Андрій посадив сина в автомобільне крісло і пристебнув. Маленький Олексій надув губи і нахмурився, адже сидіти пристебнутим — це було тортурами.
— Ну потерпи, ти ж чоловік, — батько ласкаво погладив сина по кучерявій маківці. — Три години і будемо на місці. Ти ж пам’ятаєш тітку Олену?
Льошка негативно похитав головою.
— Пам’ятаєш, ми минулого року в село їздили? Було класно, смажили картоплю на багатті і ставили намет у городі… Пам’ятаєш?
Але син вперто хитав головою. Зітхнувши, Андрій зачинив двері і сів за кермо. Синові добре, можна хоча б поспати в дорозі. А йому ще кілька годин кермо крутити, а потім назад повертатися. І все це після дванадцятигодинного робочого дня.
Сім’я Крутиків була дуже дружна. Андрій і Катя познайомилися в парку і з того дня не розлучалися. Вже через тиждень було подано заяву в РАЦС, а через дев’ять місяців народився Льошка.
Подружжя постійно подорожувало і ніколи не сиділо вдома: кожні вихідні то в гори, то з наметами на озеро… І обов’язково брали з собою сина. При такому активному житті Катя навіть не відразу зрозуміла, що з нею щось не так.
А коли пішла в лікарню, виявилося, що вже занадто пізно.
— Новини не дуже хороші… Операція вам вже не допоможе… — сумно резюмував літній втомлений лікар, розглядаючи результати аналізів. — Хоч би рік тому прийшли, можна було б щось зробити…
Андрій розривався між домом і роботою, ще й маленький Олексій вимагав уваги…
Каті не стало всього лише через три місяці. Тільки тепер Андрій по-справжньому зрозумів, що таке брак часу. І, хоча син уже ходив до дитячого садка, це рятувало тільки частково. Адже малюк часто хворів, а начальство косо дивилося на часті лікарняні листи батька-одинака.
— Залиш у бабусі, і справа з кінцем, — радили жалісливі колеги, не знаючи, що сам Андрій — вихованець дитячого будинку і просити допомоги йому фактично ні в кого. Батьки Каті давно переїхали в іншу країну, тому цей варіант теж відпадав.
— Жінку тобі треба знайти, причому терміново, — підказували варіант досвідчені товариші. — Вона і сином буде займатися, і по господарству шурхотіти. Бажано, щоб вона сама з дитиною була. Таких особливо не вибирають — хто покликав, з тим і живуть.
Але Андрій був непохитний. Він як і раніше кохав Катю, і кидатися в нові стосунки з розрахунку не був готовий. Тим більше, що будь-яка жінка спочатку буде дуже любити свою рідну дитину, а його син, виходить, буде другим сортом.
Такої долі для Льошки Андрій не хотів, хоч і розумів — нова мама синові точно потрібна.
***
Майже через рік допомога прийшла звідки не чекали — її запропонувала сестра Каті. Олена жила за три години їзди від Івано-Франківська в селі.
— Привозь Льошку до мене, — заявила родичка. — Нехай поживе місяць-два, а там подивимося. Подихає повітрям, та з моїми побігає.
Двічі пропонувати Андрію не потрібно було. Швидко кинувши в машину гостинці для трьох дітей Олени, Крутики вирушили в дорогу.
Доїхали далеко за північ. Льошка благополучно заснув і навіть не прокинувся, коли батько обережно переніс його з машини на завбачливо застелений господинею диван.
У будинку Олена виділила гостям велику кімнату, а сама з дітьми переселилася в маленьку.
— Відпочивайте, — махнула рукою господиня. — Завтра вже поговоримо.
— Так я … назад їхати хотів… — пробурмотів Андрій, помітивши про себе, що Олена дуже схожа на сестру. Він бачив її раніше всього лише двічі, причому перший раз — на власному весіллі.
Тоді Катя сказала щось на зразок «народила і тепер одна виховує», тому Андрій відразу зробив поспішні висновки про безвідповідальність Олени.
Вдруге — коли подорожуючи по області, вони заїхали на ніч до села. Але тоді він навіть особливо не спілкувався з новоявленою родичкою, бавився весь вечір з Льошкою.
А зараз йому навіть стало соромно, адже вона була єдиною, хто запропонував хоч на час взяти до себе Льошку, поки він владнає справи з роботою.
— Та ти що, в ніч! — ахнула Олена. — Залишайся вже, завтра раніше виїдеш. Розбуджу о п’ятій, як корову доїти встану.
Андрій покірно кивнув, їхати і справді не хотілося. Тому він слухняно стягнув з себе штани і влігся на край дивана поруч із сином. Ледь голова торкнулася подушки, він одразу заснув. Дзвінка сільська тиша і свіже повітря зробили свою справу — Андрію навіть наснився сон, ніби він дитина.
Це було зовсім дивно, зазвичай від втоми йому ніколи не снилися сни.
— Прокидайся, — на плече лягла жіноча рука.
— Зараз, Катюшо, — крізь сон пробурмотів Андрій. За секунду сон як рукою зняло — адже Каті більше немає. Перед ним стояла Олена і притискала палець до губ.
Він знову здивувався: до чого схожа сестра на його дружину. І голос — один в один. І така ж чорноволоса і блакитноока. Постав їх зараз поруч — не відрізниш, хіба що одна була б старшою.
— Я тут тобі в дорогу пиріжків напекла і термос приготувала, — кивнула Олена на пакет біля порога. — Надовго Льошку залишиш? Як взагалі живете-справляєтеся? Думала, залишитеся хоч на пару днів, мені б сарай там підправив, та дров наколов.
