Макар ріс без мами. Скільки себе пам’ятав, вони жили з татом удвох. Іноді приїжджала бабуся, мама батька. Вона натягнуто посміхалася Макару, дарувала йому одні й ті самі шоколадки, лаяла тата. Казала, що він звалив на себе непосильну ношу, вона попереджала, не послухався, і тепер нікому не потрібен із дитиною…
Тато обривав її, говорив, щоб не втручалася, і недвозначно вказував на двері. І бабуся їхала, підібгавши губи.
– Вона не любить мене? – запитував Макар, чуйно вловлюючи своїм дитячим сердечком бабусине ставлення до себе.
– Не вигадуй, бабуся хороша, просто переживає за нас. Вона до садка сиділа з тобою, між іншим.
Але Макар цього не пам’ятав. Що він пам’ятав, так це те, як батько водив його в садок. Макар приходив найпершим і маявся від нудьги до приходу інших дітей. Спостерігав, як мами цілували їх і наостанок махали ручкою.
Тато так ніколи не робив. А Макару хотілося, щоб він хоч раз обійняв його і теж помахав йому.
Тато в Макара був суворим, не дозволяв уранці валятися в ліжку. Макар піднімався і із заплющеними очима одягався. А якщо починав скиглити, дивився так, що бажання скиглити відразу пропадало. Тато йшов, широко крокуючи, міцно тримаючи ручку Макара у своїй великій шорсткій руці. Макар біг, ледве встигаючи переставляти короткі ніжки.
Коли Макар запитував про маму, тато змінювався в обличчі. Він сам вирішив або хтось сказав йому, що мама поїхала далеко. Тато дивився повз Макара і мовчав.
Коли розпитування ставали наполегливими, грубо обривав сина. Тоді настрій Макара надовго псувався, він замикався в собі або ревів, від чого тато злився ще сильніше.
– Ти чоловік чи сопливе дівчисько? Тоді не реви.
Макар вважав за краще не випробовувати долю, і перестав питати про маму. Тато його ніколи не чіпав, але йому іноді здавалося, що міг, коли злився на нього. Бачив рішучість у його очах.
Ставши старшим, Макар бачив, з яким інтересом мами дітей поглядали на його тата. Посміхалися, говорили щось на кшталт: “А нашого тата, Оленко, не змусиш забрати тебе із садочка”.
Вони йшли додому. Макар знову біг поруч, розповідаючи татові про найважливіше, що трапилося в садочку, заглядаючи в його похмуре обличчя. Але той не слухав, не реагував на слова. І Макар замовкав ображено.
У когось не було батька, була тільки мама, і діти, загалом, не страждали від їхньої відсутності. А в Макара не було мами, але він чомусь страждав. Усе, що він зрозумів тоді про життя.
У перший клас його теж відвів тато. Ось тільки зустрічати не прийшов. Макар одягнувся, як завжди швидко, довго стояв на ґанку школи, виглядаючи його. Він міг і сам дійти до дому, але вчителька сказала чекати своїх батьків. І він чекав. Бабуся одного однокласника проводила його до під’їзду. Так і ходив із нею перші два роки.
Макару іноді подобалося, що в нього немає мами. Мами багато чого забороняли його однокласникам, не пускали одних на вулицю. Макар був наданий сам собі, міг робити, що хоче, на заздрість інших хлопчаків. І все-таки йому до сліз хотілося, щоб приїхала мама, обійняла його, сказала щось ніжне, чмокнула в щоку…
– А мене сьогодні класна покарала, – сказав якось Макар.
– За що?
– Я посварився із Сашком, ну… зачепив його книжкою разок. Але він першим почав, – гарячкуючи, виправдовувався Макар.
– Потрібно вчитися домовлятися. Ти ж не маленький. Карати треба за справу, – вагомо повчав батько.
– За яку справу можна карати?
– Ну, якщо хтось серйозно образить або першим почне чіпати, нападе. Тоді треба давати здачу і не боятися, навіть якщо сили нерівні. Поступишся раз, будуть чіпати завжди, вважатимуть слабаком. Зрозумів?
