Наш «тато», так ми називаємо мого чоловіка, дуже працьовита і пунктуальна людина. Такого, знаєте, старого загартування. Дуже його кохаю, адже він робить нас із доньками щасливими.
Нещодавно трапилася не дуже приємна історія. Ми познайомилися на гуртку з малювання. Я вважала за краще зображати природу: луки, ліс, озеро. Тому вдома мені не сиділося, хотілося подорожей, сонця, свіжого повітря та нових емоцій.
Коханий ставився до мистецтва більше як до науки. Міг поставити перед собою хоч старий потворний чайник, але на його малюнку той ставав таким унікальним, що око чіплялося за кожну деталь, кожну дрібницю.
Через якийсь час стосунки перейшли у серйозну фазу і ми одружилися. Спершу з’явилася одна дочка, а потім ще одна. На фінансовому рівні справи почали йти униз. Я вже й забула, коли востаннє десь відпочивала.
А чоловікові все подобалося і так. Але без грошей далеко не втечеш, і ми вирішили піти на серйозний крок. Так чоловік уперше виїхав на заробітки. Після його приїзду за рік грошей було так багато, що я навіть плакала від щастя.
Ми купили стільки всього, поїхали на відпочинок всією родиною. Це був прекрасний час. Але за кілька місяців йому зателефонував колега і запросив на новий проект. Іноземна валюта у нас витрачалася досить активно.
А роботи вдома не було. І ми вирішили повторити поїздку чоловіка за кордон. Після цього додому він приїжджав лише кілька разів на рік. Я займалася дівчатами, домашніми турботами, творчістю.
Чоловік працював, але ми часто списувалися, а потім телефонували один одному. Спочатку я місця собі не знаходила, а потім потихеньку звикла. У черговий приїзд чоловіка ми навіть купили будинок у передмісті.
Так минуло 12 років. За цей час коханий, звісно ж, змінився. Більше малювання його не цікавило. Він погладшав, хоча дивно, начебто роботу будівельника складно назвати легкою.
Раніше після приїзду він завжди дарував мені букет квітів. Тепер це все зникло. Дівчатка поїхали вчитися у місто, і я вирішила, що треба дати їм грошей на оренду житла, навчання та особисті витрати.
У нас із чоловіком навіть була невелика сварка з цього приводу, але все пройшло добре. Кілька разів ми зідзвонювалися, говорили про те про це. Він питав про дочок. Звідки я знаю, чому в них часу немає з ним поговорити?
Вони мають навчатися, сесії, дорослішають. Потрібно розуміти таке. Але той тільки бурчав, хоч з чого? Нещодавно його підвищили, тож настрій, навпаки, мав бути позитивнішим. За кілька місяців він мав приїхати.
Тепер відпустка в нього могла тривати довше. Не якихось два тижні, а місяць. Начальство, мабуть, нарешті зрозуміло, що в них там дуже талановитий працівник, і їх ставлення до нього покращилося.
Я хотіла, щоб до його приїзду зібралися всі наші знайомі та родичі і ми погуляли б, як то кажуть, від душі. Будинок у нас просторий, є де розвернутися. Та й привід який!
Коханий спершу казав, що це все не має значення, але потім, коли дізнався, що я вже накупила собі суконь та домовилася з рестораном, погодився. Ми домовилися так: чоловік прилітає до аеропорту, потім сідає на потяг та їде до міста.
Там пара хвилин на таксі, і вже надвечір ми всі його зустрічаємо. Вечірка планувалася шикарна. А я навіть підготувалася та написала його портрет. Але вранці він розбудив мене дзвінком. Сказав, що не приїде.
Набридло йому бути «банкоматом». Він залишається в іншій країні і будуватиме стосунки з іншою жінкою. Просив мене дзвонити йому лише з серйозного приводу: коли треба робити документи щодо розлучення.
Потім кинув слухавку, навіть не попрощавшись. Про іншу жінку я вже давно підозрювала, але мовчала. Так, він жива людина, як і я. Але ж це твоя сім’я, ти заробляєш гроші для найближчих.
Мені теж було складно про все домовитись, влаштувати свято. Коли гості питали, чому мого чоловіка немає, довелося брехати. Як людина може бути такою самозакоханою та безвідповідальною? На розлучення я так і не подала.
Чоловік не дзвонив. Як його змусити змінити рішення та приїхати? Старша ось знайшла собі хлопця. Думають весілля справляти. А я сама це все не зможу влаштувати. Дівчаткам потрібен батько, а мені чоловік.
