Сонну тишу двору звичайної панельної багатоповерхівки прорізав рев мотоцикла. У двір в’їхав мотоцикліст, увесь у чорному – чорна шкіряна куртка, чорне екіпірування і крутий чорний шолом.
Молодий чоловік припаркував свій мотоцикл на вільному місці і нарочито недбало зняв шолом. Струснув густим темним волоссям і змусив двох дівчат років вісімнадцяти, що гуляли у дворі, стрепенутися і змінити ходу.
Дівчата спеціально почали голосніше сміятися, привертаючи до себе увагу красивого мотоцикліста. Вже дуже він був крутий.
Євген на дівчат навіть не подивився. До такої уваги він звик давно. Євген знав, що розсікаючи ввечері на своєму дорогому мотоциклі він може підчепити будь-яку дівчину. Ну або майже будь-яку. А на таких малоліток Євген давно не реагував. Йому вже двадцять вісім виповнилося, він чоловік.
Вільний холостяк, який звик кружляти жінкам голови і розлучатися з ними легко. Удень Євген ходив у діловому костюмі, будучи менеджером банку. Нормально заробляв, мав гарний вигляд, і узами шлюбу себе пов’язувати не збирався. Дівчат він любив яскравих, жвавих, і давно збився з рахунку своїм перемогам.
Не можна було сказати, що Євген був ловеласом, і йому приносило задоволення міняти подруг, як рукавички. Просто коли стосунки переступали якусь межу, і дівчата починали розраховувати на більше, Євген лякався і готував ґрунт для розставання.
Жодна з тих, з ким він зустрічався, не змогла завоювати його серце настільки, щоб він був готовий провести з нею все життя.
Євген змахнув з чола темне волосся і, затиснувши шолом під пахвою, бадьоро покрокував до під’їзду. Втомившись заклично хихикати, дівчата розчаровано проводили його поглядом.Євген поспішав у гості до сестри. Вони зі Свєткою були двійнята.
Свєта заміжня і в неї вже підростало двоє дітей. Іноді вона кликала брата на вечерю. Євген завжди приїжджав із радістю. Із чоловіком Свєти, Олегом, він дружив, а готувала Свєта дуже смачно.
Євген піднявся у квартиру і, перекрикуючи крики племінників, які носяться, запитав сестру:
-А що у нас сьогодні на вечерю? Пахне неймовірно!
-Свинину з картоплею в духовці запекла, – усміхнулася Світлана, чмокнувши брата в щоку. – А ти, дивлюся, все катаєшся, – Свєта потріпала брата за захисну екіпіровку.
-А що нам, вільним козакам? – усміхався Євген.
Через п’ять хвилин він, мружачись від задоволення їв м’ясо.
-Світлано,а давай я буду вам продукти купувати, а ти мене щодня на вечерю кликатимеш.
-Ну ось ще! – сміялася сестра. – У мене й так орава голодних ротів. На всіх не наготуєшся. Давно тобі кажу, одружитися треба. Тоді тобі і домашній обід, і вечеря. Усе за розкладом.
Євген, як завжди, хотів віджартуватися, але не встиг. Чоловік Світлани, Олег, задумливо вимовив:
-Одружуватися теж із розумом треба. А то, знаєте, всяке в житті буває. Я ось досі під враженням. У нас на роботі є молода жінка. Їй двадцять п’ять. Заміжня була, синові три роки. А тут ні з того, ні з сього чоловік вигнав її з дому. Ні, ну ви уявляєте? Вигнав прямо з дитиною. А їй зовсім нікуди піти. Бідолашна Юля сьогодні в офісі ночувала, просто із сином. У неї немає грошей зняти собі квартиру.
-Ніколи не розуміла таких жінок, які повністю залежать від чоловіка, – категорично заявила Світлана. – Виходить – житло чоловіка. Значить, вона хоча б щось повинна мати за душею. Якісь заощадження, ну ось на такий випадок, хоча б.
-Світлано, їй лише двадцять п’ять, вона працює секретарем. І то, тільки до обіду, бо дитина зовсім маленька, її з садочка забирати треба. З яких таких доходів вона мала щось відкласти? Безжальна ти в мене, жінка.
-А що ж ви не скинетеся колезі на винайм? – поцікавився Євген.
-Скинутися-то, звісно, можна, – почухав потилицю Олег.
І тут же вигукнув, немов його осінило:
-Слухай, Євгене, ти ж один у чотирикімнатній. Пусти Юлю до себе ненадовго.