Макар слухав уроки батька і намотував на вус. З третього класу він кликав його батьком, по-дорослому.
Одного разу Макар упав на ковзанці і сильно розбив коліно, порізався ковзаном. Кров проступила через штанину, капала на лід. Батько до самого дому ніс його на руках. Макар міцно обіймав його за шию, вдихав його запах, найкращий у світі, як йому здавалося. І любив у цю хвилину нескінченно.
Потім батько припік зеленкою і дув на коліно. Макар згадував цей момент, як чи не єдиний прояв ніжності батька до нього. Тоді він пробачив йому всі образи.
Батько не займався з Макаром, але багато чого його навчив. Можна сказати, всього. Макару він здавався величезним, красивим і сильним, і він намагався в усьому наслідувати його.
– Мама не любить мене, якщо не приїжджає? – запитав якось за вечерею, колупаючи виделкою макарони по-флотськи.
– Забудь. Немає в тебе матері.
Як забути те, чого ніколи не бачив?
– Але ж не ти мене у світ привів? – з дитячою безпосередністю резонно зауважив Макар. – Виростеш, зрозумієш. Їж, поки не охололо. – І поморщився, як від болю.
У сьомому класі Макар облазив усю квартиру в пошуках знімків, речей мами. Нічого. На рідкісних фотографіях, здебільшого з садка, він був один. Знайшов кілька не дуже якісних знімків із батьком. І жодних жіночих штучок, крім фартуха. Він заштовхав питання подалі в голову, до певного часу.
Батько вчив, що проблеми з хлопцями треба вирішувати самому. І дуже дивувався, коли вчителька викликала його до школи, писала послання: “Посварився на уроці з Олегом, зірвав урок…” “Втік із математики…” “Відмовився писати твори на тему “Образ матері…”
Батька зацікавив тільки зірваний урок.
– Чому посварився? До перерви не міг почекати?
– За справу. Олег обзивався, питав, куди Макар телят ганяв, – пробурмотів Макар.
– Чому на уроці? Розбірки потрібно влаштовувати на перерві, один на один. Чи в тебе проблеми з однокласниками?
– Не в мене, а в них проблеми, – з викликом відповідав Макар.
– Добре. Махати кулаками даремно не треба. Язик тобі на що? Вчися домовлятися. Ніколи мені займатися дурницями, до школи не піду. Сам накоїв, сам і розбирайся.
– Як? Якщо він виродок…
– А якщо він застосує важку артилерію в особі батьків, тобі, та й мені не поздоровиться. Тобі воно треба?
– Та як домовлятися, якщо він обзивається і гидоти говорить? Про маму, що вона нас кинула, – додав він тихо, опустивши голову.
– Про маму? Через неї взагалі не варто… Вона все одно не дізнається і не оцінить. З такими треба діяти їхніми ж методами. У кожної людини є слабкості, які зворушують, як тебе слова про маму. Спостерігай, слухай, шукай. Зрозумів?
Макар нічого не зрозумів, але став придивлятися до однокласників. І якщо його задирали, він одразу ж погрожував усім розповісти потаємну таємницю противника. І той ретирувався.
Поступово від Макара відстали. Він переріс багатьох однокласників. Такої здачі відважить, мало не здасться.
Вчительці набридло чекати батька в школі, і вона сама прийшла до них додому.
У початковій школі класна у Макара була молода і симпатична. Він часто уявляв її своєю мамою. Вона б батькові теж сподобалася, але в школу його заманити не виходило.
А в дев’ятому класі в них класною стала вчителька математики. Вони звали її одиницею. Худа, вона завжди носила однакові тісні костюми з прямими спідницями нижче колін. Лише на Новий рік вона знімала чорний костюм і одягала блідо-блакитний.
Кофтинки носила під саме горло, а волосся гладко зачісувала і заколювала на потилиці. Коли вона знімала з довгого носа окуляри, то вони бовталися на шнурку на худих грудях. Таку маму Макар не хотів.
