— Світлано, ми їсти хочемо! Досить вже лежати! — пролунав над вухом незадоволений голос чоловіка.
Голова розколювалася, горло страшенно боліло, ніс закладений! Спробувала встати — тіло ніби ватяне. Не дивно, що вона захворіла.
Весь тиждень стояла спекотна погода, а вчора, ближче до вечора пішов сніг з дощем. Весна… Таксі викликати не виходило, що в таку погоду й не дивно. Довелося з роботи добиратися на маршрутці. 30 хвилин чекала автобус, який виявився повним.
Ледве втиснулася в салон, вже добре. Потім ще від зупинки пішки йти довелося не мало.
Хоча вона просила чоловіка забрати її по дорозі.
— Світланко, ми з Артемкою заїхали до мами. Будемо пізно, — повідомив їй Віктор.
Як завжди…
Загалом, додому Свєта потрапила пізно, вся промокла і замерзла.
Подивилася на час — 8 ранку. Субота.
— Вікторе, принеси градусник, будь ласка! — попросила жінка.
— Ти чого? Захворіла? — здивувався Віктор.
— А як же сніданок?
— Давайте, самі? — попросила дружина.
— Як, самі? — не зрозумів чоловік. — А Артем?
— Хлопцеві вже 10 років! Та й ти дорослий чоловік. Приготуєте яєчню? Нехай тобі син допоможе. Я ж його вчила готувати, він уже великий.
— Ти хлопця вчила готувати? — вигукнув чоловік.
— Так. А що такого? Він цілими днями в телефоні. Нічого не хоче робити. — знизала плечима Свєта.
— Ти зовсім хвора? Він же чоловік! Чоловік не зобов’язаний готувати, як і вчитися цьому! Це ваша, жіноча справа! — розлютився Віктор.
— Так, добре! Ми поїдемо до батьків, раз тобі не до нас. Завтра ввечері приїдемо.
І чоловіки, швидко зібравшись, поїхали до батьків Віктора.
Світлана насилу встала, знайшла градусник, увімкнула чайник і замислилася…
«Чому так сталося? Коли вона упустила той момент, коли чоловік міг спокійно приготувати не тільки собі, але і їй, коли під час хвороби вони дбали один про одного? Коли все змінилося? Чому раптом різко всі домашні справи раптом стали її обов’язком?»
Запищав градусник — 39,2.
Молода жінка випила ліки і пішла спати далі!
Трохи пізніше її розбудив телефон. Дзвонила мама:
— Світлано, а ти чому не відповідаєш? Я звикла, що ти вранці дзвониш — втратила тебе. — переживала Вікторія Олександрівна.
— Мамо, трохи захворіла. Випила ліки і знову заснула, — прохрипіла Свєта.
— Ага, трохи! А Вітька де? З Артемом у мами своєї знову? — бурчала мама.
— Поїхали з Артемом. Щоб не заразитися, — мляво відповіла дочка.
— Сама в це віриш? Щоб не заразитися… Скажи вже, щоб не перевтомитися, а то раптом посуд доведеться мити самому! — злилася жінка.
— Ну, мамо! — хотіла заперечити Свєта, але їй не дали. Та й вона сама все прекрасно розуміла.
— Не мамкай! Маю право злитися. Я тебе заміж віддавала, а не в рабство! Температуру міряла?
— Так. Вранці була висока. Зараз легше, начебто. Тільки сил немає, — поскаржилася дочка мамі.
— Лежи! Зараз тато тебе забере. Буду на ноги підіймати! Не справа це — одній хворіти. Чекай. — і Вікторія Олександрівна вимкнула дзвінок.
Світлана тихо встала, вмилася, зібрала необхідні речі, свій ноутбук, і вже готова зустрічала батька.
— Ой! — схопився батько за серце, коли побачив дочку.
— Що, тату? Що з тобою? — злякалася молода жінка.
— А! Це ти! — чоловік спокійно забрав у дочки сумку. — Яка ти бліда..
— Тату! Ти навіщо так лякаєш? — посміхнулася дочка. — Поїхали?
— Поїхали. Тримайся за мене. А то вітром здує, шукай потім тебе! — чоловік дбайливо допоміг дочці сісти в машину. — зовсім худа, якась змучена. Ні, дочко, мати права, ніби в рабство тебе віддали. Ти вибач, звичайно, але виглядаєш ти так собі!
Молода жінка не стала сперечатися. Втомилася.
У батьків було добре, тепло, смачно і щасливо. Вікторія Олександрівна взялася за дочку серйозно і вже до вечора Свєті стало трохи краще.
Вона в черговий раз зателефонувала Віктору, попередити, що не вдома, на що почула ліниве:
— Ось що ти хочеш мені сказати? Ліки я тобі привезти не зможу. Випив трохи пінного з татом. А що? Субота ж! Ми футбол дивимося. Ой, мама хотіла з тобою поговорити. — і Віктор передав трубку мамі.
— Свєта! Ти ж жінка! Не можна дозволяти собі розслаблятися і залишати своїх чоловіків голодними! Що важливо в родині? Тим більше для чоловіків? Щоб ситі, в теплі і щоб не заважали! А ти? Хворіє вона… Випила таблетку і все! — уїдливо вчила її життя Ксенія Анатоліївна.
Мама, що проходила повз, почула ці слова і відібрала трубку у дочки:
— Дорога моя свекруха! Чоловік що? Немічний? Чи хворий? Чи яким він повинен бути, щоб у теплі, ситим і не чіпати? — обурилася Вікторія Олександрівна.