-Як ти собі це уявляєш? – поперхнувся Євген, який жував м’ясо. – Незнайома мені людина, та ще й із дитиною.
-Юля хороша, правда. Я з нею не перший рік працюю. Вона тобі нічого поганого не зробить. Дай їй хоча б пару тижнів перекантуватися, а потім вона що-небудь придумає. Ти ж удень на роботі, ввечері катаєшся. Якщо хочеш, ми реально скинемося на роботі й заплатимо тобі за кімнату.
-Не треба мені нічого платити. Нехай приходить ця твоя Юля, але тільки з однією умовою. Якщо вночі в мене залишиться якась гостя, я буду представляти її сестрою.
-Це зрозуміло, – радісно кивнув Олег. – Знаєш, я просто зараз Юлі зателефоную і обрадую. Що ж їй, другу ніч чи що, в офісі залишатися?
Вийшовши від сестри, Євген хотів ще покататися містом, але думка про те, що незнайома Юля, можливо, чекає на нього біля будинку, та ще й із дитиною, не дала Євгену повністю розслабитися. Довелося поїхати додому.
Дорогою чоловік думав, що, найімовірніше, Юля виявиться тихою, жертвою аб’юзера. Виглядає, напевно, як сіра мишка.
Біля під’їзду Євгена стояла жінка. Біля її ніг була величезна сумка з речами, а за руку вона тримала маленького хлопчика. Чоловік одразу здогадався, що це і є та сама Юля.
Євген вдивлявся в неї і не розумів, правий він виявився у своїх здогадках чи не зовсім. Сірою мишею Юлю точно не назвеш. Вона красива, з тонкими рисами обличчя, які можна назвати аристократичними. Точно не сіра миша.
Юля сильно зніяковіла, коли він підійшов, відвела очі.
-Вибачте мене, будь ласка. Я розумію, що це не зручно для вас, але я постараюся ненадовго.
-Та без проблем, – усміхнувся Євген і схопив сумку з речами. – Ходімо, Юлю. Давай одразу на “ти”. Не люблю я цих формальностей.
Вони піднялися у квартиру. Євген показав Юлі вільну кімнату. Цього вечора він її більше не бачив, Юля з кімнати не виходила. Тільки іноді було чутно, як бігає і сміється її синочок.
Чоловіку це було дивно. Начебто є людина у квартирі, а начебто й немає. Раз вже вона тут, могли б поспілкуватися трохи. Мабуть, правда, ця Юля відлюдькувата.
Наступного дня Євген повернувся з роботи і не одразу зрозумів, що змінилося у квартирі. Зміни були, це він помітив одразу. Не можна було сказати, що Євген був нечупарою, але він був холостяком. Пил у його квартирі, ясна річ, був присутній.
Пил, сліди на підлозі в передпокої, кошик повний брудної білизни, сліди кави, що втекла, на варильній панелі. Усе це зникло. Кімнати сяяли чистотою, а з кухні смачно пахло, зовсім як у Свєтки.
Євген втягнув аромат носом. Вечеря-то є, та не на його честь! Юля готувала для себе і своєї дитини. Чоловік не встиг про це подумати, як Юля вийшла з кімнати. Трохи зніяковіло посміхнулася.
-Євгене ви… ти вибач мене. Не знаю, як ти до цього поставишся, але я тут трохи прибралася. Речі з кошика випрала. Ти не проти?
-Ти не зобов’язана цього робити. Я люблю чистоту, але мені якось незручно.
-Мені нескладно, правда, – усміхалася жінка. – Це така дрібниця, порівняно з тим, що ти безкоштовно пустив нас пожити. Не звикла я сидіти без діла. Я приготувала рагу і спекла пиріг з м’ясом. Може, поїси?
-Було б непогано, – не встояв Євген. – Тільки за однією умовою. Якщо ви з дитиною будете їсти разом зі мною. До речі, як звати твого сина?
Хлопчика звали Микита, і це була досить активна дитина, на відміну від своєї спокійної мами. За вечерею Євген і Юля розмовляли ,і він зрозумів, що в усьому помилився. Нічого вона не налякана. Просто по натурі така – тиха, спокійна. Це такий характер.
З такими дівчатами Євген ніколи справ не мав. Його приваблював зовсім інший тип характеру. Усі дівчата в нього були жваві, з тих, що “за словом у кишеню не полізуть”. А такі, як Юля, Євгена насторожували. Він не знав, як із ними поводитися.
