– Христинко, я не можу повірити! Невже я завтра виходжу заміж! Це просто неймовірно!
– Так, неймовірно, – сміючись, відповідала подрузі Христина. – Хто у школі казав, що ніколи заміж не вийде! Чи не ти? А сама мало не перша з усіх зібралася. Ось що кохання з нами робить.
Дівчата обнялися і зареготали, їх захопила молодість, майбутня радість, відчуття того, що попереду тільки щастя! Величезне, як планета Земля. Подруга приїхала напередодні чудової події до Елеонори. Дівчата дружили зі школи і були не розлий вода.
І зараз, коли йшли останні приготування до урочистостей, хотіла їй допомогти. Сукня, яку щойно привезли із салону, де підганяли під фігуру Елі, була чарівною. Христина дивилася на цю красу і трохи заздрила подрузі. І було чому заздрити.
Елеонора, пори свій молодий вік, виходила заміж за дуже гарного та дорослого чоловіка. То був не хлопчик якийсь, у якого ні професії, ні грошей, ні житла. Вадиму було вже тридцять п’ять і цей шлюб у нього був не першим.
Але Елеонору нічого не зупиняло. Її майбутній чоловік нагадував усім, хто на нього дивився, якогось іноземного актора. Високий м’язистий, з рівною темною засмагою, з білосніжною посмішкою, він викликав лише захоплення.
А ще Христина заздрила тому, що в неї, на відміну від подруги, ніколи не буде такого шикарного весілля. І сукні такого не буде ніколи. Вона була із сім’ї звичайних робітників.
Батьки ж Елі володіли готельним бізнесом, що успішно розвивався вже багато років. Їхні готелі знаходилися практично по всій країні. Вадим, за розповідями Елеонори, теж був бізнесменом, але скромнішим за її батьків.
І зараз, вливаючись у багату сімейну імперію, він набував багато чого, але дівчина навіть думки не допускала про те, що той може одружитися з нею за розрахунком. Якось вони заговорили про це з Христиною.
Елеонора образилася і сказала подрузі: «А що я хіба не гідна того, щоб у мене просто так закохатися, без будь-яких планів? Хіба я не вродлива, не розумна, не вихована? Хіба я не зможу покохати чоловіка віддано?
У Христини були інші думки щодо цього. Вона не стала говорити Елі про те, що зараз дуже багато шахраїв. І їм все одно, чи гарна ти, чи розумна… Головне – це наявність грошей, і чималих.
Добре, якщо вона помилялася щодо Вадима. Все-таки вона дуже любила свою подругу і не хотіла б для неї такої долі. Елеонора ще раз глянула на свою шикарну весільну сукню і з жалем сховала її до шафи.
Не можна, щоб наречений раніше побачив таку красу, а Вадим мав уже з хвилини на хвилину під’їхати… Виглянувши у вікно, вона побачила, як машина нареченого в’їжджає у двір їхнього заміського будинку.
Елі не терпілося обійняти та поцілувати майбутнього чоловіка. Вона так скучила за цілий день!
– Посидь, я зараз повернуся, – сказала вона Христині і втекла геть.
Дівчина, наче на крилах, спустилася сходами і вийшла у двір через бічні двері, що вели до саду. Їй дуже хотілося зробити коханому сюрприз. Вискочити з-за кущів і кинутися на шию.
Вадим сидів у машині і розмовляв по телефону. Елю він, звичайно, не бачив, бо вона сховалася за розлогою туєю. Вона почула, що наречений нервувався, говорив напівголосно, поспішав.
– Дивно, – подумала вона і почала прислухатися.
– Ну що ти… Ну навіщо ти так кажеш? Ти ж чудово все розумієш. Це вимушений крок. Ми ж із тобою давно все обговорили. Навіщо знову повертатись до цього питання? Так, тобі важко, я розумію. Але що робити? В нас немає іншого виходу.
Вадим замовк на кілька хвилин, мабуть, слухав свого співрозмовника. Еля так і стояла із застиглою на обличчі безглуздою посмішкою. Вона ще продовжувала вірити у те, що коханий обговорює якийсь робочий момент.
Але що далі, то виразніше до неї став доходити зміст його слів. Тримаючи телефон біля вуха, чоловік вийшов з машини, підійшов ближче до рогу, щоб його не було видно з дому. Еля шарахнулася в кущі. Він мало її не побачив!
