– Привіт! – ніби мимохідь дзвінко привіталася Тома з Володею.
Хлопець здригнувся і відвернувшись від товариша, з відчаєм подивився вслід невисокій худенькій дівчині, яка не озираючись, швидким легким кроком йшла у бік селищної крамниці.
Її розпущене світле волосся, як і поділ яскравої сукні, майоріло на вітрі, наче дівчина не йшла, а летіла в повітрі. Володя одразу її впізнав. Тамара на два класи молодша за нього, а отже, цієї весни закінчила школу.
– Що, подобається? – зі усмішком запитав у нього приятель, – Хочеш познайомлю?
– Ні, не треба, – хитнув головою Володя, – я пам’ятаю її.
Він її не тільки пам’ятав, він два роки мріяв отримати від неї листа, але вона не писала, та й навіщо, вони ж практично не були знайомі, так, перетиналися в школі. Може пару раз він її за косу смикнув, вона якось сніжком йому в ніс влучила.
Повернувшись додому Володя тільки й думав, як побачивши Тому заговорить із нею, запросити на танці. Заздалегідь набирався сміливості, а зустрівши, розгубився, навіть на привітання не відповів.
Хлопець рипнув від відчаю зубами, попрощався з другом і пішов. Тамара повернулася з магазину сяючою, як зірка на новорічній ялинці. Очі її блищали, щоки почервоніли. Батько лежав на ліжку, схоже спав, а мама замішувала тісто.
– Мамо, я Володьку зустріла, – прошепотіла Тома матері на вушко, – пам’ятаєш, я казала, що він мені подобається?
– Якого ще Володьку? – відразу підвівся з ліжка батько дівчини, він не спав і почув дочку, чоловік насупився і грюкнув з усієї сили своєю величезною мозолистою долонею по столу, що стояв поруч:
– Не смій! Навіть не думай шашні з ним крутити! Не дозволю. Через підлість його батька я в молодості ледь у в’язницю не потрапив, тож навіть пошепки їхню сімейку в цьому будинку не дозволю згадувати, ясно?
А не послухаєш мене, випорю так, що сісти не зможеш, і не подивлюся, що доросла дівка! – Він ще раз для вірності вдарив по столу рукою і вийшов з дому у двір.
Мама Тамари злякано втягла голову у свої тендітні плечі і відвернувшись, почала старанно місити тісто. Дівчина подивилася на згорблену спину матері, на двері, що зачинилися за батьком, і прикусивши губу, притулилася спиною до стіни.
По її щоках потекли тонкі струмки сліз, блиск у її очах повільно тьмянів. З того дня в душі Томи ніби погас якийсь невидимий вогник, вона перестала ходити гуляти, на танці, випадково зустрівши Володю на вулиці, відверталася.
Восени поїхала до райцентру з подружкою навчатися у технікумі. Відучившись, Тамара повернулася до батьків і майже одразу вийшла заміж за Юру, сусідського хлопця. Батьки домовилися між собою, а вона й не опиралася.
Зіграли весілля, поселили молодих у хаті у дідуся Юри. Через рік Тамара народила сина Дмитрика, потім, ще за чотири роки, доньку Катеринку. З чоловіком жили вони погано, кохання між ними не було, до того Юрко почав гуляти.
Але Тома терпіла, йти їй було нікуди, з її батьками та двома братами тепер жила дружина середнього брата та двоє їхніх малюків. Тамарі з дітьми там місця вже не було.
Та й з Юрою сяк-так жити можна було, і не з такими в селищі баби жили. Він хоч по господарству все робив, та й дітей по-своєму любив. Так і прожили б вони до самої старості.
Одного разу поїхав Юрко з друзями до сусіднього селища на мотоциклі і розбилися. Дмитру тоді було 15 років, а Катеринці 11. Тамара гідно поховала чоловіка. Поплакала, поголосила, як годиться, траурну пов’язку 40 днів носила.
Нехай вона Юру ніколи не кохала, але він був батьком її дітей та й стільки років прожитих разом безслідно з пам’яті не викинеш, а потім почала жити далі. Їй треба було ще дітей піднімати.
– Мамочко, мені один хлопець у коханні зізнався. Він зараз у паралельному класі вчиться, – Катерина сором’язливо опустила очі. – Мам, він мені теж дуже подобається! Він такий гарний та розумний!
Його Сергія звуть, він із батьками цього літа переїхав жити в наше село, до діда з бабусею. Та ти, мабуть, знаєш його батька, він теж у нашій школі вчився, дядько Володя, такий класний дядько, ми з ним уже познайомилися.