Андрію стало ніяково. Виходить, він скористався гостинністю жінки, а сам навіть допомоги не запропонував. Ясно, як день, що їй без чоловіка з трьома дітьми дуже непросто.
— До вихідних приїду — наколю, — одразу пообіцяв він. — А взагалі важко живемо, погано без Каті. Льошка хворіє без кінця, доводиться на лікарняних сидіти. Ти мене здорово виручиш, якщо він у тебе поживе трохи, я хоч з роботою впораюся трохи.
Олена посміхнулася.
— Та мені що, шкода, тарілку супу дитині? Нехай живе хоч до осені.
Андрій сів за стіл і взяв один пиріжок. Пишний і ніжний, він ніби танув у роті.
— Вибач за нескромне питання… — Андрій заздалегідь здригнувся. — А куди у тебе чоловік подівся? Стільки дітей, а ти одна.
— Та що тут розповідати… Добре жили з чоловіком, діти ось народилися. А потім Володю вб…о струмом, — жінка відвернулася до вікна. Було видно, що їй нелегко відповідати на такі питання.
— Вітром дроти порвало біля магазину, а Володя каже — зроблю. Мовляв, чого електрика чекати. Ну поліз, і все. Та ти їж, їж.
Всю дорогу назад Андрій тільки й думав про Олену. Про те, як непросто їй одній і з господарством справлятися, і за дітьми доглядати. Він — чоловік, і з одним толком не може впоратися. А тут троє, і всі хлопчаки. А ще готування, прибирання, прання… Якщо, знову ж таки, якась чоловіча робота по дому, як вона справляється?
— Та ніяк, — сам собі відповів Андрій, згадавши похилений сарай і вуличний туалет без дверей. Сільський туалет закривався на шматок прибитого брезенту, адже зробити навіть найменший ремонт було нікому.
***
Через три дні настали вихідні, і в село Андрій вирушив у всеозброєнні: взяв із собою цілу валізу інструментів, а ще шуруповерт і ручну пилку. На знак подяки він планував відремонтувати Олені хоч щось по господарству.
— Який ти молодець! — розчулено розвела руками Олена. — А то як Володі не стало, так його братик Сашко весь інструмент і забрав. Каже, пам’ять про брата. А мені тепер і цвях забити нічим, бігаю по сусідах, прошу щоразу то молоток, то цвяходер.
— Я такий, — посміхнувся Андрій. — Показуй, що треба зробити. Олексію, йдемо допомагати. І ви, хлопці, теж йдіть.
Дітлахи жваво збилися в купу і з цікавістю спостерігали за чоловіком. Чотирирічний Олексій за три дні вже встиг звикнути до села і з задоволенням провів батькові цілу екскурсію по двору і городу.
А хлопчаки з цікавістю розглядали інструмент. Особливо їм сподобався шуруповерт і вже через десять хвилин цілий пакет шурупів хлопці вкрутили в лавку, що стояла поруч.
— Пустуни! — посміхнулася Олена. — А тепер викручуйте, поки дядько Андрій не почав сварити.
Хлопчаки слухняно почали викручувати шурупи назад.
А Андрій уважно дивився на Олену. І як вона досі вдруге не вийшла заміж? Адже красуня, без перебільшення. І на Катю схожа. Задумавшись, Андрій зірвав з куща гілку бузку і простягнув Олені.
— Ось, у вазу поставиш — красиво буде. Катя любила, коли вдома були живі квіти у вазі, — незручно спробував виправдатися він.
Олена почервоніла і опустила очі, ніби їй ніхто ніколи не дарував квітів.
— У нас і вази немає, ні до чого вона в селі, — пробурмотіла Олена, але квітку взяла. Увечері Андрій помітив, що вона поставила гілочку в банку і визначила їй місце на вікні в кухні.
«Не викинула», — задоволено зазначив про себе Андрій.
Вже через тиждень, під час наступного візиту, він, трохи соромлячись, простягнув Олені невелику скляну вазочку.
— Кажеш, вази немає в будинку, недобре… Тепер буде. А раптом хтось захоче подарувати квіти?
— Та прямо! Ну хто в нашому селі квіти подарує, — дбайливо ставлячи вазу на комод, відгукнулася Олена.
— Ну я, наприклад, — посміхнувся Андрій.
Олена подобалася йому все більше і більше. Симпатична, господарська, працьовита і, нарешті, рідна тітка маленькому Льошці.
Той, натужившись за жіночим теплом, просто не відлипав від Олени, а вона з радістю пестила хлопчика. Адже її діти хоч і були не дуже великими, але наймолодшому було вже майже вісім.
***
Минуло ще півроку; стосунки Андрія і Олени ставали поступово все ближчими і ближчими. Аж поки, нарешті, одного прекрасного дня він не запропонував Олені розписатися і жити як чоловік і дружина.
На подив, та відразу ж погодилася, але тільки відразу ж і поставила умову — вона зі свого села ні ногою.
— У мене тут корова, господарство. Ти чоловік хоч і непоганий, але сидіти в міській шпаківні і з вікна виглядати я не зможу, — пояснювала Олена нареченому.
До цього Андрій був уже готовий і тому перевівся на віддалену роботу, щоб більше часу приділяти новій дружині і домашньому господарству.
За короткий термін він привів до ладу всі сараї і відремонтував лазню. А ще — взявся розширювати будинок. Адже для цього був чудовий привід: через рік у Крутиків народилася маленька донька. На сімейній раді одноголосно було прийнято рішення назвати дитину Катериною.
Спеціально для сайту Stories