Вони з батьком розмовляли на кухні за зачиненими дверима. Макар чув не все. Вчителька хвилювалася, говорила на підвищених тонах, що він не опікується сином, що той росте хуліганом, а міг би добре вчитися…
– Я неодноразово запрошувала вас у школу, але у вас, мабуть, є справи важливіші, ніж син, – верескливо вигукнула вона.
– Я гроші заробляю, а вчити його маєте ви, для цього він ходить до школи. Хіба ні? – спокійно відповів батько.
Вчителька у відповідь гарячкувала, говорила швидко й нерозбірливо. Батько щось тихо їй пояснював, після чого вона з криком: “Ну, знаєте!” вискочила з кухні, ледь не вдаривши дверима Макара, який не встиг відскочити. Батько провів її і повернувся до сина.
– Усе чув?
– Майже, – пролепетав той.
– Дуже добре. Значить, повторювати не буду. Не хочеш вчитися, твоя справа. Мітла в руки, мішок на плечі й уперед. Своїм дітям сам пояснюватимеш, чому їхній батько ледар. Або візьмешся за розум і будеш вчитися, щоб дітям не було соромно за батька. Зрозумів?
Чого ж не зрозуміти. Стало соромно. Краще б лаяв і погрожував, ніж так спокійно намалював його майбутнє.
Макар зробив висновки і почав вчитися. Більше вчителька не приходила, хоча зауваження в щоденник, як і раніше, писала. Макару її було шкода, коли вона після уроків намагалася сама з ним поговорити.
До старших класів він став схожий на батька – небагатослівним і похмурим. До нього не чіплялися однокласники, побоювалися.
Навчання він підтягнув, і ДПА склав цілком пристойно. Думав, батько запитає його про бали. Він знехотя відповів би, що за балами він третій у класі, разом із зубрилою Катею. Але батько не запитав, а Макар гордо промовчав.
– У нас через два дні випускний, тату.
– І що?
– Мені в шкільній формі йти чи в костюмі? Я виріс із нього сильно.
– Новий костюм потрібен?
– Так.
– Добре, завтра купимо. – Ось і вся розмова.
У магазині погляди їхні знову не зійшлися. Макар хотів білий костюм, як у Івана. Та ще чорну сорочку на додачу.
– Куди ти потім його одягнеш? Як наречена на весіллі будеш. Краще такий. – І батько зняв вішалку з темно-синім костюмом.
– Він дорослий занадто.
– А ти ще маленький? Тоді що ми тут робимо?
Костюм вони купили. Батько після вручення атестатів одразу пішов, кинувши Макару, щоб не надто пізно повертався додому.
Макар сам відніс документи в університет на факультет інформаційних технологій. І вступив. Уперше почув від батька: “Молодець”. От би раніше сказав, коли Макар так потребував його підтримки і схвалення.
Взагалі Макару часто здавалося, що батькові він байдужий. Думав, краще б у дитбудинок здав, ніж так ставитися до нього.
Потім Макар закохався, і весь світ змінився, навіть батько.
– Тату, а чому ти не одружився? Мама тебе сильно образила? – Він знав, що заходить на небезпечну зону, але все ж запитав.
– Вона зрадила мене, обдурила. Не довіряй жінкам. Усі вони…
Одного разу приїхала бабуся в гості.
– Ну що, так і живеш бірюком? Послухався б мене, не одружився б із цією… Зараз сім’я була б… Скоро один залишишся. Макару сказав? Ні? Я так і знала. Прямо мати Тереза.
– Мамо, не лізь, – відмахнувся батько.
– Я й не лізу. Сиди тут один… – І вона поїхала.
А Макар мучився питанням, що батько має йому сказати? Про маму? Чому матір’ю Терезою обізвала батька? Цікавість розпирала, але Макар запитань не ставив.
Після третього курсу він сказав, що одружиться.
– Не рано?
– Вона чекає дитину. Я переведуся на заочне, буду працювати.
Батько криво посміхнувся.
