У п’ятницю вранці мене розбудив дзвінок Михайлової матері. Та наполегливо попросила бути присутніми у суботу на святкуванні її ювілею разом із онукою.
Хоч дочка ще зовсім маленька, і подорожі з нею даються непросто, я пообіцяла свекрусі, що ми неодмінно приїдемо. Все-таки така значуща подія! Як можна відмовити?
Тоді я ще не знала, яким боком мені вилізе моя наївна чуйність…
Батьки Михайла зустріли нас дуже тепло, за винятком одного моменту. Як тільки ми зняли куртки і перейшли у вітальню, свекруха заявила про те, що якщо ми залишимося в неї на всі вихідні, нам необхідно запам’ятати головні правила проживання в її будинку. Перше – підтримання бездоганної чистоти. І друге – постійно пам’ятати про перше правило.
Далі розмова раптом зайшла про роботу та інші життєві турботи. Тож поступово приказний тон свекрухи забувся, і мені вдалося повністю розслабитися.
Першу половину дня свекруха поралася з Алею, а я допомагала свекру з приготуваннями до святкової вечері. До речі, тато у Михайла — просто золото! Заздалегідь все продумав, організував і взявся самостійно готувати, давши дружині час насолодитися своїм днем, а не думати про всякий клопіт.
До години шостої донька заснула в гостьовій спальні, а ми з батьками Міши продовжили спілкування за святковим столом.
Олексій Миколайович розповідав кумедні історії своєї юності, а Наталія Іванівна вдавалася до спогадів про їхнє перше побачення. Минула не одна година, а ми з Мишком так само слухали його батьків, наче зачаровані.
Все було так хвилююче та захоплююче, що ми навіть не помітили, як Аля прокинулася. Тож тим часом донька почала топати квартирою і наводити в ній свій власний порядок.
Виявити наслідки дитячих проказ нам вдалося лише вранці. Ранок неділі почався з пронизливого крику свекрухи та підрахунку збитків, завданих будинку маленькими дитячими ручками.
Сказати, що я не була готова до такого повороту подій нічого не сказати. Це ж зробила не чужа дитина, а її рідна онука! Яку, до того ж, вона сама так сильно хотіла побачити.
Мишко відразу ж розплатився, через що вдома я провела з ним серйозну розмову. У нас самих грошей зараз кіт наплакав, та ще й ремонт у самому розпалі. Я вже мовчу про маленьку дитину.
А він замість того, щоб поговорити з матір’ю та заспокоїти її, бере і віддає їй останні гроші через кілька зіпсованих наволочок та пару подряпин на шпалерах. Як же так можна?
