Катерина увійшла в квартиру, кинула ключі на тумбочку, поставила поруч сумочку і почала розстібати пальто.
З глибини квартири долинув чи то шурхіт, чи то шепіт, причому чоловічий. Катерина завмерла і прислухалася. «Точно, шепіт. Дочка не одна». Наступна думка обрушилася гарячим душем: «А що вони там роблять?»
І Катерина, не роздягаючись, підійшла до кімнати дочки, постукала і відразу ж відчинила двері.
Ліза з молодим чоловіком метушилися по кімнаті і одягалися. Побачили Катерину і завмерли на місці. Виникла німа пауза, яка за інших обставин здалася б смішною і безглуздою.
Але Катерині було не до сміху. Молоді люди виглядали розпатланими. Не виникало жодних сумнівів, чим вони займалися під час її відсутності.
– Вітаю, – сказав хлопець, почервонів ще більше і почав п’ятірнею пригладжувати розпатлане волосся.
Катерина помітила, що сорочку він встиг заправити в джинси, але не застебнув. І стояв босоніж, навіть без шкарпеток.
– Вітаю, молодий чоловіче. – Катерина перевела погляд на дочку. Та збентежено ховала очі, поправляючи комір кофтинки.
– Лізо, познайом мене зі своїм… другом, – сказала Катерина досить холодно.
Стримувати обурення вдавалося важко.
– Це Льоша. Олексій. Ми вчимося разом. А ти чого так рано? – Ліза раптом підвела підборіддя і зухвало подивилася на матір.
У глибині очей промайнули страх і розгубленість.
– Бачу, до семінару готувалися? – Катерина кинула погляд на ліжко.
Дочка встигла накрити його покривалом, під яким горбилося зім’ята ковдра.
– Гаразд. Зараз я приготую вечерю, тоді й поговоримо. Чекаю вас на кухні, – сказала Катерина і вийшла з кімнати.
«А я й не помітила, як Ліза виросла. Звичайно, вона доросла. Але у них так стрімко все відбувається, що я можу в сорок років стати бабусею. Господи, як швидко», – думала Катерина, стоячи перед раковиною.
Вона плеснула в обличчя водою з-під крана. Це привело її до тями. «Нічого не сталося. Всі живі і здорові. У них всього лише кохання. Чого я так переживала? Забула, яка сама була в її віці? Ні, в її віці я думала тільки про навчання, а кохання прийшло трохи пізніше…»
Катерина розігріла вчорашні макарони і котлети, поставила на плиту чайник.
– Не бійтеся, йдіть вечеряти, – крикнула вона в бік кімнат.
Невпевнено до кухні увійшов Олексій і сів між столом і холодильником. Слідом за ним увійшла Ліза, влаштувалася на стільці навпроти.
На неї вони не дивилися. Катерина розклала їжу по тарілках і поставила на стіл. Тут засвистів чайник, і вона відвернулася до плити. А коли сіла за стіл, тарілка Олексія майже вже спорожніла.
– Може, добавки? – запитала його Катерина.
– Можна, – відповів Олексій, кинув на неї короткий погляд і знову занурився в тарілку.
Ліза майже нічого не їла. Катерина поклала хлопцеві залишки макаронів і сіла за стіл між ними.
– Значить, теж лікарем будете? – запитала вона, дивлячись на Олексія.
Він кивнув з повним ротом.
– Ви хоч захищалися? – Катерина перевела погляд на дочку.
– Мамо! – вигукнула обурено Ліза.
– Що мамо? Перший курс, а якщо діти? Я ще молода і до пенсії далеко, на допомогу не розраховуйте, – сказала Катерина спокійно, але всередині неї вирувала буря.
– У мене є бабуся, вона допоможе. Вона ще ого-го, – сказав Олексій весело.
– Тобто, ви хочете сказати, що вже обдумували це питання? – Катерина відчула, як по хребту пробіг холодок, а зліва в грудях занило.
– Та ні, я так просто сказав… – зніяковів Олексій.
Катерина не встигла відповісти йому, як Ліза з шумом підхопилася з-за столу.
