У нас із мамою з дитинства є деякі складнощі у спілкуванні. Розумієте, вона сильна жінка і хоче, щоб завжди все було, як вона скаже. Особливо те, що стосується мене. Братами, зі свого боку, опікувався батько: навчав їх різних чоловічих справ, брав у походи.
А я з мамою застрягла на тому, що господиня в домі не повинна лінуватися, а отже, тримай-но ти нове завдання по дому. І так завжди. Я люблю маму, але коли від тата отримуєш тільки позитив, жарти і подарунки… Думка формується якось сама собою. Причому брати зі мною абсолютно згодні.
Вони не раз і не два кожен сварилися з татом. Через те що він на них часто лаявся, коли ті робили щось неправильно. Зате до мами в них ставлення дуже хороше. Ось така в нас сім’я. Я звикла до такого ставлення і навіть думала, що у всіх справи йдуть плюс-мінус так само.
Але дівчатка в школі розповіли, що в них інша, більш традиційна модель стосунків із батьками. Я ще, пам’ятаю, здивувалася, але особливого значення цьому не надала. Ну що поробиш, кожен живе, як йому зручно. Після закінчення школи я вступила до інституту.
Я знаю про те, якими хитрими і брехливими можуть бути хлопчики. Тому що мама буквально проводила мені лекції на цю тему. Вона хотіла, щоб я берегла себе і не піддавалася чоловічим чарам, напевно, до років сорока. Нічого дивного, що зі своїм нареченим я познайомилася на першому курсі.
Ми довго зустрічалися. Я не боялася того, що мої батьки дізнаються про нього. Ми ж не якась секта. Просто виховання і страхи щодо мого майбутнього. І взагалі, я ж молодша дитина, та ще й дівчинка. Навіть брати хотіли більше дізнатися про мого хлопця.
Вони, до речі, про нього дізналися одними з перших. Загалом, у цьому не було нічого дивного. Уже перед весіллям я оголосила батькам, що не хочу пишного свята. Краще взяти ці гроші і вирушити з коханим на відпочинок. Щоб були справжні позитивні емоції, а не натягнуті посмішки для гостей.
Це ж раціонально, хіба ні? Але мама, як завжди, пішла наперекір. І перед родичами буде ніяково. І я сама потім себе буду картати, що навіть у сукні не побула. Потім ще мама захотіла познайомитися з батьками коханого. Вони живуть в одному великому будинку, всі разом.
Мій обранець теж пропонував мені жити там, але я відповіла, що подумаю. А що, місця там дуже багато: три поверхи, у кожної сім’ї окрема кухня, ванна. Вихід теж окремий, тож це не той випадок, коли треба буде щодня бачитися з родичами чоловіка чи їм готувати.
Щоб хоч у чомусь поступитися мамі й, отже, отримати її згоду, я пішла їй назустріч. Погодилася на те, щоб ми всі посиділи разом, за одним столом. Майбутні родичі ж, як не крути. Тато теж погодився, а брати відмовилися, сказали, що вони завжди будуть згодні з моїм рішенням.
У призначений день ми приїхали на зустріч. Усі нарядилися, навіть подарунки якісь купили. Нас тепло зустріли, запросили за великий і щедрий стіл. Загалом, мої хвилювання потихеньку розсіювалися, але це був тільки початок. Далі справи пішли тільки гірше й гірше.
Весь вечір мій свекор жартував, підливав гостям, розважав. Загалом, поводився як привітний господар, а ось свекруха – навпаки, поводилася як залякана сіра миша. Коли вона відкривала рот, чоловік її тільки критикував і висміював. І діти її поводилися з нею так само. Просто кошмар.
Добре хоч, мій коханий займався шашликами і більшою мірою його зовсім не було видно. Допоки свекор не згадав про свого молодшого сина і не підкликав його до себе. Він запропонував тост за нас, за нашу сім’ю і майбутні перспективи. Потім свекруха хотіла узяти слово і коханий її перебив.
Причому перебив не якось ніяково, а зі знанням справи. Начебто він уже багато разів робив щось подібне. І навіть бровою не повів. Тоді моя мама встала і сказала, що нам час їхати додому. Свекор, звісно ж, почав її зупиняти, просив залишитися тощо, але тоді вже й батько підтримав маму.
Він сказав, що йому, та й нам усім, соромно перебувати з людьми, які так не поважають свою маму і дружину. І вони б не хотіли для мене подібної долі. А отже, весілля вони не підтримують. Свекор хотів було почати виправдовуватися, але потім подумав і пішов кудись углиб двору.
Брати чоловіка наслідували його і тільки коханий відвів мене вбік і запитав, що відбувається, що не так із моїми батьками. Я відповіла, що нам треба додому, а з ним я поговорю потім, коли пристрасті вщухнуть. Він погодився, але було видно, що він був здивований.
Дорогою додому ніхто не сказав мені ні слова, тільки мама запитала, чи згодна я з їхнім рішенням. Я відповіла, що мені потрібно подумати. Наступного ранку я написала нареченому, що мені потрібно взяти невеличку паузу і вирішити, як бути далі.
Бо весілля – справа серйозна, і для нього мають бути ідеальні умови. Але, чесно сказати, я сама не знаю, як вчинити. Я кохаю нареченого і хочу бути з ним, але та сцена в його будинку…
Я справді не можу зрозуміти, чому вони всі так поводилися з його мамою, невже в їхньому розумінні це нормально? А потім що, на її місці можу опинитися я? Я такого для себе не хочу, не бажаю зовсім, але зривати через це весілля…