Катеринка щебетала, розповідаючи матері про те, як Сергійко облив її випадково в шкільному буфеті компотом, потім на перерві збігав у магазин і купив морозиво, щоб перепросити.
Після своїх уроків чекав у дворі, коли закінчаться уроки Катерини. Він пішов проводити її додому, і навіть ніс її сумку. Всі дівчата заздрили. Катеринка не замовкаючи говорила і говорила, а Тамара не моргаючи дивилася на дочку широко розплющеними очима, в яких змішалися переляк і розгубленість.
– Мам, мамо! – Катерина легенько поплескала маму по плечу. – Ти чого? Тобі погано?
Тамара різко зітхнула і через силу усміхнувшись хитнула головою:
– Все нормально, втомилася трохи. Я рада за тебе, доню, дуже рада.
З того часу Сергій став у них частим гостем. Він з Катериною разом робили уроки, навіть іноді удвох займалися господарством. Тамара дивилася на сина Володі та відчувала, як щемить її серце.
Хлопець був дуже схожий на свого батька, якого Тамара, виявляється, досі кохала. Поки його не було в селі, вона майже про нього не згадувала, забороняла собі згадувати, а зараз, коли він повернувся, це стало тортурою.
Але Володя приїхав не один, з дружиною та двома синами, з яких Сергій був старшим, отже, він одружився набагато пізніше за Тамару. Невже він не міг її забути?
Вона завжди відчувала, що він теж кохав її, але навіть якби він і набрався сміливості підійти і запропонувати Томі зустрічатися, вона все одно відмовила б йому, тому що батько їй цього ні за що не дозволив.
Катерина та Сергій закінчили школу і разом вступили до одного інституту, а отримавши дипломи одразу подали заяву до РАГСу. Грати на весілля вони не збиралися. Розписавшись, зібрали речі та пішли з друзями у похід.
Коли вони повернулися, а жити поки вирішили з Тамарою, по них було видно, що щасливішого медового місяця, напевно, ні в кого ще не було. І ось тоді Володя та Соня, його дружина, вперше прийшли до Тамари у гості.
Для неї це був дуже тяжкий вечір. Потрібно було посміхатися, накривати на стіл, а як це робити, якщо зовсім поруч людина, яку вона кохала все своє життя? Як говорити, якщо слова застрягають у горлі, очі не піднімаються?
Тамара боялася, що Володя, а ще гірше, його дружина щось запідозрять. Тамара в жодному разі не хотіла руйнувати чиюсь сім’ю, навіть якщо це могло б подарувати їй нехай примарне, але щастя.
За півроку Катерина повідомила радісну новину – вона при надії, а ще за місяць новину приніс Сергій, але вже сумну. Його матері не стало. Через сім місяців сонячного січневого ранку Тамара стояла під вікнами пологового і схвильовано набирала номер телефону Катерини.
У дочки ввечері народився син, і вона обіцяла показати його через вікно матері. Катерина відповіла і попросила трохи почекати, вона саме годувала малюка.
Тамара завмерла у передчутті зустрічі зі своїм маленьким онуком і тут відчула, що хтось стоїть біля неї. Жінка повільно обернулася і побачила зовсім поряд Володю.
Він мовчки дивився їй у вічі, в його погляді була і радість, і біль, і питання. На цей раз Тамара не змогла відвести погляд, вона дивилася в очі коханого і бездумно тонула в них.
– Чому ми не прожили це життя разом? – прошепотів Володя. – Я завжди кохав тебе. Навіть коли зрозумів, що тобі не потрібен, що ти вже чужа дружина, навіть коли одружився сам, я все одно кохав тільки тебе.
– Я теж тебе кохала, – сумно посміхнувшись, так само пошепки промовила Тамара. – Так, це правда. Мій батько, коли дізнався, що ти мені подобаєшся, заборонив мені й думати про тебе. Він чомусь ненавидів твого батька, а я не могла піти проти його волі. Я дуже боялася його. І заміж я вийшла, щоб забути про тебе.
Погодувавши сина, Катерина визирнула у вікно і здивовано посміхнулася. Її мама і свекор стояли, тримаючись за руки і про щось розмовляли, при цьому з непідробною ніжністю дивлячись в очі один одному. Потім вони підняли голови до вікна і радісно засміялися, побачивши крихітку.
– У нас немає спільних дітей, але доля подарувала нам спільного онука, – сказав Володимир, обіймаючи Тамару, коли вони попрощалися з Катериною. – І ми просто зобов’язані разом виховувати його. По-справжньому разом. Виходь за мене, Томочко….
