Доля, яка до цього її не щадила, раптом вирішила подарувати їй шанс. Такий, що всі знайомі ахнули.
Артем немов зійшов зі сторінок журналу. З ямочкою на підборідді, великими зеленими очима, темноволосий, атлетичної статури. Валя ніколи раніше не бачила таких красивих чоловіків.
Того дня в кафе на нього дивилися абсолютно всі!
А він безтурботно пив каву. І читав газету! Решта сиділи, занурившись у телефони.
Валя теж читала книгу. Вона любила іноді заходити сюди. Випити чаю, з’їсти пончики.
На якісь хвилини відволіктися. Перш ніж знову занурюватися в безодню відчаю.
Незнайомець наробив переполоху, коли з’явився. Три молоденькі дівчини, одразу забувши про гаджети, почали привабливо посміхатися, раз у раз проходячи повз нього.
То до стійки, то в дамську кімнату. Демонстрували бездоганні фігури. Нульова реакція.
Дівчата ображено надулися. Вони і справді були дуже гарні. З мінімумом одягу.
Валя в довгій сукні в квіточку і з косою відчула себе незграбною.
Вона так і не навчилася одягатися, як того вимагала міська мода.
“Село”, – дражнила її колега Юлька. І була права, напевно.
Косметикою Валя теж майже не користувалася.
У неї було пшеничного кольору волосся, очі глибокого синього кольору, а брови і вії ніби поціловані сонцем, золотисті.
Але це була приглушена, непомітна краса.
Валя вже вирішила йти, підняла очі. І раптом зустрілася з незнайомцем поглядом. Він дивився дуже серйозно, не моргаючи. Вона почервоніла.
Поспішно встала. Вийшла на вулицю. І, не озираючись, попрямувала по дорозі вниз.
– Дівчино, зачекайте. Ви книгу забули! – пролунало ззаду.
Він підбіг, трохи захекавшись. Валя пробурмотіла “дякую” і спробувала піти.
– Я вас чимось налякав? Вибачте, якщо так. Мене звати Артем. Ви не заперечуєте, якщо я вас проводжу?
Далі вони пішли вдвох.
Вже пізніше Валя дізнається, що він залишив свою машину біля кафе. І побіг за нею пішки.
Друг Артема Матвій, посміхнувшись, скаже з цього приводу:
– Набридли Артему суперсучасні жінки. Як під копірку. Нічого натурального. А тут “зроблено в селі”. Краса! До того ж розумна. Книжки читає. Артем теж.
Опинилася дівчина Валя в потрібний час у потрібному місці! До того ж це ненадовго, він її кине, коли награється.
Матвій помилився.
Артем закохався у Валю. Так буває. Нехай і рідко, але з першого погляду.
Парадокс, але Валя припала до душі навіть у його домі. Де панували вишукана мама Луїза Робертівна і тато Альберт Федорович.
У них була мережа магазинів у їхньому місті.
– Незіпсована дівчина. Нехай і наївна. Гарненька. Така не буде даремно витрачати гроші, не буде й ледарювати. Синові стане хорошою дружиною. Її підкорегувати, так буде ще якийсь толк! – говорила подружці Луїза Робертівна.
Валя була закохана і щаслива.
Здавалося б, ось вона, вселенська радість і все, рожевий фінал готовий?
Ні. Тому що була ще Промінчик.
Дочка Валі. Про існування якої наречений нічого не знав. Валя розуміла, що треба сказати.
Промінчика звали Марією. Але вона була такою милою сонячною дівчинкою, що всі її так і звали: «Промінчик».
Коли батьків Валі не стало, їй народжувати треба було через місяць.
Але батько дитини, побачивши дочку, вражений прошепотів: «Вона хвора. Відмовся від неї! Або я піду!».
Валя не відмовилася. І коханий зник у невідомому напрямку.
Марія з’явилася на світ слабенькою. Потрібні були гроші на лікування.
Біда прийшла ще одна – неблагополучні -сусіди заснули. Вогонь від них перекинувся на будинок Валі.
Вона, в чому була, тільки встигла з Марією вискочити.
Поїхала в місто до тітки.
Та, поморщившись, дала грошей на перший час. Але більше сказала не приходити.
А коли Валя боязко заїкнулася, чи не могла б вона іноді посидіти з дочкою, пролунало:
– Ти в своєму розумі? Була б вона у тебе нормальна, може, я б ще й погодилася. Але з такою… Ні вже!
Промінчику було зараз чотири. І поки Валя працювала, з нею сиділа няня. Педагог на пенсії.
Валя налаштовувала себе, що буде завжди одна з донькою. Працювала, крутилася. Вона була медсестрою.
Часто брала додаткові чергування. Додому до людей ходила.
І ось тут і з’явився Артем.
Одного разу за столом подруга його матері почала розмірковувати про генетику.
І висунула думку, що неповноцінних людей бути не повинно. Що, мовляв, тільки сильні. Тільки красиві. Тільки розумні. Мають право на життя.
І підсумувала словами:
– Якби у мене була дитина з вадою, то відразу б у дитбудинок здала, не замислюючись!