– Дякую, мамо, ми наїлися. Ходімо. – Вона вимогливо подивилася на Олексія.
Той неохоче відклав виделку і теж встав.
Вони вийшли з кухні, а Катерина залишилася сидіти за столом. Їй самій було огидно, що не стрималася, завела цю дурну розмову. Вона встала, зібрала зі столу тарілки і почала мити посуд. Це завжди її заспокоювало.
Через кілька хвилин грюкнули вхідні двері, потім до кухні увійшла Ліза, опустилася на стілець, подивилася на матір з викликом.
– Ну навіщо ти так?
– Як? Я щось не те сказала? Я просто запитала, що ви будете робити, якщо…
Катерина замовкла і уважно подивилася на дочку.
– Стривай, мені здається чи… Що, вже? – Катерина задихнулася і не змогла продовжити фразу.
Ліза сиділа, опустивши голову і затиснувши долоні між колінами.
– І який термін? – Катерині здавалося, що це сон. Зараз Ліза скаже, що вона пожартувала, просто підіграла матері, що нічого немає, і Катерина просто накрутила себе.
– Два місяці, – тихо промовила Ліза.
– Два місяці?! – У голові Катерини одразу ж запульсувало: «Переривання, встигнемо зробити».
Її охопила образа на дочку, на себе, що прогледіла, занадто довіряла дочці. Вона кричала довго, поки не охрипла. Ліза спочатку намагалася виправдатися, що доросла, що все сталося випадково, що вони одружаться, потім тільки плакала.
– Він звідки? – запитала Катерина втомлено, коли зовсім видихнулася.
– З-під Харкова.
– З-під… – Катерина гірко посміхнулася. – Зрозуміло. Значить, поїдете до нього, до його ого-го бабусі? А навчання? – підколювала Катерина Лізу.
– Ти ж теж народила мене в інституті. І ми впораємося. – Шмигнула носом дочка.
– Так? Тільки я народила тебе на останньому курсі, а ви вчитеся на першому. Різницю бачиш? Одружитеся, а жити де будете? – знову завелася Катерина.
– З тобою, якщо дозволиш. Це і моя квартира. В гуртожиток з дитиною не пустять. – Ліза виглядала переляканою і жалюгідною.
– А якщо не дозволю? – несподівано для себе запитала Катерина.
Ліза здивовано подивилася на матір. Такого повороту вона явно не очікувала.
– Переривання я робити не буду, – заявила вона і вибігла з кухні, голосно схлипнувши.
«І чого я на них накинулася? Ну сталося, і що? Може, у них дійсно неземне кохання, все складеться добре і вони не розбіжаться через два роки, як ми з чоловіком. Вони не перші і, звичайно, не останні», – втомлено подумала Катерина, опустила голову на руки і заплакала.
Весілля зіграли скромне, але на нього пішли всі заощадження, які Катерина відкладала на їх з Лізою поїздку влітку на море. Приїхали батьки нареченого – прості і цілком симпатичні люди.
Жити почали молоді в вузькій і маленькій кімнаті Лізи. Вірніше, вони там тільки спали, а весь інший час проводили в її великій кімнаті, де стояв телевізор.
Катерина могла усамітнитися тепер тільки на кухні.
У своїй кімнаті вона знаходила то кинуті шкарпетки, то сорочку зятя на стільці, на столі влаштувалися томи атласів і зошити з лекціями. У раковині вічно гора посуду. І готувати доводилося щодня і багато.
Наростало невдоволення і роздратування. Все частіше Катерина висловлювалася, що їй набридло прибирати за молодими, прати, мити посуд. Ліза при надії, але покласти сорочки чоловіка в пральну машину і натиснути на кнопку вона могла б без шкоди для здоров’я. Олексій заступався за дружину.
– А ти хіба теж при надії? Ти міг би щось робити по дому. Я мама, а не ваша прислуга, – накинулася Катерина на нього.
– Добре, завтра ми переїдемо в гуртожиток, – йдучи в іншу кімнату, кинув Олексій.
Він так говорив після кожного спалаху Катерини, але вони як і раніше жили разом.
