Цієї суботи Валентина приїхала на дачу разом із чоловіком Романом та донькою Іринкою.
На вигляд дівчині було років двадцять-двадцять п’ять.
Худенька й смаглява, вона не боялася жодної роботи й безперестанку над чимось реготала.
Сонце, а не дівчина.
Валентина дивилася на неї і милувалася.
Мабуть, із трьох дітей ця донька така, про яку мріють усі батьки світу…
Добра, не ображається, завжди готова допомогти. Ніколи не скаже грубого слова.
Потрібно на дачу? Поїхали. Зварити суп? Вже варю.
Валентина, бувало, й лаялася!
Іринка робила вигляд, ніби злякалася, а сама потім маму обіймала й цілувала.
… Сонце піднялося високо й нещадно палило; Іринка, помітивши це, принесла мамі дачний капелюшок.
Потім пішла шукати в передпокої свою панамку. Припала до води. Йде без панамки… з пляшкою води в руках.
Куди це вона?
Прямує до теплиці.
… Роман відкрив усі кватирки, вже сім разів облився пітом.
Повітря в теплиці колишеться маревом. Спекотно! На термометрі 50 градусів.
Роман жадібно п’є воду. Водяні вуса стікають по підборіддю.
Він дякує турботливій доньці, витираючи рот рукою.
Морщиться! Рука-то солона.
«Іринко, полий!»
Тепер можна й за панамкою.
… У Валентини до Романа був перший чоловік — Михайло.
Подружжя виховувало сина Гошу та доньку Юлю. Жили добре, скаржитися не було на що.
… Коли дітям було 14 і 11 років, Михайла по роботі відправили у відрядження у складі комісії. (Її було створено у зв’язку з розкраданням вугілля в одному з селищ.)
Тільки Михайло, начальник паливного відділу, мав їхати зараз аж ніяк не у відрядження.
Прийшла його черга на операцію з шунтування серця.
Залишалося лише купити квитки.
Але директор попросив його спершу розібратися з розкраданням, а вже потім лікуватися, скільки знадобиться.
Глушина, куди поїхала комісія, була настільки віддаленою, що поблизу не було медичних пунктів.
У Михайла вже першого вечора стало погано з серцем від тривалої дорожньої тряски.
Викликати лікарів не було можливості, і його відвезли до найближчого населеного пункту за дві години їзди…
Валентина овдовіла.
Довго вона переживала цю трагедію. Треба було відразу його нікуди не пускати! Це сиділо у Валентини глибоким болем багато років.
І вирішила вона зосередити всю свою увагу на підлітках. Вони добре вчилися, були перспективними, і втратити їх не можна було.
Гоша мріяв працювати в серйозних структурах, а Юля вирішила стати прессекретарем.
Валентина виховала їх обох, поки працювала на двох роботах. Про особисте життя не думала.
А коли мета була досягнута, Валентина вирішила присвятити себе дачі. У дачних справах, які не переробиш, Валентина якось і забула, яке враження вміє справляти на чоловіків.
Навіть нічого для цього не роблячи.
А її пшеничне волосся і добрий погляд вже когось вразили!
Роман нещодавно купив дачну ділянку навпроти Валентини.
Однак тепер він їздив не на дачу. Він їздив дивитися на Валентину! Правда, вона про це ще не знала.
Сусідка так сподобалася Роману, що він літав по ділянці, як веселий джміль, щойно з’являвся жовтий сарафан!
Він потирав руки, хмикав, а доньці Ірині по-піратськи підморгував. … Валентина іноді приїжджала на дачу з сином, якщо потрібно було привезти ящики з розсадою.
Але частіше їздила сама. Вона чудово керувала машиною.
Під час чергового приїзду Валентини, коли вона вийшла у двір у квітчастому сарафані й почала збирати листя смородини для сушіння, Роман не витримав.
Тим більше, що Іринка його всіляко підганяла:
– Тату, ну досить уже страждати й дивитися закоханими очима. Іди, познайомся.
Він вмився, одягнув бежеву футболку і постукав сусідці у хвіртку.
– Вітаю.
– Вітаю.
– Я ваш сусід, Роман.
– А я Валентина! – представилася вона.
– Я… хотів…
– Що?
Побачивши, що він запнувся, Валентина заговорила:
– Та ви проходьте! Де ваша ділянка?
Він вказав рукою.
Валентина побачила Іринку, яка сиділа на чомусь іржавому й спостерігала за візитом батька…
– А хто там? Ваша дочка?
– Ну, як сказати…
– Кажіть так, як є.
– Іринка… це дочка моєї першої дружини. Вона нас покинула, – випалив Роман. – Поїхала, загалом. А я до вас познайомитися прийшов… По-сусідськи.
– Так познайомилися вже, – посміхнулася Валентина. – Чай з м’ятою будете?
– З задоволенням! Я зараз за печивом сходжу!
– Беріть Іринку!
