– Ти взагалі пам’ятаєш, що в тебе двоє дітей, а не один? – голос Марини тремтів від неприхованої злості.
– Мамо, ну що ти починаєш… Я ж не можу розірватися! У мене робота, сім’я… – Андрій втомлено зітхнув.
– Ось саме! – Марина підвищила голос. – Ти був одружений з Оленою, у вас син. Це теж твоя сім’я. Чи ти вирішив, що можна просто стерти їх із життя?
На іншому кінці повисло мовчання. Вона уявила, як він стискає перенісся, роздратовано морщить чоло. Андрій не любив такі розмови. Йому було простіше відмахнутися, перевести тему, зануритися в роботу або, як тепер, у виправдання про сім’ю.
Олена… Добра, турботлива, терпляча до неможливості. Марина спочатку здивувалася, коли син привів у дім скромну дівчину, далеку від його колишніх смаків.
До цього його подруги були одна красивіша за іншу, доглянуті, гордовиті, як ляльки з вітрини. А Олена була іншою. Жива, справжня. Вона не вдавала з себе богиню, але була тією, з ким хотілося пити ранкову каву і проводити вечір разом після важкого дня.
Вони прожили разом шість років. З’явився син – Мишко. Здавалося, сім’я міцна, у домі достаток.
Олена не скаржилася, навіть коли Марина помітила, що Андрій почав віддалятися. Вона прасувала йому сорочки, готувала обіди, посміхалася, ніби не помічаючи аромат чужих жіночих парфумів на його одязі. А він тим часом завів собі нове життя.
– Олена не скаржилася, але я бачила, як вона старалася, як терпіла. А ти просто плюнув на все.
– Мамо, ну досить, га? – голос Андрія став різкішим. – Ти зараз усе так підносиш, ніби тільки я винен. Олена, по-твоєму, янгол? Ми просто не зійшлися характерами.
– Не зійшлися характерами? – Марина фиркнула. – Ти, значить, цілий рік жив на два фронти, поки обирав між дружиною і коханкою. А вона терпіла, поки ти не оголосив про це прямо. Ось це так, звісно, не зійшлися.
Після розлучення Олена зібрала речі і поїхала з Михайлом до своєї матері в інше місто. Вона не влаштовувала істерик, не скандалила через аліменти, не заважала Андрію бачитися із сином. Йшла тихо, без сварок, хоча, можливо, їй хотілося побити посуд, покричати, вимагати пояснень.
А Софія… Софія з’явилася у квартирі, де раніше звучав голос Олени.
Ефектна, стильна, вимоглива. Вона не звикла прати чоловікові сорочки чи поратися з господарством, зате розумілася на дорогій косметиці, ефектному одязі та ресторанах. Андрій був засліплений. Він одружився з нею майже відразу.
Марина не стала сперечатися. Вона ніколи не втручалася в життя сина, якщо тільки не було серйозного приводу.
Але тепер цей привід з’явився. Андрій зовсім забув про старшого сина, викреслював його з життя так само, як уже викреслив Олену.
– Ти його хоч раз бачив за останні три місяці? – голос Марини став холоднішим.
– Мамо… – Андрій важко видихнув.
– Зрозуміло.
Вона відкинула телефон на диван і подивилася у вікно. Хлопчик, якого кинув батько, не повинен страждати. І якщо Андрій сам не зрозуміє цього, то вона нагадає йому.
Однак цим справа не закінчилася. Коли Андрій нарешті заговорив про Михайла, рот відкрила вже невістка.
– Значить, я тепер винна в тому, що він забув про свою дитину?! – голос Соні гримів у слухавці так, що Марина інстинктивно відсунула телефон від вуха.
– Ви хоч уявляєте, як мені зараз важко? Я одна з немовлям, а ви його відправляєте в інше місто!
– Заспокойся, ніхто нікого нікуди не відправляє, – Марина говорила рівно, але всередині закипала. – Андрій поїде до сина, бо це його обов’язок, а не послуга.
– Ах, обов’язок?! – Софія навіть фиркнула. – У нього тепер інша сім’я, зрештою!
– А Михайло йому більше не син, по-твоєму? – Марина стиснула зуби, щоб не наговорити зайвого.
Софія роздратовано сопіла в слухавку, ніби обмірковувала, що ще сказати свекрусі. Для неї існувала тільки одна дитина – її власна. А Мишко був минулим, яке вона всіма силами намагалася стерти.
Марина від самого початку відчувала до нової невістки неприязнь, але мовчала.
Андрій доросла людина, це його вибір. Нехай вона і не вірила в цей шлюб, але не збиралася лізти в їхні стосунки. Головним для неї було інше – онук.
З Андрієм вони бачилися рідко. Після весілля він ніби віддалився, дзвінки стали короткими, зустрічей майже не було. Раніше він забігав до неї на обід, приносив новини, а тепер, здавалося, жив в іншому світі, в якому для матері та старшого сина місця майже не залишилося.
Зате Олена залишилася такою ж. Вони продовжували спілкуватися, зідзвонювалися, обговорювали Михайла, говорили про дрібниці. Марина цінувала це. Олена не сердилася, навіть коли було очевидно, що Андрій приділяє синові все менше уваги.
Коли Олена привезла Михайлика в гості, Марина одразу помітила його похмурість. Зазвичай хлопчик був веселий, постійно базікав, але цього разу він мовчав, колупаючи виделкою в тарілці, а потім раптом тихо запитав:
– Бабусю, а тато зовсім про мене забув?
