Мій син одружився трохи більше півроку тому. І ні, повірте, це не чергова історія про погану невістку. З іншого боку, час покаже, адже ми з нею не встигли досить близько познайомитися.
Я сама сільська. Моє дитинство та юність пройшли у невеликому селі неподалік обласного центру. Я добре навчалася у школі та вступила до інституту. Виїхала до міста і почала жити у гуртожитку. У якийсь період ми з подругами часто ходили в бібліотеку, а звідти прямо в наш улюблений кафетерій, де подавали просто неймовірний чай.
Там ми й познайомились із майбутнім чоловіком. У нього вже тоді були серйозні цілі у житті та непогані знайомства по всьому місту. Все йшло добре, і за кілька років ми одружилися. Він став директором одного невеликого заводу, а я зайняла посаду бухгалтера. Не дарма стільки часу приділила професії.
Потім народився син, але нас це ніяк не зачепило у фінансовому плані. Справи йшли добре, замовлення надходили справно, чоловік розвивав виробництво. Не довго томитиму, ми і зараз перебуваємо в заможному класі. Тільки вже не такі молоді, але хоча б на життя гріх скаржитися.
Як я вже сказала, син одружився. Його обраниця Юля дуже нагадує мені мене саму двадцять років тому. По клубах не ходить, тримається скромно, на одяг не витрачає більше, ніж треба. Хоча син її хотів би балувати. Але ні: весілля зробимо скромним, гостей покличемо мінімум, жодних конкурсів та тамади. А весільна подорож нехай буде за рік. Одне одного пізнаємо краще, та й грошей своїх заробимо.
Зізнатися, я хотіла галасливої урочистості. Єдиний син одружується, можна й гуляти. Похвалитися родичам, трохи позлити подруг. Молодим ми купили квартирку, а синові тато купив машину. Для справи, звичайно. Просто кататися містом і витрачати бензин – це дурниці для підлітків-мажорів.
Зі своєю свахою я познайомилася прямо на весіллі. Вона все життя прожила в селі, як виявилося, по сусідству з моїм селом. Хоч вона і всього на 2 роки старша за мене, ви б так ніколи не сказали. Опустимо її одяг: ганчірки, навіть за мірками міських незаможних. Волосся незрозумілого кольору і все якесь скуйовджене. Окуляри у старечій оправі.
Але ось невістка її дуже любить. Постійно крутилася біля мами, підсипала їй у тарілку чогось смачнішого. Знаєте, це було дуже зворушливо. Особливо коли дивишся, як вона, не стара взагалі жінка, по-дитячому здригалася, коли музика починала голосно і раптово грати. Але що вдієш, весілля на те і свято з піснями та танцями.
Отже, свято пройшло, молоді потихеньку почали звикати до нової сторінки їхнього життя, а ми з чоловіком зайнялися своїми справами. І раптом дзвінок. Син на іншому кінці дроту повідомив, що скоро моя сваха матиме день народження. Ювілей, 50 років. Треба б усім нам з’їздити, бо якось не по-родинному, чи що.
Скажу одразу, їхати я не хотіла зовсім. Знову дивитись на сіре село без асфальту, ліхтарів та нормальних доріг. Вигадувати теми для розмови, посміхатися без жодного приводу. Але тепер це потрібне. Тепер ми не чужі.
Загалом, купили ми з чоловіком якийсь простенький букетик і дістали з комори сервіз столітньої давності, який нам хтось, напевно, теж подарував свого часу. Поїхали.
Нас зустріла злякана сваха, вся в турботах і з круглими очима. Виявилося, вона чекала на гостей набагато пізніше і тільки на чаювання. Молоді справді приїхали пізніше, мабуть спеціально, щоб дати батькам поспілкуватися між собою.
Спочатку розмова зовсім не клеїлася. Чоловік мовчав і, здавалося, дивився у одну точку. Я згадувала молодість, але якихось позитивних моментів не могла пригадати.
Потім я звернула увагу на інтер’єр цього маленького нескладного будиночка. Ви не повірете. Все було настільки доречно, настільки акуратно і в той же час практично, що я навіть на якийсь час втратила нитку розмови. Чистесенько, вимито. Все на своїх місцях. Я попросила показати мені кухню, ванну, і там все було точнісінько: ідеальний порядок.
Ми розмовляли, і ця мила жінка розповіла мені, напевно, все своє життя. Як виховувала дочку, як їх покинув чоловік і все-все-все. Незважаючи на її роботу вчителькою, вона встигає ще стежити за будинком, вирощувати деякі овочі, шити і так далі. Як я зрозуміла, часу в неї залишається тільки на сон, але енергія так і світилася всередині цієї світлої людини.
Прийшли син із невісткою. Дістали з автомобілю продуктів і дещо випити, день народження перейшов в урочисту фазу. І мені було так приємно сидіти разом, дивитися на незнайому мені жінку і просто її слухати.
Наприкінці вечора, коли всі вже потихеньку почали збиратися, я не витримала. Дістала зі своєї «про всяк випадок» заначки 300 доларів і загорнула їх у якийсь папірець. Звичайний білий лист, мабуть, із зошита для записів. Не підписувала нічого. Це ж не листівка якась. Поклала в одну з полиць у шафі і пішла до передпокою.
Ви думаєте, я була в стані афекту того вечора? Абсолютно ні, навіть близько. Просто я зрозуміла, що свасі мій подарунок знадобиться і вона вже точно розпорядиться їм розумно. Для мене це зовсім не удар по гаманцю. І знаєте, я дійсно рада, що познайомилася з такою цікавою людиною. Ніколи не думала, що буду в дикому захваті від рідної свахи, що мешкає в маленькому селі. Буває й таке.
