На ринку було багатолюдно, торгівля йшла повним ходом на території, де розташовувалися ряди та спеціально облаштовані павільйони. А за воротами ринку, прямо на землі, сиділи на розкладних стільчиках старенькі з пучками зелені, ягодами зі своїх садів, саморобними букетами з вирощених квітів.
Тут із пенсіонерів плату за торгівлю, за «місце», не брали, не чіпали, але всі покупці підходили дивитися на товар бабусь, і дещо собі купували. Дідки раділи, коли продавалася їхня нехитра продукція, ховали гроші в кишені курток або в старенькі пошарпані гаманці.
Серед бабусь сидів і один дід, що рідко з’являвся на ринку, але його там знали. То був Юхимович. Він приїжджав торгувати лише наприкінці літа та восени, бо його товар був – гриби. Старий жив у селі поряд і приїжджав на старенькому велосипеді із саморобним багажником.
Він діставав з кущів приховану широку фанерку і дві цеглини, споруджував подобу низького прилавка, а потім акуратно розкладав на заздалегідь постелену газету свої гриби невеликими купками. Його вітрина здавалася чимось подібним до дитячої дворової гри в магазин.
Але Юхимович з серйозним виглядом показував покупцям свої гриби, розповідаючи, де він їх збирав, і як нині у лісі ситуація з грибами взагалі. Цього дня Юхимович, як і раніше, сидів на пеньку за своїм низеньким прилавком.
Навколо нього бабусі жваво закликали купити у них ягоди та овочі. Раптом серед перехожих з’явився Олексій, чоловік з поганою репутацією нероби та грубіяна. Він йшов, похитуючись, і явно шукав пригод. Оскільки на нього ніхто не звертав уваги, він зупинявся біля стареньких, питаючи, що за чим.
Бабусі радили Олексію йти повз, він починав сердитись, хтось мовчки хитав головою, але ніхто з ним спілкуватися і по душам розмовляти не збирався. Тоді розгніваний чоловік став підвищувати голос на одну жінку, лаяти її товар і насміхатися.
Олексій пояснював як актор на сцені, переходячи від одного продавця до іншого. Нарешті він підійшов і до Юхимовича. Глянувши на гриби, він заявив, що старий торгує поганками і хоче отруїти всіх. Такий жарт зачепив самолюбство Юхимовича.
Він хотів було відмовчатись, але Олексій, бачачи, що старий не відповідає, ще більше розійшовся. Тоді Юхимович стримано зробив йому зауваження щодо своїх чудових грибів, але він вирішив не здаватися і ще з більшою впевненістю став лаяти невмілого грибника.
Він навмисне зачепив ногою маленький прилавок Юхимовича і гриби одразу полетіли на курну дорогу. Олексій зареготав і одразу пішов геть, розчавши пару купок своїми брудними чоботями. Старенькі почали лаяти хулігана вслід, але той, бачачи, що накоїв, встиг сховатися в натовпі.
Юхимович, стоячи на коліні, піднімав гриби із землі, але вони були брудні. Старий зібрав у кошик все, що можна було зібрати і пішов до колонки, що була за кілька метрів від дороги. Там він почав перемивати гриби під струменем холодної води, але вигляд у них уже був плачевний.
Старенькому багато чого довелося викинути відразу в канаву. Продавати пом’яті та мокрі гриби вже не мало сенсу. Торговці дивилися на Юхимовича з жалем і вголос засуджували розбишаку, але одна жінок встала і поправила маленький прилавок Юхимовича, а потім поклала на нього жменю гороху.
За нею слідом підійшла ще одна старенька і поряд поклала купку жовтих яблук. Коли Юхимович підійшов до свого місця, побачив багатий асортимент на його прилавку. Там лежав ще й невеликий кабачок, гірка огірків та пучки редиски.
Старий озирнувся, а всі бабусі посміхались і мовчали. Тільки кивали йому схвально: мовляв, нічого, не засмучуйся, ми – поруч. Юхимович кивнув усім, наче кланяючись і тремтячими від хвилювання руками поклав з краю на дошку і свої гриби, що вціліли.
Він сів на пеньок, дивлячись на строкатий свій товар вологими очима. Потім повернувся і спитав у сусідки праворуч:
– За якою ціною ви це все продаєте?
А жінка відповіла:
– Як питатимуть, ти до мене звертайся, я ціну скажу. Не хвилюйся.
Хоч як не дивно, але товар у Юхимовича швидко розкупили. Вже був час повертатися додому. Розходилися по домівках старенькі, задоволені виручкою та гарною погодою. Ось і Юхимович сів на свій велосипед і їдучи, голосно попрощався з торгівцями, подякувавши всім на прощання.
На кінцевій міській зупинці старий купив у магазинчику цукру, хліба та цукерок до чаю, а потім усю дорогу до села думав: «Треба ж… Як усе обернулося. А деякі все народ лаїть… Мовляв, кожен за себе думає… Світ не без добрих людей…»