Виявилося, спілкуватися з Юлею дуже приємно. У ній немає вибухових емоцій, гучного сміху, кокетства. Вона говорить тихо, розмірено. М’яко посміхається, в очі дивиться прямо і чесно, без найменшого натяку на флірт. З нею приємно робити все – вечеряти разом, дивитися телевізор, просто спілкуватися. За кілька днів Євген зловив себе на тому, що йому не хочеться більше вечорами розсікати на своєму мотоциклі містом, знайомитися з яскравими дівчатами.
Його тягне додому, де чекає гаряча вечеря, скаче бешкетний Микита, світить мила посмішка Юлі.
Минуло два тижні, і Юля з важким зітханням попросила Євгена дати їй ще час.
-Я знаю, що Олег домовився з тобою на два тижні, але можна ми поживемо ще трохи. Хоча б тиждень?
-Та ти що таке кажеш? – скрикнув Євген. – Я не збирався вас нікуди відпускати. Живіть скільки хочете. Тобі не потрібно шукати орендовану квартиру. Ви абсолютно мене не обмежуєте. До того ж, щодня я смачно вечеряю, у мене в квартирі чистота. Це чудово! Тож навіть і не думай нічого собі підшукувати.
Як завжди, Юля лише посміхнулася і подякувала йому кивком голови. Раптово щось тьохнуло в грудях чоловіка. Він зрозумів, що не хоче її нікуди відпускати. От би завжди вона була поруч. Це що ж це таке? Вони знайомі два тижні, а він думає про неї на роботі, поспішає додому. Готовий її навіть прописати тут, аби Юля не поїхала.
Жодного разу в житті Євген такого не відчував. Ось, значить, воно яке – кохання! Виявляється, зустрічаючись з ефектними жінками, він просто не там шукав. Зачепити його змогла спокійна, врівноважена Юля.
Дуже хотілося Євгену почати з нею стосунки, але він не знав, як підступитися. Юля була другом, тримала дистанцію. Як це раніше робив чоловік, із нею не вийде. Притиснути до себе, поцілувати він не зможе. Найімовірніше, вона дасть ляпаса і втече. Її втечі Євген боявся найбільше на світі. Він ніколи не пробачить собі, якщо упустить єдину, з ким хотілося б прожити все життя.
Так минуло три місяці, перш ніж Євген зважився на щось. Він вирішив не ходити навкруги, а відразу зробити Юлі пропозицію руки і серця.
Того вечора чоловік не поїхав додому, як зазвичай, а зазирнув у бар, випити для хоробрості, так страшно йому було. Голову паморочило присутність Юлі й те, що він збирався їй сказати.
-Ти подобаєшся мені, дуже подобаєшся. Навіть більше, – говорив Євген, дивлячись в очі Юлі. – Не хочу, щоб ти подумала, що я до тебе чіпляюся, бо ти в мене живеш і таке інше. Тому вирішив сказати одразу – Юлю, виходь за мене заміж.
Такою розгубленою жінку Євген не бачив ніколи. Очі її заметушилися, щоки почервоніли. Було видно, що для Юлі це велика несподіванка.
-Євгене, ні, я не можу. У мене син. Та я взагалі не можу.
-Юлю, – підняв долоні, ніби відгороджуючись від її слів Євген. – Не відповідай зараз, я благаю. Подумай. Подумай, а я чекатиму.
Євген випалив це і вискочив із квартири.
Реакція Юлі на пропозицію йому дуже не сподобалася. Було видно, що вона збиралася відмовити. Хотіла зробити це м’якше. Євген побоювався, що повернувшись додому, може там Юлю не виявити.
Вона не пішла. Кілька днів вони майже не розмовляли. Спілкувалися скуто. Стикаючись один з одним, відскакували, як наелектризовані кульки. Євген боявся остаточної відмови, а Юля… Що Юля? Він не знав.
За кілька днів, втомившись від напруги, що виникла між ними, Юля сама завела розмову.
-Євгене, я хочу бути з тобою чесною. Я кохаю іншого. Ти класний. Напевно, найкращий. Будеш чудовим чоловіком. Тільки серцю не накажеш. Я кохаю іншого, але не можу бути з ним разом.
Євген зрозумів, що жінка говорить про чоловіка, який її вигнав. От же дурненька. Він так із нею вчинив, а вона продовжує кохати.
-Це нічого, – дуже м’яко сказав чоловік. – Ти чесна, і я це ціную. Моєї любові вистачить на нас двох. З часом ти забудеш того, іншого. Виходь за мене і дай мені час стерти його з твоєї пам’яті.
