Вірочка знала, що мама пішла через неї. Мама багато разів говорила, що Віра – її покарання, що сил її більше немає, і, якби вона знала, нізащо не вплуталася б у цей цирк.
Про який цирк говорить мама, Віра не розуміла, але розуміла те, що псує мамі життя. Мама так і говорила, розтягуючи голосні, коли скаржилася на Вірочку і тата по телефону подругам:
-Все життя пішло під укіс! Таку кар’єру могла побудувати, таку кар’єру! Ти ж пам’ятаєш, мене всюди запрошували!
Віра була некрасива. У неї був великий ніс, а вуха стирчали в сторони, як у тата.
Вуха вона ховала за волоссям, яке теж не вдалося і було, як у тата: жорстке і неслухняне.
Прищі на лобі, які Вірочка відчайдушно давила, доповнювали картину. Мама якось сказала:
-І не подумаєш, що моя. У пологовому будинку підмінили, чи що…
Те, що у мами хтось є, Віра дізналася раніше за тата. Тато був добрим, але наївним чоловіком і вірив кожному маминому слову.
Мама вирішила, що Вірочці треба худнути, інакше вона ніколи не вийде заміж, і повела її в басейн. Тренер Михайло був високим і м’язистим, з блакитними очима, прямо як вода в басейні.
З цим Михайлом мама і завела роман, а потім до нього пішла.
Спочатку було важко. Тато, завжди такий м’який і довірливий, тепер часто мовчав, задумливо крутячи в руках чашку з остиглим чаєм. Віра злилася – і на маму, і на цього Михайла, і навіть на себе, адже це через неї мама пішла.
Бабуся, яка приходила до них по суботах, щоб допомогти з генеральним прибиранням і приготувати борщ та котлети, зітхала:
-Ви пропадете самі! Потрібно батькові терміново нову жінку тобі шукати.
Бабуся була недалека від істини: Вірочка з татом і справді пропадали. Так, Вірочка десь підхопила вошей, і в класі над нею всі сміялися – в дванадцять років і воші!
Волосся у Віри було густе, і як тато не намагався обробити його шампунем, нічого не виходило.
Довелося зробити коротку стрижку, як у хлопчика, і тепер стирчащі вуха ніяк не можна було сховати.
-Потвора! – кричали хлопчаки Вірі вслід, а вона плакала в роздягальні, сховавшись серед задушливих пуховиків.
У тата теж були проблеми: його звільнили з роботи, а нову знайшов насилу, і то завдяки бабусі.
Так що Вірочка була згодна, що татові потрібна нова дружина, хоча мачуху вона не хотіла: начиталася казок і знала, що нічого хорошого чекати від цього не варто.
Бабуся взяла справу в свої руки рішуче. Вона завжди знала, що її син – добрий, але безхребетний, а онука – некрасива, але розумна. Тому вона, не попередивши сина, розмістила оголошення в місцевій газеті:
«Хороший чоловік, 38 років, без шкідливих звичок шукає добру жінку для створення сім’ї. Є дочка, 12 років, скромна, слухняна. Житло є».
Відгукнулися дві вдови і одна розлучена з дитиною. Але перша виявилася занадто старою, друга – жадібною («А дача у вас є? А машина?»), а третя, побачивши стрижку Віри, гидливо зморщилася:
-Ну і хлопчик у вас.
Тоді бабуся пішла іншим шляхом: вона вірила, що «в храмі водяться хороші люди», тому вбрала Вірочку в сукню з комірцем (яку та ненавиділа) і змусила тата поголитися.
Після служби бабуся спритно підвела сина до приємної жінки, яку пригледіла раніше. Жінка спочатку їм посміхалася, але, дізнавшись, що Вірочка вчиться погано і «трохи замкнена», а тато має проблеми з міцним , ввічливо відмовилася:
-Мені б чоловіка простого… Без зайвих турбот.
