Валі у 35 років дуже важко було думати: «Життя минає, Валентино, життя минає. І не чиєсь, а саме твоє». Вона не вийшла заміж – не тому що не хотіла, а тому що розтратила юність на персонажів, які не в змозі були її оцінити й освідчитися.
А потім, чомусь, особливо після того, як переступила рубіж тридцяти років, вона часто стикалася зі зневажливим ставленням до себе – на Валю дивилися, наче на якусь стару непотрібну річ, яку тільки через забудькуватість не викинули.
Один її «бойфренд» так і сказав у нападі гніву:
– Тобі, люба, треба скромніше вже бути – на шлюбному ринку ти вже «другий сорт». А все ламаєшся, вдаєш із себе принцесу!
Звісно, хлопець був посланий нею далеко і надовго, але все ж його слова не виходили в неї з голови. І в її подальшому досвіді спілкування з чоловіками Валя знаходила їм підтвердження. І не розуміла: «Чому я, вродлива, розумна і спортивна, апріорі гірша за двадцятирічну дівчину без мізків і життєвого досвіду?».
Але раз нічого не виходило, Валя вирішила – гаразд, проживу й одна! І навіть краще проживе, ніж із якимось нерозумним мужичком, який вважає себе пупом землі.
Щоправда, іноді на Валю «накочувало» – вона згадувала своє перше кохання, що закінчилося безглуздо. Ілля був з іншого міста, за тисячі кілометрів від Валіного. Він був старший за неї на десять років і приїхав, щоб здобути другу вищу освіту
Дівчині він здавався неймовірно дорослим і навченим життям. Вони зустрілися зовсім випадково – у центрі міста він зупинив Валентину і запитав, як пройти до вулиці Котляревського. Вона показала йому дорогу і навіть довела до перехрестя.
Подивившись у її очі, Ілля, як пізніше зізнавався, «пропав» і не захотів ось так розійтися з дівчиною, запросив у кафе. Вони славно посиділи, хлопець розповів, що абсолютно не орієнтується в їхньому місті. І попросив її тимчасово побути його гідом.
Звісно, вона бачила, що за цим проханням ховається простий чоловічий інтерес. Але Валі Ілля теж сподобався – вона погодилася і не пошкодувала.
Вранці він зазвичай дзвонив Валі й запитував:
– Як поживає прекрасна дівчина? Якими місцями ми будемо гуляти сьогодні?
Загалом, усе закрутилося у них. Одного разу Ілля приніс на побачення величезний оберемок червоних троянд і освідчився їй у коханні.
– Прошу тебе вийти за мене заміж, – сказав він.
– Ну ти смішний! Так одразу? Ми ж майже не знаємо одне одного…
– Мені здається, я знаю тебе все своє життя. Повір, я побачив чимало жінок, але тільки ти, ти одна…
У Валі чомусь іноді Ілля викликав розчулення, немов нескладне цуценя, зворушливе у своєму ентузіазмі. Високий, із чубчиками кучерявого волосся, він рухався і говорив якось стрімко, а вона, навпаки, не любила нікуди поспішати.
Ось і зараз вона йому відповіла як досвідчена жінка, а не як закохана вісімнадцятирічна дівчина: Почекай, давай поживемо разом, подивимося, чи підходимо ми одне одному.
Вони прожили разом чотири роки, Ілюша після інституту залишився в її місті – щоб бути зі мною поруч, влаштувався тут на роботу. Його мама і друзі відмовляли його від цього кроку, адже йому довелося починати кар’єру майже з нуля. Але він пішов на всі ці жертви, щоб бути зі мною.
А потім Валя його кинула. Прагнення Іллі назвати дівчину своєю дружиною і виховувати наших дітей здавалося їй зайвим свідченням його несучасності. Їй хотілося пристрастей, екстриму, адреналіну і Бог знає чого ще.
Що ж, вона їх отримала сповна. От тільки більше ніхто не любив мене її віддано, як Ілля. Минуло шістнадцять років від дня їхнього розриву – і все одно вона згадувала ту любов.
Валя дістала з тумбочки стару телефонну книжку – так, у неї залишився номер Іллюші. Цікаво, він його не поміняв? А, була не була – Валя набралася хоробрості й набрала номер, вирішивши про себе: якщо слухавку візьме жінка, то не говоритиме.
Але слухавку взяв сам Ілля – вона відразу впізнала його голос.
«Валя?! Це ти?!», – запитав він здивовано.
«Мені захотілося дізнатися, як ти живеш», – зніяковіло сказала вона.
Вони трохи поговорили, і він запросив її зустрітися. Звісно, вони обидва змінилися. Йому було вже за сорок – за цей час він встиг одружитися і розлучитися.
Дивно, але незабаром Валя зрозуміла, що, як і раніше, любить Іллю і завжди його любила. А він, за його зізнанням, і не переставав мене любити, але думав, що вона мені не потрібна. Провівши стільки років далеко один від одного, вони не стали зволікати і одружилися через місяць. І ось їхній доньці Ларисі вже два рочки!
Ось так Валя повернулася до свого першого кохання і знайшла щастя завдяки тому ризикованому телефонному дзвінку.