Юля погодилася, і не було на світі людини щасливішої за Євгена в той момент. Він поспішав. Поспішав подати заяву в РАЦС, зробив усе, щоб їх швидше розписали. Діяв, ніби в гарячці, боячись упустити своє єдине кохання.
Вони одружилися і сімейне життя почало змінювати Євгена. Він сам дійшов висновку, що настав час продати свій дорогий мотоцикл, усю екіпіровку і купити комфортний сімейний автомобіль.
Вечорами він більше не ганяв із ревом містом, а розмірено їхав в автомобілі, з любов’ю дивлячись на дружину, яка сиділа поруч, і Микиту, який сопів у дитячому кріслі.
Він любив сходити з ними в кінотеатр, на мультики, в кафе або просто виїхати на природу. Виявилося, коли в тебе є сім’я, це краще, ніж нові знайомства. У мільйон разів краще. Ніколи Євген не думав, що йому припаде до душі таке життя. І ось треба ж! Свєта брата підколювала, а її чоловік, Олег, дивився похмуро, ніби не вірячи, що Євген так змінився.
Непомітно пролетів рік. Євгеній вирішив, що Микиту він має всиновити. Колишній чоловік Юлі не платив аліментів і взагалі ніяк не прагнув себе позначити. А це означало, що дитина йому не потрібна. Зате Євгену була дуже потрібна. Микиту він вважав своїм сином. Дуже до нього прив’язався.
-Юлю, як ти дивишся на те, якщо я всиновлю Микиту?
Жінка подивилася на чоловіка трохи дивним поглядом і коротко відповіла:
-Ні, не треба.
-Що думаєш, твій колишній не погодиться написати від Микити відмовну, навіть якщо я йому заплачу?
-Не в цьому річ. Колишній із радістю від Микити відмовиться. Тільки не потрібно цього робити.
-Чому, Юлю? Поясни.
-Пізніше. Можливо, пізніше все поясню. А зараз у мене голова розболілася. Я спати піду.
Юля пішла в спальню. Вона поводилася дуже дивно. Причому, це почалося не зараз. Уже десь із тиждень вона ходила задумлива і якось відгороджувалася від чоловіка.
Євген знизав плечима і вирішив, що найближчими днями неодмінно з’ясує причину цієї задумливості дружини.
Наступного ранку він прокинувся і не виявив поруч Юлю. На тумбочці лежав лист від неї.
* * * *
Юля встала з ліжка о п’ятій ранку. Вона й до цього лежала без сну, прислухаючись до дихання чоловіка. Коли встала, тихо почала збирати свої речі в заздалегідь приготовлену валізу. Речі Микити були вже укладені.
Юля підготувала свою втечу. Лист, що вона поклала на тумбочку, написала заздалегідь. Поклала аркуш і довгим поглядом дивилася на Євгенія. Знала, що він не прокинеться. Чоловік спав міцно.
Сказати, що Юлі було не боляче, означає збрехати. Їй було боляче, ще й як! Серце на частини рвало від свого вчинку, від того, що вона зараз робить. Чи кохала вона Євгена? Кохала. Але не так, як кохає чоловіка.
Він був хорошим, турботливим, щедрим, красивим. Кохав її шалено. Мрія, а не чоловік. Тільки Юля не могла ставитися до нього інакше, як до друга. А все тому, що її серце було віддане іншому.
Ще в одинадцятому класі Юля закохалася в Олега, а він скористався цим коханням. Скористався і кинув на якийсь час. Потім почалася низка примирень, розставань, а Юля продовжувала кохати.
Найстрашнішою подією в її житті стало одруження Олега з сестрою Євгена. Моральне страждання вилилося у фізичне нездужання. Юлі було погано, її ламало, піднялася температура. Вона поклялася собі забути Олега, викреслити зі своєї пам’яті, адже він тепер одружений. І не змогла.
Минув час.
Дівчина влаштувалася працювати секретарем у компанію, де працював Олег. Аби тільки бачити його, дихати з ним одним повітрям. Олег не розгубився. Він знову і знову користувався Юлиним коханням, поки вона не зрозуміла, що чекає на дитину.
Зрозуміла, злякалася і вийшла заміж за першого-ліпшого хлопця. Юля була чесною людиною й одразу розповіла майбутньому чоловікові, що дитина не від нього. Він начебто погодився, а жити з цим не зміг. Почав Юлю ображати, ревнував, сказився і в один не прекрасний момент вигнав з дому.
Жінка це прийняла. Прийняла і зрозуміла. Чоловік спробував і не зміг. В очах Юлі він бачив кохання до іншої людини, і чужу дитину у своєму домі теж бачити не було сил. Коли Олег запропонував Юлі пожити якийсь час у брата своєї дружини, вона була проти. Сильно проти.