Допомогла бабусі її подруга, у якої була доросла дочка Галина «з характером».
-Познайомитеся, а там видно буде, – заявила бабуся.
Галина виявилася миловидною, майже як мама, але характер у неї і справді був непростий. Але татові з таким характером було простіше – можна було мовчати і не чинити опір.
Вірочці Галина не подобалася, але їй не хотілося, щоб тато сумував, і вона не стала сперечатися, коли Галина переїхала до них з двома сумками і залізною рішучістю «навести порядок».
Вона викинула старі мамині речі (Віра потайки витягла зі смітника улюблену мамину кофту), переставила меблі і змусила Сергія купити нову скатертину.
-Тепер тут буде чистота, – оголосила вона.
Сергій тільки кивав. Він був радий, що хтось взяв на себе турботи по господарству, але Віра дивилася на Галину з підозрою, так як та відразу взялася за її виховання:
-Волосся відростимо, сукні носити будемо, а то в джинсах, як хлопчисько!
Але коли вона спробувала змусити Віру мити підлоги «щоб привчити до порядку», та вперше нагрубила:
-Ви мені не мама!
-А ти мені не дочка! – в тон їй відповіла Галина. – І я не зобов’язана мити за тебе підлогу.
Поступово в будинку встановилися нові порядки. В основному дратівливі для Вірочки, але було й хороше: наприклад, Галина купила їй мазь від прищів, і через три місяці шкіра у Віри стала чистою.
А ще тато перестав вживати – зарплатню Галина у нього відразу забирала і на дурниці витрачати не дозволяла.
-Може, розлучишся вже зі своєю кралею і розпишемося? – запитала одного разу Галина.
Віра і не знала, що батьки офіційно ще не розлучилися. А тато сказав:
-Я боюся, що суд їй Вірочку віддасть. І квартиру. Нехай буде як буде.
Галина на це ображалася, і Вірочка її розуміла: вона б теж не хотіла жити без шлюбу.
Татові зателефонували з лікарні вночі. Віра спала і нічого не чула, тому новину дізналася вранці. Тато і Галина посадили її на диван і нависли над Вірочкою, ніби з батьківських зборів прийшли. Потім тато сказав:
-Мама потрапила в аварію.
Віра мовчала.
-Її більше немає.
У грудях утворилася дірка.
-У неї є син. Два місяці.
Вірочка завжди хотіла братика або сестричку, але мама казала, що нізащо вдруге на це не підпишеться. Виходить, підписалася.
-Оскільки ми офіційно не розлучилися, вважається, що це моя дитина, – продовжив тато.
-А насправді? – пошепки запитала Віра.
Тато не відповів. І так було зрозуміло.
Пізніше Вірочка дізналася, що тренер Михайло теж був у цій машині. Вони з мамою не були пристебнуті, а хлопчика врятувала дитяча люлька.
Віра проплакала кілька днів і не ходила до школи. Галина і тато про щось переговорювалися і начебто сварилися. Нарешті, Галина заявила:
-Треба забрати хлопчика.
-Але він не мій син! – кричав тато.
-Зате її брат, – зауважила Галина.
Вірочка, яка хоч і змирилася з присутністю Галини в їхній родині, до цього моменту вважала її злою мачухою. Але після цих слів вона кинулася до Галини, обійняла її і сказала:
-Ти найкраща!
Галина зніяковіла, а тато сховав очі.
-Гаразд, – сказав він. – Спробуй зрозуміти вас, жінок.
Хлопчик був крихітний, з милими рожевими п’ятками. Віра полюбила його з першого погляду. Галина, може, і не з першого, але дбала про нього з усією відповідальністю. А тато…
Тато довго уникав дивитися на хлопчика, але коли той зробив перший крок, впав на підлогу і залепетав, простягаючи до тата руки, нарешті, розтанув і сказав:
-Іди сюди, синку. Все буде добре!
Спеціально для сайту Stories