Ось так і відбулася їхня перша зустріч…
Потім вони регулярно ходили один до одного в гості. То на одній ділянці сидять, то на іншій. Валентина собі та Роману грядки прополює, а він на її дачі перегорілу лампочку замінить, та течу водопровідну усуне…
Зустрічі Валентини та Романа тривали й після дачного сезону, але вже було щось не так.
Вся ця літня історія почала зводитися нанівець, як курортний роман, після якого учасники повернулися додому…
Все виявилося непросто.
Діти Валентини прийняли Романа “негостинно.”
– Мамо! Ти цікава і красива. Подивися, він же схожий на роботягу! Маленький, некрасивий! Словниковий запас слабкий, двох слів зв’язати не може, – докоряла мамі дочка.
– Це ти за два рази зрозуміла?
– А ти мене не докоряй, мамо. Я на роботі втомлююся. І в мене є хлопець. Треба ж мені з ним зустрічатися встигати.
Георгій теж не був у захваті від Романа (вже просто від самого факту наявності в мами іншого чоловіка).
Валентина стояла перед вибором: пов’язати своє життя з Романом чи піти на поводу у дітей? Дуже не хотілося з ними сваритися…
З Романом було так по-домашньому. Він на дачі і бурчав. І ходив мовчки! Все, як їй і треба. Жива, нормальна людина!
Найцінніше – з ним не потрібно було прикидатися і вдавати з себе бозна-що.
Валентина могла і наказувати, і поплакати.
Головне, що він був без підлості і прихованих вад.
Ну, так хто: діти чи Роман? І це завдання вирішила… Іринка.
Вона приїхала до Валентини в гості.
Була зима.
– Тітко Валю, вітаю! – завалилася вона з морозу. – А я печиво купила, так скучила!
– Заходь, Іринко!
Валентина зраділа, наче в темну кімнату заглянув веселий сонячний промінчик! Обійняла дівчинку.
– Ну, як справи? Розповідай! Як навчання? Як ти?
– Ой, все добре. А у вас як? – щебетала дівчина. – А давайте, чай поставимо? Я так замерзла.
– Вже ставлю, з чебрецем.
… Вони довго базікали про навчання, погоду, артистів…
– Як тато? – запитала, затримавшись, Валентина.
– Ой, він так за вами сумує. Як дачний сезон закінчився, тато переживав, що мало з вами бачиться. У нього через це виразка загострилася. А може, й не через це, точно не знаю! Записала його в поліклініку… – Іринка відпила чаю.
Найцікавіше, що у Валентини останнім часом теж сиділо під ребрами тягуче відчуття тривоги і бурчав шлунок!
Ймовірно, від образи на дітей. Вони щиро вважали, що життя матері належить лише їм!
Гоша та Юля з нею не живуть, але продовжують диктувати умови, з ким їй зустрічатися!
Роман, який він? Тихий, працьовитий. Ну і що, що літературних інститутів не закінчував! Ось, сидить навпроти підтвердження його доброї душі, – дівчинка, яка йому навіть не дочка! Але яка так тепло про тата говорить, що дай Бог Валентині від рідних дітей колись такі слова почути!
– Знаєш, Іринко, я хочу з тобою порадитися.
– Так? Невже я зможу?…
– Відповідай на питання: діти чи Роман?
– Діти! І Роман! Тітонько Валю, навіщо вибирати, коли можна все поєднати!
Валентина завмерла, приголомшена очевидною простотою рішення. Точно! Вона витратить трохи більше часу на розмови, адже попереду довга зима, і створить сім’ю в новому складі!
– Я знала, що ви зважитеся, – посміхнулася Іринка.
І тепер, через п’ять років, Валентина з повною впевненістю може заявити. Не можеш вибрати одне – вибери все.
Тепер діти приїжджають усім скопом на обидві дачі.
Юля їздить з чоловіком і шпіцом Білкою.
Гоша – з дружиною та дитиною.
Дідусь Роман обожнює трирічного Владика, сина у нього немає, зате тепер є готовий онук!
Владик ганяється за шпіцом, шпіц за Іринкою…
Юля сама стежить за шашликами, хоч це й не жіноча справа. (Так сказав Роман).
Гоша вже місяць сперечається з чоловіком Юлі щодо того, що краще: квартира чи приватний будинок? У них немає часу займатися шашликами.
Коли всі збираються разом, це найкращий час.
Якщо діти їдуть на два дні, компанія ділиться: ночують у різних будиночках. Молоді довго люблять посидіти, поки не побачать зірок!
А Владику та бабусі з дідусем до цього часу треба лягати спати. Вони йдуть спати в тихий будиночок дідуся.
… Вранці невгамовний Роман знову весь у справах і турботах.
Іринка, якщо чує, що батьки прокинулися, поспішає до них.
З Владиком бавиться або омлет з кропом на сніданок для всіх смажить. Гості ще довго будуть відсипатися після вчорашнього…
Нехай відпочивають!
– Мамо! Тримай печиво, – простягає Іринка Валентині вазочку.
– Дякую! – щасливо зітхає вона.
І коли ж так сталося, що Іринка стала для неї найріднішою? Складно сказати!