Валя далі, як у тумані сиділа.
Напевно, мати Артема подругу підтримала. Вона й не пам’ятала вже.
А їй подруги радили:
– Сховай свою дочку подалі! І фото прибери. Артем ніколи на тобі не одружиться, якщо її побачить.
Валя плакала ночами, обіймаючи Марію. Вона розуміла, що її кохана людина і його сім’я дівчинку не приймуть. І їй хотілося вийти заміж. Тому, що кохала.
І Артем міг би доньці допомогти, у нього є для цього можливості. Приховати Промінчика? Зрадити її?
Одного разу її вже зрадив рідний батько. О, Валя думала про це.
Можна ж дати грошей тій няні. Щоб вона оселилася з дівчинкою. Вона самотня пенсіонерка, напевно б погодилася. І Валя б їх іноді відвідувала.
Фото дочки не було необхідності прибирати. З Артемом вони зустрічалися в його котеджі за містом.
Він не піднімався до неї додому. Та й який це дім ?Орендована квартира.
Загалом, невідомо, скільки б це все тривало, але Артем раптом через 3 місяці зробив Валі пропозицію.
– І що? Ти погодилася? – примружила очі колега Юлька.
– Я… так, – прошепотіла Валя.
– А про свою дитину ти йому сказала? Га? – не відставала та.
– Ні. Ні. Я… боюся. Може, після весілля сказати? – Валя схопилася за голову і вийшла.
“- Він не одружиться з тобою, звичайно. Якщо дізнається. І чому ось такій повинен дістатися шикарний чоловік?” – подумала Юлька.
Після чого прийняла рішення…
Валя якраз збирала речі Марії в квартирі няні. У двері подзвонили. Літня жінка зі словами:
– Сусідка обіцяла борошно занести! – пішла відкривати.
Марія, щось лепечучи, кинулася слідом.
І тут у Валі всередині все завмерло. Їй здалося, що вона чує голос Артема. На негнучких ногах вийшла в коридор.
Там стояв її наречений. І його мати. Позаду в отворі маячила Юлька зі злим обличчям. Луїза Робертівна, зовсім бліда, опустилася на стілець.
Наречений вражено дивився на Валю.
– Тітонько… Вітаю, тітонько. Який у вас гарний капелюшок! І золоті ґудзики, як у принцеси! Тітонько, ви як фея, – Промінчик підійшла до мами нареченого Валі, простягаючи долоньку.
Валя закрила очі.
Все. Казка закінчилася. Зараз Луїза Робертівна принизливо скаже образливі слова. І вони підуть.
Валя хотіла зробити крок до дочки. І тут сталося те, чого вона ніяк не очікувала!
– Привіт, дитинко. Як тебе звати, малятко? Вибач, я без подарунків. Але ми можемо прямо зараз піти в магазин. І купити тобі ляльку. Або що сама захочеш! – і сувора мати Артема взяла Марію на руки.
На задньому плані вражено відкрила рот Юлька-зрадниця. Саме вона збігала до матері Артема і до нього самого. Вони були в офісі.
І запропонувала з’їздити за однією адресою, щоб дізнатися таємницю, яку приховує його наречена.
Марія лепетала щось.
– Вона дуже гарненька. Ти чому нічого не говорила? – Артем підійшов впритул до Валі.
І вона, яка перебувала в сильному нервовому напруженні останні дні, розридалася у нього на плечі.
А потім вони поїхали в магазин. І Марія все притискала до себе великого пупса, не зводячи захоплених очей з Луїзи Робертівни.
І та з ніжністю няньчилася з малятком. І тато Артема, познайомившись з Марією, не спускав її з рук весь вечір.
Хіба вони могли просто гратися? Валя – не дочка олігарха, щоб приймати їх ось так, з захопленням.
Пізно ввечері, коли Промінчик вже спала, Луїза Робертівна покликала Валю до свого кабінету.
– Зараз…
“Вона просто не хотіла при дитині. Скаже, щоб вони пішли,” – Валя вся стиснулася в кріслі.
А Луїза Робертівна раптом поклала їй на коліна фотографію.
Спочатку Валі здалося, що це її дочка. Але придивившись, вона зрозуміла – інша дівчинка.
– Моя дочка. Майя. Вона прожила всього шість років. Молодша сестра Артема. Він обожнював її. Я народила Маєчку пізно. І потім всі роки намагаюся бути сильною. І відпустити свою дівчинку. Але не виходить.
Валя, Валя. Чому ти нам раніше не розповіла? Невже ми схожі на людей, які б не прийняли дитину? – похитала головою мама Артема.
– Вона ж… трохи інша. Ось я і… Ви праві, це була моя слабкість і малодушність. Соромно дуже! – схлипнула Валя.
І вони ще довго розмовляли, майже до світанку.
А на весіллі Марія урочисто несла обручки.
Щастя часом не питає статусів, зовнішності та іншого. Воно просто приходить на твердих ніжках і зводить абсолютно різних людей разом. Тих, що призначені одне одному згори!
Спеціально для сайту Stories
