– Ти просто не любиш моїх подруг, – надула губки Віка, намагаючись викликати в Дениса почуття провини.
Так, це була її улюблена фраза. Щоразу, коли заходила суперечка про візити до будинку Лізи та її сімейства. Денис у цих суперечках намагався відстояти особисті кордони їхньої сім’ї і, що найважливіше – далеко не гумовий бюджет. Віка ж намагалася зберегти статус, не гребуючи для цього навіть забороненими прийомами.
– А до чого тут твої подруги? – спробував тиснути на здоровий глузд Денис.
– Я нічого не маю проти приходу Олі або Світлани. Навіть із дітьми. Навіть уранці в неділю, ми все одно рано встаємо. Але Ліза – це верх нахабства і терпіти її у своєму домі я не хочу.
– Будинок наш, спільний. Іпотеку разом платимо, а значить – і в мене є право голосу. Я ж не кажу тобі про те, щоб ти перестав запрошувати Олексія зі Степаном?
– Це інше, а не… – почав було сперечатися Денис. Але потім махнув рукою.
Довести що-небудь Віці було справою згубною. Найцікавіше, що закохався він у дівчину саме через її впертість і цілеспрямованість. Тож тепер пізно намагатися щось виправити. Не розлучатися ж із коханою дружиною через те, що до неї додається не надто розумна, нахабна і склочна подружка з усім сімейством?
Підсвідомо Денис все ж сподівався, що рано чи пізно до Вікторії дійде: така дружба не приносить їхній сім’ї нічого, крім проблем, і так бути не повинно. Але поки що цей момент не настав.
Ліза була Вікіною подругою з часів старшої школи. Як і інші “дівчатка”, які періодично приходили до них у гості, часом уже з чоловіками і дітьми. Ось тільки інші “дівчатка” ніколи не з’являлися з порожніми руками, тоді як Ліза вміла тільки брати. А ще вимагати і просити. І справа була не тільки в грошах.
Так, Віка виправдовувала подругу її важким фінансовим становищем. Ну так і в Олі воно несолодке! Між іншим, Оля самотужки на зарплату вчительки і підробітки тягне себе, пенсіонерку-матір і двох дітей. І, на відміну від Лізи, яка привела у світ дітей буквально “в нікуди”, Оля справді заслуговувала на жалість, бо стала жертвою обставин.
Якось не припускає людина, заводячи двох дітей з люблячим чоловіком, що той раптово тяжко захворіє і менше, ніж за рік, залишить сім’ю. Але ж дітей уже не подіти нікуди. Ось це – справжня біда. А єдиною бідою Лізи була відсутність мізків.
– Ось поясни мені, будь ласка, як можна, почувши від чоловіка, що “ця дитина мені не потрібна”, на блакитному оці будувати плани, що “ось зараз дитина з’явиться, він побачить, передумає, і все в нас буде добре”. І як можна так вчинити тричі? – дивувався Денис, раз по раз намагаючись довести дружині, що у її подруги немає ні логіки, ні здорового глузду.
Та й мозок, судячи з усього, тільки спинний.
– Денисе, ти не знаєш усієї історії. Не треба засуджувати людину просто за те, що вона трохи помилилася.
Кумедно, що зайди розмова про рандомну жінку, Віка б висловилася з приводу такої поведінки набагато жорсткіше. Сама, пам’ятається, критикувала колегу, яка “залетіла” від заможного чоловіка в надії на матеріальну допомогу. Але коли подібне провертала улюблена Лізонька – чомусь нічого поганого у вчинках подружки Віка не бачила. І Дениса це бісило. Просто неймовірно, насправді.
Бісило, що Ліза постійно приходила до них у гості з порожніми руками. Чому та сама Оля, яка не має особливих грошей, притягнула їхньому синові на день народження недорогу шоколадку, листівку і саморобну м’яку іграшку, від якої трирічна дитина була в повному захваті?
Чому для їхньої крихітної доньки було зв’язано гачком п’ять пар пінеток, та ще й подаровано недорогу пляшечку для годування (ось уже що справді завжди стане в нагоді)?