– А коли народиться дитина, будете прати в тазиках, мити малюка в загальній душовій?.. – крикнула вона в зачинені двері кімнати Лізи, – або квартиру орендувати? А чим за неї платитимете?
Майже щодня повторювалися скандали. Ліза ходила надута, з матір’ю не розмовляла, Олексій намагався не потрапляти їй на очі. Катерина приходила на роботу зла і втомлена.
– Я, напевно, погана мати. Не можу стриматися, висловлюю їм все. Але я, правда, втомилася. Треба було раніше з Лізою розмовляти, а я думала, що вона ще дитина.
Коли вона народить, все ляже на мене. Я з розуму зійду. Хто мене пожаліє? Господи, за що мені все це?! – скаржилася вона в обідню перерву своїй подрузі Софії.
– Та годі тобі. У всьому поганому є щось хороше. Треба його тільки побачити. Ти зациклилася на побуті. Жила б спокійно, якби твоя дочка мучилася в гуртожитку? Не вірю. Перша б побігла і забрала їх додому.
Ти господиня в квартирі, Ліза це знає і не лізе в твою вотчину. Дай їм свободу, – порадила Софія.
– А я хіба не даю? На мою думку, вони роблять, що хочуть, – роздратовано випалила Катерина.
– Слухай, у нас є дача недалеко від міста. Батько для мами будував. Але вона все одно пішла з життя. Тепер він туди ні ногою, та й ми з чоловіком теж. На морі або за кордоном відпустку проводимо. Будинок стоїть порожній.
Поживи там, хоча б до появи малюка. Заспокойся, відпочинь на природі. Автобус регулярно ходить. Правда, нехай вони по господарствують без тебе.
– Як це? Я зі своєї квартири повинна виїхати? У чужий будинок? Ні, я так не можу, – обурилася Катерина і похитала головою.
– Подумай і подзвони мені. Ми з батьком відвеземо тебе туди з речами на машині. Це зовсім близько від міста. Повернутися завжди зможеш, – резонно зауважила Софія.
І через тиждень Катерина зібралася на дачу. Ліза дивилася на її збори, але не зупиняла, питань не задавала. У суботу вранці за нею заїхали Софія з батьком.
Катерина вийшла з під’їзду з валізою і величезною сумкою. До неї підійшов високий і худорлявий чоловік років шістдесяти, з благородною сивиною у волоссі.
– Катерина Сергіївна? Я батько Софії, Олександр Миколайович. – Він розглядав її, і вона раптом почервоніла від зацікавленого чоловічого погляду.
Олександр Миколайович взяв сумки і легко завантажив їх у багажник іномарки. Від нього віяло спокоєм і надійністю.
Софія з Катериною сиділи на задньому сидінні і шепотілися всю дорогу.
– Слухай, а скільки твоєму батькові років? Він же ще зовсім молодий, – запитала Катерина подругу. – Ага, він у мене ще ого-го! – сказала Софія, і вони весело розсміялися.
Будинок виявився досить просторим, двоповерховим і комфортним. Олександр Миколайович провів по ньому екскурсію, затопив камін, показав Катерині, як з ним поводитися.
– Як звичайна пічка. Нічого хитрого.
Ага, тільки пічку Катерина бачила у бабусі в глибокому дитинстві. Вона привезла готові продукти, навіть гречку і макарони зварила заздалегідь. Не знала ж, як тут справи з плитою. А тут все цілком пристосоване для життя, майже як у місті.
Після обіду Софія з батьком поїхали, і Катерина залишилася одна. Вона походила по будинку, освоюючись, розвісила речі в шафі, доїла макарони з сосискою. Подекуди у вікнах інших будинків горіло світло, значить, вона не одна.
Від тиші дзвеніло у вухах. На свіжому повітрі спала як немовля. Встала вранці відпочилою і спокійною.
На роботу Катерина почала спізнюватися, автобуси іноді підводили. Але зате порожевіла на свіжому повітрі, знову посміхалася і не ходила з опущеною головою.
Дочка дзвонила, просила вибачення і повернення. Катерині дуже хотілося додому, але вона стримувала себе.