Виходу іншого не залишалося. Грошей на орендовану квартиру Олег чомусь не запропонував.
-Поживеш недовго, а там подивимося. У Женьки хата величезна, сам він гуляка. Ти його і бачити практично не будеш.Так тоді говорив Олег.
Повернулося все зовсім по-іншому. Євген закохався в неї і освідчився. Вона і тут була чесною, попередила, що кохає іншого. Найбільше на світі їй хотілося, щоб слова Євгена збулися, і вона насправді забула Олега, який, до речі, дуже розлютився, дізнавшись про майбутнє весілля Євгена та Юлі.
Він прийшов у квартиру, коли Євгенія не було вдома, і кричав:
-Що ти твориш? Я тебе що, для цього сюди поселив? Не смій цього робити! Євген не дурень, а Микита мій син. Рано чи пізно правда може спливти назовні. Я зніму тобі квартиру. Збирай речі, ми їдемо звідси.
-Ні, – твердо сказала Юля. – Я виходжу за Євгенія не для того, щоб його обманювати. Я буду йому чесною дружиною. Іди, Олеже.
Юля хотіла, знову хотіла. З ким ще, як не з Євгенієм, можна забути це прокляте кохання, що зіпсувало все життя? І знову не вийшло. Ні, Юля не гуляла від чоловіка, хоча були наміри з боку Олега. Тут вона була, як кремінь. Не гуляла, але продовжувала кохати.
Минув рік, як вона заміжня. Юля остаточно зрозуміла, ніколи вона не покохає Євгена, як потрібно кохати чоловіка. Олег завжди стоятиме між ними. Це кохання, як прокляття. Воно невикорінне в її душі.
Тиждень тому Олег вичепив її після роботи, затягнув у кафе. Мовчки виклав перед Юлею на столик копію заяви про розлучення.
-Ось, дивись, ти домоглася свого. Я розлучаюся зі Свєткою. Не можу більше бачити вас із Євгеном. Ми повинні бути разом. Я подав заяву на розлучення і одночасно звільнився з роботи. Розлучуся, поїдемо в інше місто і почнемо нове життя. Ти і я, як колись ти мріяла.
-Я не вірю тобі, Олеже, не вірю, – Юля майже плакала.
-А ти повір. Ти можеш навіть Женьці розповісти все про нас із тобою. Розкажи, щоб бути впевненою, що шляху назад у мене немає. Свєтка, дізнавшись таке, точно мене ніколи не пробачить.
Тиждень після цієї зустрічі Юля мучилася сумнівами. Серце її було з Олегом, а розум вимагав залишитися з Євгеном. Серце перемогло в той момент, коли Євгеній запропонував усиновити Микиту.Спеціально для сайту Stories
“Напевно, це вже занадто” – подумала тоді Юля. “Він занадто хороший для мене. Я не повинна брехати йому все життя.”
Юля дочекалася, поки чоловік засне. Зібрала речі сина. Потім довго сиділа на кухні, схилившись над аркушем паперу. Більше думала, ніж писала. Думала, як же так висловити свої почуття, щоб заподіяти Євгену менший біль.
Як описати те, що вона накоїла? Юля не знала, вийшло в неї це чи ні. Зранку, поки чоловік не прокинувся, покинула його квартиру разом зі своїми речами і сином.
* * *
Євген не став перечитувати лист кілька разів. Він зрозумів усе з першого.
Давно підозрював, підозрював, але вперто гнав від себе ці підозри. Чоловік хотів зім’яти лист, викинути його. Зупинився. Треба показати Світлані. Нехай сестра теж буде в курсі. Їй зараз, очевидно, нелегко.
Він їхав до сестри у своєму сімейному автомобілі й істерично сміявся. Сміх був схожий на ридання. Так, значить, Олег? Так, улюблений зяте? Спочатку ти привів до мене Юлю, а потім, як “собака на сіні”, не зміг бачити її в шлюбі.
Як би там не було, нічого доброго з цього не вийде. Щасливими Олегу з Юлею не бути. На чужому нещасті своє не побудуєш. Євгеній це точно знав. Як знав і те, що якби повернулася до нього Юля, він би її не пробачив.
Начебто, вона була з ним чесна, але не пробачив. Не було злості на неї, а було лише ясне розуміння, що Юля все життя буде кохати свого Олега, хоч би яким мерзотником він був.Спеціально для сайту Stories