Чому Світлана, яка також не має особливих коштів, завжди притягала із собою хоч банку домашніх солоних огірків “до столу”, щоб не йти з порожніми руками? Але ж у неї ще гірша ситуація: самотужки платить іпотеку, виховуючи при цьому дитину, з якою її покинув колишній чоловік. У людини немає за фактом свого житла, та вона й городом займається, бо не може собі дозволити все необхідне в магазині купувати, але коли в гості йде – обов’язково хоч щось прихопить.
Та й Денис із Вікторією. Різні в них бували часи. Після появи сина він раптово без роботи залишився і півроку нове місце шукав, перебиваючись випадковими підробітками. І все одно знаходив гроші, якщо вже йшов кудись до друзів, щось символічне захопити в подарунок або до столу. Та й Віка не відставала в цьому питанні.
І ось на тлі цього атракціону дотримання елементарних норм етикету вимальовується вся така з себе Ліза. Яка ніколи не принесе і пачки печива до столу, на дні народження ходить без подарунків, ну а якщо планується спільний похід кудись – під шумок намагається пробратися в компанію на халяву, щоб за неї заплатив хтось інший (як правило, Віка або Оля).
Гидко було Денису від присутності в оточенні такої людини. Виховання давалося взнаки, звісно – батько привчив зневажати халявщиків. Але й здоровий глузд підключався, підказуючи, що якщо ніякої користі від людини немає – треба тримати її подалі.
А користі не було. Ні матеріальної, ні моральної – взагалі ніякої. Але Віка чомусь подружаню терпіла і шанувала, мабуть, рожеві окуляри з часів старшої школи прилипли до голови і злазити не хотіли.
Крапку в цих стосунках несподівано поставила Ліза. Причому з власної дурості. Почалося все, звісно, з чергового свята. Раніше ця жінка в принципі не запрошувала гостей, хоча подарунки приймала залюбки, але цього разу незрозуміло чому покликала всю компанію в ресторан.
І Денис відчував, що буде в цій усій історії якийсь підступ, але навіть не уявляв, який саме.
– Подарую від нас двох п’ять тисяч. Ліза попросила, щоб грошима дарували, не купували нічого, – метушилася Віка, вибираючи в магазині симпатичну листівку-конверт.
Денис міг би сказати, що п’ять тисяч для Лізи буде надто жирно, але визнав, що у всій ситуації, що склалася, подібне звучатиме і зовсім некоректно. Навіть якась частина душі натякнула (чомусь голосом Віки), що люди можуть виправлятися і визнавати свої помилки. І якщо подібне сталося – ні до чого зараз ворушити старе.
У “день ікс” обоє з подружжя прийшли до ресторану точно до зазначеного часу. Ошатні, Віка ще й нафарбована, та із зачіскою із салону. Дениса змусили поголитися і вперше в житті проконтролювали, щоб він не вдягнув різні шкарпетки. Можна подумати, у нього є ці самі “різні шкарпетки”…
Він же розумний – купив одразу пак на десять пар і зносу їм тепер немає. І плутанини ніякої. Ех, Віко, Віко, не зрозуміти тобі чоловічу життєву мудрість…
Олю і Світлану довелося трохи почекати. Поки чекали, познайомилися з ще трьома людьми, як виявилося, колегами Єлизавети. Поговорили “за життя”, обговорили природу-погоду і все, що можна було. Ну а після прибуття тих, хто запізнився, приступили, власне, до офіційної частини заходу.
Офіціанти принесли меню, роздавши його всім присутнім. Це викликало в Дениса частку здивування просто тому, що зазвичай у таких випадках усі страви організатори замовляли заздалегідь. Хоча б тому, що серед гостей могли знайтися люди, які вирішать “відірватися на повну”, як востаннє…
Так, точнісінько так само, як це зробила одна з Лізиних колег, – вони з Вікою замовили собі по салатику й напою, так само вчинили й Оля зі Світланою. А ось колеги не розмінювалися на дрібниці, за півгодини посиденьок втоптавши по п’ять страв кожна. Якоюсь частиною душі Денис, звісно, зловтішався, адже Лізі давно не заважало опинитися на їхньому місці. Але з іншого боку – не у своє свято ж.