– Я теж тебе кохаю, Варваро! І доньку нашу Катеринку люблю. До речі, передай їй привітання від мене і скажи, що тато дуже скоро приїде в гості. Ви моє щастя. Іншого мені не треба! Потерпіть, скоро ми знову будемо разом!
Не тямлячи, що робить, в шоці від почутого Еля кинулася назад у будинок. Забігши до своєї кімнати, кинулася в обійми Христини і заридала.
– Що трапилося, Елю? – подруга розгубилася. – Хто тебе образив?
Та нічого не відповідала, лише гірко плакала, а потім різко замовкла, витерла сльози і промовила фразу, яка здивувала Христину не менше, ніж цей раптовий напад ридання.
– Ну, нічого, подивимося, на чиїй вулиці буде свято. Іди, Христинко, додому. Завтра все дізнаєшся.
Вадим був дуже стурбований, побачивши заплакану наречену. Нічого, так буває. «Наречені часто плачуть перед весіллям», – сказала йому майбутня теща. Її саму анітрохи цей факт чомусь не стурбував.
Увечері Еля спустилася до кабінету батька і запитала, в якому разі її чоловік не отримає жодної копійки при розлученні.
– Дочка, в чому справа? Може, ти маєш сумніви. Давай скасуємо все до біса. Хоча… Стільки народу запрошено, мільйони витрачені на всю це.
– Нічого скасовувати не будемо. Просто скажи, що написано у шлюбному договорі?
– Ну для того, щоб твій чоловік претендував на частину спільного майна, ви маєте прожити у шлюбі не менше двох років. Та тільки я Вадиму вже обіцяв допомогти з інвестиціями. Такий у нас був договір. Його справі потрібні фінансові вливання. Ну, я йому сказав, що після весілля повернемося до цього питання.
– Я тебе зрозуміла, тату. Мені більше нічого не треба.
Елеонора готувала зраднику сюрприз. Вона була пригнічена, біль від обману палив серце, але дівчина була дочкою свого батька. Ніхто не сміє ображати її безкарно. Ніхто!
Весілля було в повному розпалі. Численні гості веселилися від душі, радіючи за молодих. «Яка гарна пара!» – тільки й чути було з усіх боків. Наречена була дивно бліда та сумна. За весь день вона не сказала Вадиму й двох слів.
Той губився у здогадах, але все списав на хвилювання та втому. Все-таки весілля – така подія! І ось оголосили сюрприз від нареченого. Вадим підготував як подарунок виступ її улюбленого співака.
Він запросив Елю на танець. Молоді мовчки танцювали, слухаючи чудову пісню.
– Що з тобою, люба? Ти втомилася? Я тебе зовсім не впізнаю. Може, нам варто кинути всіх та втекти звідси?
Елеонора глянула на нього холодним поглядом і промовчала. Коли оголосили про сюрприз для нареченого від нареченої, Елеонора не ворухнулася. Тільки щоки загорілися вогнем.
– Вся увага на екран, будь ласка, – сказала тамада.
Те, що сталося далі, довго згадуватимуть усі, хто був на цьому весіллі! На екрані були дуже теплі та ніжні фотографії колишньої родини Вадима. Ці фото Еля качала всю ніч із усіх соцмереж, які були їй доступні.
Грала пронизлива музика. Ось Вадим із Варею у весільному вальсі. Ось вони вже втрьох із донькою. Ось щаслива родина в парку, серед квітів та зелені. Ось вони всі разом на відпочинку на морському узбережжі.
Ось великим планом – двоє закоханих дивляться один на одного. Їхні очі наповнені світлом кохання… Кадр зупинився. Музика замовкла. Пішов голос Вадима, який записала вчора одна з камер, що розташовані вздовж будинку.
«Я теж тебе кохаю, Варваро! І доньку нашу Катеринку люблю. До речі, передай їй привітання від мене і скажи, що тато дуже скоро приїде в гості. Ви моє щастя.Іншого мені не треба! Потерпіть, скоро ми знову будемо всі разом!»
Екран згас. У залі ресторану з тисячами запрошених гостей запанувала гробова тиша. Еля взяла мікрофон.
– Жодні гроші не варті того, щоб руйнувати родину. Зраджувати і обманювати коханих. Жодні! Повертайся до них, Вадиме. Тепер ти справді дуже скоро будеш з ними. Разом зі своєю справжньою родиною, а наш із тобою шлюб я анулюю! І я знайду своє. Справжнє, а не підробку….