– Не переживай, у мене все добре. Краще розкажи, як ти, як себе почуваєш? – запитувала вона Лізу.
Дочка говорила, що теж все добре, але сусіди хвилюються, цікавляться, куди поділася Катерина.
Катерина розуміла, що Ліза щось не договорює і теж страждала, але вирішила залишитися на дачі.
– Я сама пішла, ви мене не виганяли. А якщо хтось буде питати, кажи, що лікарі прописали мені дерев’яний будинок і свіже повітря. Якщо що, відразу дзвони, приїду, – на прощання сказала вона.
У п’ятницю приїхала з роботи і біля паркану побачила машину Олександра Миколайовича. Поспішила до будинку. А там натоплено, на столі лежать продукти. Олександр Миколайович господарював на кухні.
– Вибачте, вирішив провідати вас, заразом продукти привіз. Бачу, справляєтеся.
– Так, дякую. Я зараз вечерю приготую… – Катерина заметушилася, щоб приховати збентеження і радість.
– Та їхати мені пора, – відповів Олександр Миколайович, знову пильно розглядаючи Катерину.
– Ні вже. Мені тут і поговорити ні з ким. Від тиші скоро оглухну, – сказала Катерина і почала ставити на стіл тарілки.
– Так, тут тихо. Дружина теж до тиші звикнути не могла.
Катерина вперше почула від нього про дружину. Замерла, боячись сказати зайве, нещире.
– Гаразд, я старий, а ви, молода і красива жінка, чому одна? Вибачте, Софія розповіла вашу історію.
– Так вийшло. А ви зовсім не старий. Я поживу до появи малюка, потім повернуся в місто.
– Та живіть, скільки хочете. Я засидівся. Пора їхати, – Олександр Миколайович плеснув долонями по колінах, але не встав з-за столу.
– Залиштеся, будь ласка, – поспішно почала Катерина. – Куди ви проте ночі? Місця багато. А завтра ви мене на роботу відвезете…
Їй не хотілося знову залишатися одній. Та й з ним було так спокійно і надійно. Вночі Катерина не могла заснути. Чула, як за стіною, в сусідній кімнаті, перевертався і кашляв Олександр Миколайович.
Катерина вирішила випити молока і пішла босоніж на кухню, щоб не шуміти. Вона вже підігріла в мікрохвильовці молоко, як почула кроки за спиною. Олександр Миколайович стояв у дверях у старих спортивних штанях і футболці. У приглушеному світлі нічника він виглядав великим і помолодшавшим.
Шістдесят йому ніяк не даси.
– Теж не можете? – Він підійшов до неї. – Молоко грієте? Поділитеся? – запитав він, а серце Катерини забилося від його близькості.
– Звичайно, – тремтячим голосом сказала вона.
Вони пили молоко і розмовляли. Коли схаменулися, на сон залишилося всього три години. Катерина заснула у своїй кімнаті вперше щаслива за останній час. І не важливо, що вранці вона ледве встала, цілий день була сонна і повільна, як осіння муха. На душі було добре і радісно.
Спочатку Олександр Миколайович приїжджав кожні вихідні провідати її. Привозив продукти, допомагав по дому. А потім настала пора займатися городом, і він став приїжджати на тиждень, часто залишався ночувати, вранці відвозив Катерину на роботу.
– Мені все одно нічого робити. Та й вас побачити хочеться. Я старий, звичайно, але після відходу дружини мені вперше захотілося жити, – одного разу зізнався він.
І поступово він перебрався на дачу до Катерини.
Ось так, знайшла Катерина своє щастя. Зустрічати дочку з пологового будинку вона приїхала разом з Олександром Миколайовичем.
– Мамо, повертайся, як же ми без тебе? Ми будемо мити посуд, допомагати, – просила Ліза.
– Вчіться жити самостійно. Я теж маю право на щастя, – відповіла Катерина.
Ось і виходить, що якби Ліза, не привела б додому Олексія, Катерина не зустріла б своє щастя – Олександра Миколайовича.
Тож Софія правильно сказала, що Господь посилає напасті для чогось. Ніколи не знаєш, що втратиш, а що знайдеш.
Спеціально для сайту Stories
