Валерію в школі обожнювали однокласники, в інституті – однокурсники, а пізніше, на роботі, – всі колеги чоловічої статі. Вона не знала поразок у коханні – аж до одного нещасного дня, коли її покинула кохана людина.
Леру ще й завжди приваблював певний типаж чоловіків – високі, широкоплечі, впевнені в собі, навіть трохи нахабні. І такі чоловіки, своєю чергою, не оминали її своєю увагою.
Коли вона зустріла Владислава, то була впевнена, що він стане легкою здобиччю, – навіть не намагалася особливо його «зачепити». На жаль, він демонстративно став залицятися до її подружки Віки.
Леру це не стільки зачепило, скільки зацікавило, тому вона вирішила докласти певних зусиль – почала поводитися зухваліше, робити натяки Славі.
Зрештою це розлютило її подружку:
– Валеріє, ти маєш види на Владислава? Чи ти просто розважаєшся?
– А що, ти сама маєш на нього види?
– Це не важливо. Але ти краще подумай, чи варто тобі заманювати його у свої тенета. Він не той тип чоловіка, який тобі потрібен, ти не будеш із ним щаслива.
Лера пропустила її слова повз вуха – подумаєш, заздрить. У підсумку вона все одно домоглася успіху з Владиславом – нав’язливо будучи перед його очима всюди, куди б він не пішов. А коли вона запросила його на повільний танець у нічному клубі і дала зрозуміти, як добре танцює, – хлопець не встояв.
Віці, тій її подружці, такі танці й не снилися. Загалом, у Лери почався роман із Владиславом. Вони стали жити разом і чим далі, тим більше вона розуміла, що закохується в цього хлопця.
Зовні справжній мачо, в душі в нього було щось ніжне, вразливе… Він завжди міг знайти теплі слова і розрадити Лєру, коли та була чимось засмучена, любив читати вірші і слухати джаз. Інші чоловіки, яких вона знала до цього, були теж спортивні й грубуваті зовні, але й внутрішньою тонкістю не вирізнялися, і їхні компліменти Лері здавалися примітивними й простими.
Лера вирішила потихеньку підвести Славу до думки про шлюб – такого чоловіка втрачати не хотілося. Щоправда, деякі моменти в його поведінці дівчину насторожували – наприклад, він так і не познайомив Лєру зі своєю мамою і сестрами.
Часто перед виходом з дому він критично оглядав її і говорив:
– Лєрочко, ти не знаходиш, що ця сукня надто коротка? Переодягнися, будь ласка.
Вона у відповідь реготала.
– Ти що, ревнуєш?
– Мені просто не подобається, що зустрічні мужики витріщаються на тебе – похмуро відповідав Слава. – Ти надто вже зухвало одягаєшся.
Лера зітхала і йшла переодягатися. Далі – більше. Він вирішив, що їй треба відмовитися від декоративної косметики – мовляв, ненафарбованою вона йому більше подобається.
– Я за природність, – розвивав Слава свою ідею. – Який зиск у тому, що ти фарбуєш губи і вії, якщо ненафарбована ти набагато краща? Я ж бачив тебе без макіяжу, хіба тобі не важлива моя думка?
– Важлива. Але ж є й інші люди…
– Ах так? Ти хочеш, щоб усі чоловіки були від тебе в захваті? Якби ти справді мене любила, то поступилася б.
Серце Лери чуло недобре. Чому він хоче перетворити її на сіру мишу, змусити носити якісь балахони похмурих тонів і моргати світлими ненафарбованими віями (такі вже в мене від природи)? Чому він хоче, щоб Лера була бляклою?
На ювілей фірми Лера з’явилася разом із Владиславом – начальник побажав, щоб усі прийшли із супутниками і супутницями. Цей вечір у ресторані став для дівчини справжніми тортурами – на колег-чоловіків, які говорили приємні компліменти, хлопець дивився вовком і заборонив їй танцювати з начальником. Це стало останньою краплею.
– Знаєш, ти мені набрид, – сказала Лера в серцях. – Я з тобою як у в’язниці!
Слава подивився на мене довгим поглядом, узяв своє пальто з вішалки і пішов – і з її життя в тому числі. За речами він надіслав бригаду вантажників через кілька днів і передав Лері лист. Він писав:
«Я не повернуся до тебе, давай розлучимося. Ми не створені одне для одного. Мені потрібна тиха, домашня, ніжна жінка, а не рекламна вивіска. Ти занадто красива для мене. Така жінка не зможе бути хорошою дружиною».
Лера заридала вголос.
«Хіба я винна в тому, що красива і що інші чоловіки звертають на мене увагу? Чому так несправедливо?!», – думала вона.
А через три місяці Лера дізналася, що Слава одружився з тією самою Вікою, у якої вона його відбила, – скромною «сірою мишкою». Ось так буває – когось кидають через некрасивість, а щастя Лери її краса все й зруйнувала.
Хоча її старший приятель так і сказав їй:
– Не засмучуйся так. Просто в хлопця якісь комплекси і проблеми. Хіба нормальний чоловік зможе розлучитися з такою сивою жінкою? Я, наприклад, не зміг би
Лера не змогла стримати у відповідь улещеної посмішки і вирішила – не все ще втрачено…