Весілля зіграли скромне. Батько передав грошей, скільки сказали батьки нареченої, і прийшов на весілля гостем. Коли йому запропонували сказати тост, він встав із фужером і сказав:
– Будь чоловіком.
І все.
– Я з пелюшок чоловік, – пробурчав під ніс Макар.
Олена накрила його руку своєю тоненькою ніжною долонькою, встала і сказала, що вдячна батькові чоловіка, що він так добре виховав його. І батько посміхнувся їй. Уперше в житті!
Приїхавши через два тижні після весілля до батька, Макар помітив, як той здав, постарів. Помітив на сорочці пляму, пом’яті штани, відрослу щетину. Нічого подібного Макар не помічав раніше. Батько завжди виглядав акуратним і підтягнутим.
– Тату, ти хоч до нас приїжджай. Що ти тут один?
– Усе гаразд у мене, – відмахнувся він.
Макар часто задавався питанням, чи любив він батька? А батько його? Слів таких батько не говорив, але піклувався про нього, як міг. Хіба це не любов? І не знаходив відповіді.
Одного разу, коли Олена привела у світ доньку, Макар приїхав до батька з пляшкою.
– Я сам батько тепер. Розкажи про маму, ти обіцяв, – пристав він до батька.
Той впритул подивився на Макара:
– Я її сильно кохав. На руках носив. А вона… Вона мені зрадила з моїм другом. Шашні з ним крутила за моєю спиною. Я дізнався, коли зустрілися з ним біля лікарні. Він назвав мене рогоносцем і сказав, що ти не мій син.
Потім, коли твою маму з тобою виписали з лікарні, прямо запитав її про це. Вона почала викручуватися. Я все зрозумів, вигнав її. Так. Не дивись на мене так. Не зміг пробачити.
Вона пішла, а через два місяці привезла тебе і твої речі. Сказала, що ти їй не потрібен. Я хотів здати тебе в дитячий будинок. Пробач. Яка з мене нянька? Приїхала мати, порадила зробити тест на батьківство. Я не зробив, не знаю, чому. Боявся, що ти, і справді, виявишся чужим. Матері сказав, що зробив, що ти мій син. Вона погодилася сидіти з тобою.
Тобі здається, що я недостатньо любив тебе? Я й сам не знаю. Усю душу вона спалила мені. Жодного разу не написала, не приїхала. Стерво. – Батько стиснув чарку в руці, і вона тріснула.
Макар перев’язав йому руку, як колись він йому коліно.
Їхав додому і думав, хто він йому, батько чи чужий дядько, який пожалів чужу дитину? Виростив, і непоганою, треба сказати, людиною він став. Макар намагався поставити себе не місце батька. Зробив би він тест? Чи зміг би здати доньку в дитячий будинок, якби не був упевнений, що вона його? Відповіді на ці запитання Макар не знаходив.
Так, батько не був ласкавим, не говорив слів любові. Але любов – це не тільки слова, а й справи. Батько не одружився більше, може, боявся, що інша жінка не полюбить Макара? Чи чекав на заплутану дружину?
Після тієї розмови між батьком і сином тріснула гребля. Вони більше не з’ясовували стосунків. Навіщо? Але батько, приїхавши до них один раз, став приїжджати часто, гордо гуляв парком із візочком.
– Він мій батько і крапка. Я точно знаю. Адже ми схожі, правда? – запитував у дружини.
– А маму ти не хочеш знайти?
– Ні. Вона мене не шукала, і я не буду. Нехай живе, як хоче, сподіваюся, що щаслива. Жодного разу не приїхала, не подивилася на мене, не приголубила. Викинула з життя, як кошеня. Бог їй суддя. У мене є батько. Він виростив мене. Сам, уявляєш? Не впевнений, чи зміг би я так. І виховав мене не гірше за маму. Тепер моя черга піклуватися про нього, – хвилюючись, сказав Макар.
– У моєму класі в багатьох хлопців не було батьків. Мені пощастило, можна сказати. Та що там, пощастило!
І Макар більше не переймався питанням, рідний батько в нього чи ні. Вирішив, що ріднішого не буває.