— Чому немічний? Сімейний! Та й взагалі, чоловіки всі такі. — свекруха явно не очікувала почути сваху. — Віка, а ти там як?
— Як як? Дочку свою на ноги піднімаю. Справжній чоловік же не в змозі подбати про дружину! Навіть ліки купити не може — пінного випив…
Теж мені! Дружина хворіє, а він зрадів. — Свати не любили один одного. Правда свекруха все ж побоювалася Вікторію Олександрівну.
— Що за дурниці. Хлопчики поїхали, щоб Свєту зайвий раз не турбувати. — пирхнула Ксенія Анатоліївна. — Знайшлася цаца! Ліки їй, турбота! Здорова дівчина, просто лінива. Забула про своїх чоловіків! А вони між іншим — сім’я! Ну нічого! Я подбаю про своїх хлопчиків! А ваша дочка — зозуля!
Вікторія Олександрівна мовчки дивилася на телефон, що замовк.
— Дочко, а воно тобі треба? Ти ж ще молода! Це вже занадто. — мама була обурена до глибини душі!
І тут прийшло повідомлення від чоловіка:
«Світлано, скинь гроші? Не вистачає до зарплати. Я на Артема витратився. Між іншим, самому довелося оплатити всі кружки і купити йому речі!»
«А всі платіжки за квартиру і продукти весь місяць оплачувала я. Нормально?» — здивувалася молода жінка від такої нахабності.
«Все правильно. Квартира ж твоя! Скинь вже, давай? Я в магазин йду!» — нетерпляче від чоловіка.
«Грошей немає. Витратила на ліки» — збрехала.
“У сенсі немає? Твоя хвороба нам дорого коштує! Попроси у батьків.» — надійшла несподівана пропозиція.
«Попроси у своєї мами» — здивувалася Свєта.
«Ага! Вона не зрозуміє, куди я витратив зарплату» — Віктор.
«Я теж не розумію» — у відповідь.
«Я ж дорослий чоловік. У мене ж є свої бажання і витрати. Я не зобов’язаний звітувати ні перед тобою, ні перед мамою! Я в магазині. Надсилай, давай!» — злісно.
«Не надішлю!» — коротко.
Прочитавши у відповідь, що вона жадібна, невдячна, погана мати і дружина і ще багато чого, Світлана, нарешті, відповіла мамі:
— Не треба, мамо! Мені вже не треба.
Весь вечір і ніч чоловік зі свекрухою по черзі писали їй гнівні повідомлення. Чоловік злився, свекруха «виховувала». Жінка просто вимкнула звук.
А в неділю вранці, коли сім’я снідала, чоловік їй зателефонував:
— Світлано, ми з Артемкою поки що залишимося у мами. Вона нас, на відміну від тебе, любить і піклується! Вона була права, коли вмовляла не поспішати з весіллям.
Ось її слова «не відомо ще, якою вона буде матір’ю» я даремно проігнорував. Ти ніяка мати! Зозуля! — і Віктор завершив дзвінок.
— Ось і добре! Донечко, що скажеш? — уважно подивився на неї Ігор Семенович.
— Я бачу тільки розлучення! Не хочу. — Світлана понуро дивилася на пишний омлет із зеленню. Вона все вирішила.
Але як же це важко!
— Чудово! Матір, я поїхав. Буду пізніше. На обід можу не встигнути. — крикнув батько, вже виходячи з квартири.
— Світланко, давай зараз випий ліки, вимкни звук і йди спати. Тобі потрібно одужувати. — ласкаво дивилася мама на доньку.
І Світлана так і зробила. Сьогодні неділя. Завтра на роботу. Можна і поспати.
Прокинулася молода жінка до обіду. Якраз батько приїхав.
— На. Це твої. Ті викинути можеш! — простягнув він їй нову зв’язку ключів.
— Що? — не могла нічого збагнути Світлана.
— Замки в твоїй квартирі я поміняв, речі Віті та Артема зібрав і до свекрухи відвіз.
— Ти у нас поки поживи? Гаразд? І до телефону не підходь. Безпечніше буде.
А на кухні поралася задоволена мама. Давно вони з батьком про це мріяли. Але не лізли — дочка мала сама до цього прийти.
Світлана подала на розлучення.
Стільки критики їй довелося почути на свою адресу: « дурепа, сім’ю зруйнувала», «зозуля», «мати, ні дати, ні взяти», «невдячна»…
Не дивлячись на це, молода жінка була щаслива. Вперше за довгий час!
Розлучили їх швидко. Адже у них не було ні спільних дітей, ні спільно нажитого майна.
Просто через рік після весілля Віктор вирішив, що дешевше сина до себе забрати, ніж платити аліменти. Його колишня дружина була не проти.
Тільки ось він забув зі Світланою порадитися. Та й попередити забув. І йому не було важливо, що Свєта з Артемкою не знайшли спільної мови і хлопець старанно псував життя молодій жінці.
Вітя забув, що дитині потрібно багато чого оплачувати і одягати, забув, що квартира, куди він сина привів, — Світлани. Про все забув. Навіть про дружину. А чого? Так зручніше… Він же чоловік! Батько!
А Світлана… А що вона? Невдячна вона! Ось і все!
Але суд розставив все на свої місця!
Суд, який організував Віктор, забувши про все!
Віктор з сином живе у мами, яка контролює їхні витрати і привчає до домашнього господарства. Все ж 3 чоловіки — це не 1! Важко.
А Світлана щаслива!
Купила собі автомобіль! Щоб більше не хворіти в погану погоду.
А що їй робити, у свої 27? Після важкого розлучення?
Правильно! Любити себе!
Спеціально для сайту Stories
