Трохи прим’ятий аркуш паперу лежав у шухляді її столу разом із заявою про звільнення.
Я взяв його, і щось підказало мені, що це послання для мене. Мені раптом спала на думку стара дитяча забава. Так ми грали з хлопчаками в шпигунів і писали один одному таємні записки.
Ми видавлювали з лимона сік на блюдце або використовували як чорнило молоко. Зубочисткою або ватними паличками ми писали свої повідомлення. Потім, потримавши лист над газовою конфоркою, читали свої шифрування.
Та й з нею, Лізою, ми якось обговорювали свої дитячі ігри.
Ледь дочекавшись обідньої перерви, я поспішив додому і, як закоханий хлопчисько, тремтячими руками, згораючи від нетерпіння, проробив маніпуляції з листом над газовим пальником.
І я виявився правий, втім, я завжди правий! Це був її лист! Вона така ж божевільна, як і я!
– Якщо ти тримаєш в руках цей текст, значить, я не помилилася ,- писала Ліза, – ти здогадався, що потрібно зробити з цим аркушем паперу. Все могло б бути по-іншому!
Одне хочу сказати тобі – принижуючи мене, ти знищив у мені все, що у мене до тебе було. Я думаю, що ти навіть відчував задоволення від своїх знущань.
Можливо, це все, на що ти здатний. Якщо тобі колись заподіяли біль – це не означає, що ти маєш право глузувати з тих, хто не може і не хоче відповісти тобі тим же.
Думаєш, я не могла відплатити тобі тією ж монетою? Тоді б це була не я.
Можна виграти бій, але програти битву. Не шукай мене. Прощавай!
– Чому? – я задаю собі це питання знову і знову ,- за що я її так жахливо, сильно і несамовито зненавидів?
Вона зайшла і немов принесла з собою промінь сонця, місячне світло, запах океану і шум прибою в одному флаконі.
Птахи заспівали різними казковими голосами і якісь абсолютно неймовірні пісні. Троянди, тюльпани, півонії і гладіолуси одночасно розквітли. Я далеко не романтик, але це я справді відчув.
Мені стало душно. Дуже спекотно. Я весь горів.
Не можу сказати, що Ліза була красунею, але в ній було щось, що зводило мене з розуму, я навіть не можу сказати, що саме.
Думаєте, я досі не бачив красивих жінок?
Помиляєтеся, не тільки бачив. Багатьох знав особисто. Можна сказати, що я був ними пересичений.
Все, що я хотів і міг собі дозволити, я мав у достатку.
Я добре розбирався в дамах. Блондинки, брюнетки, руді. Правда, подобалися мені більше брюнетки з короткою стрижкою.
Квіти, цукерки, парфуми, побачення. Було все. І я кохав, і мене кохали. Швидко запалювався. Отримавши відмову, без жалю йшов і знаходив більш поступливих.
Пам’ятаю своє перше кохання. Важке розставання. Сильно переживав. Потім зрозумів – бути господарем становища набагато зручніше, ніж бути прохачем.
А тут, тут мені просто захотілося занурити ніс в її теплі коліна, доторкнутися пальцями до її ніжної, шовковистої і білосніжної шкіри, теребити руками її розкішні русяві локони, торкатися її шиї і талії, і вдихати, вдихати всю її, без міри, без часу, без відстані і всяких заборон…
Ліза була моєю підлеглою. Не те, щоб вона була найкращою моєю працівницею. На неї я завжди міг покластися – всі завдання виконувала вчасно, та що там, я довіряв їй найскладніші проекти, і вона справлялася.
Я міг кричати на неї, дивитися на неї і насолоджуватися своєю владою. Не розумію, чому я так з нею поводився?
Вона вся стискалася і здавалася в такі хвилини такою беззахисною, а мені хотілося знову і знову її принизити, щоб вона стала ще більш слабкою і вразливою.
Але вона не здавалася. Якби тільки вона дозволила собі заплакати! Це було б моєю перемогою! Я витирав би її сльози і втішав її. І, можливо, тоді все могло б змінитися. Я б змінився.
Я всіляко намагався привернути її увагу. Дарував подарунки – цукерки, шоколадки. Робив компліменти. Дивився на неї так, що вона мала все зрозуміти і без слів.
Хотів її торкатися. Не тільки фізично. Я мріяв читати її думки і бажання. І у мене це майже вийшло – я розумів, що вона теж відчуває до мене інтерес.
Коли Ліза була поруч, мене немов обливали окропом.
Одного разу я обійняв її. Вона рішуче відштовхнула мене. Мовчки подивилася мені в очі.
Як вона могла так зі мною вчинити?
Вона була мені рівною, але я не хотів цього помічати. Що там, я боявся визнати і зрозуміти, що це моя жінка… Але вона була не моєю. Мене це дратувало.
Цікаво було спостерігати за нею в різних життєвих обставинах. Було цікаво дивитися, як вона вирішує проблеми. І вона вирішувала їх.
Мої приятелі тихо посміхалися, поглядаючи на мене, потайки облизуючись, припускаючи, що вона вже на моєму гачку.
Вони мріяли отримати її теж. Це мене засмучувало. Вона була неприступною.
При ній я розмовляв по мобільному телефону з різними жінками, бажаючи розпалити в ній ревнощі. Я сміявся і загравав з ними, запрошуючи їх на побачення.
Вона навіть не дивилася на мене в ці хвилини. Просто мовчала і все.
Я думав, що вона теж мною захоплюється, я відчував це шкірою, кожною клітинкою свого тіла. Ну не могла ж вона нічого не відчувати до мене, не могла! Я не тільки хотів у це вірити, я знав про це напевно!
Я розумів, що їй потрібна ця робота, і те, що вона нікуди від мене не дінеться – буде все терпіти і колись опиниться біля моїх ніг, а я оточу її любов’ю і увагою. Я так цього хотів!
Але гордість руйнує не тільки нездоланні стіни. Вона руйнує все на своєму шляху!
У п’ятницю вона не прийшла. Вимкнула телефон і заблокувала електронну пошту. Так, ця вертихвістка не закінчила роботу над проектом. Вона підставила мене!
Німфа розчинилася в повітрі, як хмара. Вона і була цією хмарою, такою далекою і в той же час близькою, тільки простягни руку, і ти дістанеш її…
А я думав, що так не буває.
Як я помилявся!
Так буває…
Спеціально для сайту Stories
