурора, тому нам дана установка: діяти максимально акуратно і без зайвих руйнувань.
— А я тут до чого? — здивовано спитав Стас. – У мене тут свої справи!
— А як злочинець потрапив у квартиру, чи не знаєте випадково? — з напором спитав поліцейський і показав на той балкон, до якого Стас добродив дядька в костюмі.
– Н-н-ні, не знаю. Поїхали, звісно!
Піднявши правоохоронців нагору, Стас дочекався, поки вони пов’яжуть злочинця.
— Вам доведеться проїхати з нами, — сказав поліцейський, коли вони опинилися на землі.
– Не можу я, у мене побачення! Благаю, у мене ж вишка орендована! — Стас подивився на водія, який без будь-якого інтересу колупався у вусі.
Тут у рації поліцейського пролунав голос:
– Квартира тридцять дев’ять. Повторюю: квартира тридцять дев’ять. Він спустився з даху мотузкою, камера на сусідньому будинку зняла. Взяли не того.
— Казав же! Кричав же вам, що прокурор живе на два поверхи вище, нелюди! — ридав побитий чоловік у подертому костюмі.
— Працюємо, — скомандував поліцейський, і колиска з озброєними людьми знову рвонула до неба
Через дві години Стас нарешті дістався до вікна Тані. Квіти він віддав якійсь жінці, яка попросила закріпити козирок над балконом, шампанське забрали поліцейські, а грошей з урахуванням оренди вежі залишалося лише на тролейбус.
– Слухай, ну ти прямий герой! — усміхнулася Таня, відчинивши вікно.
— Ти не здивована, що бачиш мене тут?
— Та я вже дві години дивлюся пряму трансляцію в інтернеті, як ти тут катаєшся, — хихикнула вона.
– Ого, – повісив ніс Стас, – сюрприз зіпсований.
— Нічого не зіпсовано! Там про тебе вже купа сюжетів! Ось, — показала вона ролик, який виклали три хвилини тому, — Скрізь розповідають, як ти заради мене допомагав нужденним! Я хочу запросити тебе до ресторану!
-Ти? Мене? То що — все прощено та забуто? – розплився в усмішці Стас.
— Так, — цмокнула його Таня. – Можна, я з тобою вниз спущусь? Завжди хотіла на такій штуці покататися!
– Звичайно! Залазь!
Стас допоміг Тані забратися в люльку, але щойно стріла відірвалася від вікна, щось голосно запищало, і колиска перестала рухатися.
– Ой, а що відбувається? — спитала Таня.
– Не знаю, – злякано закрутився на місці Стас, – раніше такого не було. Може, перевантаження? — випалив він перше, що спало на думку.
Але тут пролунав голос водія знизу:
– Не хвилюйтеся, датчик просто злетів!
Після цих слів стріла почала рух.
– Перевантаження, значить? – процідила крізь зуби Таня…
