Я вийшла заміж у 20 років. Чоловік був трохи старший. Спочатку жили дуже добре, але все змінилося, коли ми захотіли дитину, але все ніяк не виходило. Усілякі консультації лікарів і лікування не допомагали.
Наші стосунки почали псуватися, виникали сварки. Чоловік став затримуватися на роботі, у вихідні їхав на риболовлю або до батьків. Залишаючись удома сама, я часто плакала, але проблему це не вирішувало.
Одного разу, прийшовши з роботи, чоловік сказав, що нам потрібно якийсь час пожити окремо. Сказав, що дуже хоче мати дітей навіть від нелюбої жінки. Мені нічого було робити, і я погодилася, адже вина тут була моя.
І ми невдовзі розлучилися, але ми продовжували іноді бачитися і після розлучення. І незабаром зрозуміли, що не можемо одне без одного. Чоловік уже натякав, щоб знову жити разом, і я була щаслива.
Думала, з часом якщо не зможемо мати своїх дітей, то візьмемо чужого. Уже навіть почали робити ремонт і будувати плани… Але одного разу чоловік прийшов і сказав, що у його співробітниці буде від нього дитина.
Просив вибачення, і сказав, що хоче бути зі мною, але одружився з нею після народження дитини. Ми, як і раніше, продовжували бачитися, і він уже зважився на розлучення.
Проблема була втому, що його дружина сказала, що не дозволить бачитися з дитиною. На це він не міг піти, без сина він не уявляв свого життя. Колишній чоловік залишився жити в сім’ї, а до мене приходив зрідка.
Він просив, щоб я ще трохи почекала, але я втомилася від усього цього. Вечорами сиджу вдома одна і думаю, у нього сім’я, дитина, а тут кохана жінка, як він каже. А що є в мене?
Очікування, примарні надії на його повернення. І я вирішила все припинити і жити далі своїм життям, все почати спочатку, але поки що не знаю, як забути минуле.