Утім, зауважень нікому Денис робити не став. Не його друзі, не його свято, не йому й правила встановлювати. А ось Ліза, здавалося, і зовсім не бачила жодної проблеми. І Денису б запідозрити щось недобре, але він рішуче не міг зрозуміти, де тут може критися підступ. Хіба що Ліза намагається задобрити своє оточення перед тим, як набрати грошей у борг (укотре).
Усе прояснилося, коли офіціанти принесли рахунки. Саме рахунки – перед кожним гостем на стіл було покладено книжечку з чеком на все замовлене.
– Загалом, спасибі всім, що прийшли, було дуже приємно посидіти. Я побіжу, у мене ще справи є, не нудьгуйте, – широко посміхнулася Ліза.
Денис подумки зітхнув і переглянувся з Вікою. Немов би кажучи дружині, що цього слід було очікувати. Вікторія лише знизала плечима, хоча вираз обличчя її був похмурим.
– Це ви що мені принесли? Це чому такі гроші?! – пролунали крики з боку трьох колег Єлизавети. Вікторія і Денис на продовження скандалу не залишилися – розплатилися за своїм рахунком і поспішили забратися.
Аналогічно вчинили Оля зі Світланою, а вже як там викручувалися колеги іменинниці – їх не хвилювало.
– З одного боку – і шкода їх трохи, з іншого… Ну ти бачив, як вони всього набирали? Таке відчуття, що прийшли на свято суто заради того, щоб поїсти за чужий рахунок.
– Ага, прямо як Ліза кожні вихідні до нас приходить, та ще й чоловіка з дітьми бере, – підтакував Денис. Не втрачаючи нагоди знову кинути шпильку на адресу подруги дружини.
– Ти знову починаєш? – почала було Вікторія. Але раптом осіклася і глибоко зітхнула.
– Знаєш, але ж вона навіть не попередила, що банкет буде за рахунок гостей, так би мовити.
– Ну, свою-то їжу вона оплатила, можна сказати – виросла над собою.
– Ти знову приколюєшся?
– Ага, – кивнув Денис. – Це мій захист від навколишнього дурдому, ти ж знаєш. А якщо серйозно… Ти все ще будеш продовжувати дружити з нею? Віко, нас запросили на свято, а за фактом, замість свята ми просто пообідали в ресторані в не найкращій компанії, та ще й на п’ять штук “схудли”. Воно тобі взагалі треба?
До речі, Олю зі Світланою вона так само “розвела”, і не посоромилася, хоча в них у самих із грошима не особливо. Потрібна тобі така людина в оточенні?
– Я подзвоню їй, скажу, щоб більше до нас не приходила.
– Моя ж ти заїнька! Моя ж ти розумниця! От би ти завжди такою розумницею була й одразу такі рішення ухвалювала. Ну, бажано до того, як із нас який-небудь паразит витягне час, гроші та інші ресурси.
– Ой, усе, Денисе, не починай!
– Та я й не закінчував, – помітивши, що в очах дружини замиготіли небезпечні вогні, Денис підняв руки в захисному жесті.
– Усе-все, мовчу.
Того ж вечора відбулася важка телефонна розмова, у якій Віка попросила Лізу більше ніколи з нею не зв’язуватися.
– Це з чого раптом? Стільки років дружили-дружили, а потім ти раптом образитися вирішила на якусь дрібницю? – не зрозуміла “подруга”.
– Не дрібниця. Денис сказав, що не варто терпіти в житті паразитів. І після того, що сталося на твоєму дні народження, я з ним згодна. Всього найкращого, Лізо, більше мені не дзвони.
Віка поклала слухавку, проігнорувавши протестувальний крик, і відразу ж внесла Єлизавету в чорний список.
Дві інші подруги в цьому конфлікті теж стали на бік Вікторії, тому спілкування з ними Ліза теж обірвала. Втім, вона його і раніше з ними не особливо підтримувала, адже зі Світлани і Олі особливо нічого було взяти.
А ось Денис і Вікторія довгий час були її “годівницею”. Само собою зрозуміло, що жінка сильно образилася. І навіть всерйоз заявляла в колі спільних знайомих, що Віка і Денис ще самі до неї миритися прийдуть. Ось тільки вони, звичайно ж, нічого подібного робити не збиралися.