Марина здригнулася.
– Що ти, любий, просто в нього, напевно, роботи багато… – вона спіймала погляд Олени, і та ледь помітно похитала головою.
– Він навіть не подзвонив мені в день народження, – Михайло шмигнув носом. – Сказав, що на вихідних подзвонить, але так і не подзвонив.
Марина відчула, як червоніє обличчя від сорому і злості.
– Ну нічого, зайчику, я йому нагадаю, – сказала вона, гладячи онука по голові.
Увечері, вклавши Михайлика спати, вона набрала номер Андрія.
– Ти хоч розумієш, що ти наробив?
– Мамо, що знову не так? – у голосі сина звучало роздратування, ніби вона відволікає його від важливих справ.
– Мишко чекав твого дзвінка на день народження. Чекав чотири дні! А ти?
На тому кінці повисла пауза.
– У мене було багато роботи, – пробурмотів Андрій.
– Нісенітниця! – Марина не стрималася. – Ти знайшов час, щоб покатати свою дружину по магазинах, але не зміг знайти пару хвилин на сина?! Я бачила її фотки з обновками!
– Мамо, не треба…
– Треба! Завтра ти приїдеш до нього з подарунком, і мені плювати, що скаже твоя Софія. Він буде в мене з ночівлею.
Андрій намагався щось заперечити, але Марина обірвала його. Вона знала, що якщо не натиснути зараз, він знову знайде відмовку.
Уранці їй зателефонувала Софія. Голос її зривався від злості.
– Це ви змусили його їхати до цієї дитини?!
– До його сина! – Марина зробила наголос на кожному слові.
– Я вже говорила вам! У нас немовля, а ви відправляєте мого чоловіка до колишніх! Я й так його майже не бачу, а тепер ще й це?!
Марина втомлено потерла чоло.
– Тебе ніхто не змушує любити Михайла. Але ти не маєш права заважати Андрію бути батьком.
– Ви мені не указ! – закричала Соня. – Я не хочу більше вас бачити й чути!
Марина усміхнулася.
– Наче ти колись хотіла.
Вона скинула виклик і спокійно відклала телефон. Тепер головне, щоб Андрій зрозумів: син – не минуле, від якого можна просто відмахнутися.
Андрій з’явився ближче до обіду, тримаючи в руках велику коробку з подарунком. Вигляд у нього був злегка винуватий, ніби він усвідомлював, що зробив помилку, але до кінця визнати її не хотів. На порозі зам’явся, не знаючи, як його зустрінуть, але варто було Михайлу побачити батька, як хлопчик кинувся до нього, міцно обійнявши.
– Тату, ти все-таки приїхав! – очі дитини світилися від радості, а голос тремтів від емоцій.
– Звичайно, малюк. Вибач, що не зміг раніше, – Андрій скуйовдив синові волосся, змушуючи того розсміятися.
– Я привіз тобі дещо!
Мишко із захопленням розпакував подарунок, одразу взявся вивчати нову іграшку, але Марина не могла не помітити, як часто він поглядав на батька, ніби намагався запам’ятати цей момент. Дитина насолоджувалася кожною миттю, немов боялася, що Андрій знову зникне.
Після обіду Олена з Михайлом пішли на прогулянку, залишивши Марину наодинці з сином. Вона налила йому в тарілку супу, сіла навпроти, схрестила руки на грудях і уважно подивилася на нього. Андрій, передчуваючи розмову, зітхнув і помішав ложкою бульйон.
– Ну, починай, – буркнув він, не піднімаючи очей.
– Що ж, почну, – Марина говорила рівно, але твердо. – Ти бачив, як він тобі радий? А тепер скажи, як часто ти його так тішиш?
– Мамо, я працюю, у мене сім’я… – Андрій загубився, помітивши, як різко змінився вираз її обличчя.
– У тебе дві сім’ї, – жорстко перебила вона. – І ти не можеш просто викреслити одну з них, тому що тобі так зручно.
Андрій важко зітхнув, провів рукою по обличчю і відкинувся на спинку стільця. Він вочевидь не хотів брати участь у цій бесіді, але розумів, що уникнути її не вийде.
– Я намагаюся… – пробурмотів він. – Просто Соня… Вона ревнує.
– До кого? До твого сина? – Марина навіть нахилилася вперед, упершись долонями в стіл. – Вона мати, Андрію. Як можна мати дитину і при цьому забороняти чоловікові піклуватися про іншу свою дитину?
Андрій мовчав, нервово постукуючи пальцями по краю тарілки. Марина розуміла, що в ньому боролися дві сторони: бажання зберегти мир у новій сім’ї й усвідомлення того, що він втрачає сина.
– Я не хочу скандалів, – нарешті сказав він. – Не хочу, щоб Софія влаштовувала сцени, не хочу, щоб Олена почувалася ніяково, не хочу…
– А Мишко? Він що, має змиритися з тим, що в нього більше немає батька? – Марина стиснула губи. – Якщо ти не почнеш приділяти йому час зараз, потім буде пізно. Ти станеш для нього чужою людиною.
Андрій тихо вилаявся собі під ніс, потім стиснув пальці в кулак.
– І що ти пропонуєш? – його голос звучав втомлено, але в ньому більше не було роздратування.
– Або ти стаєш нормальним батьком, або я втручаюся, – спокійно сказала Марина. – І повір, Андрію, якщо доведеться, я можу зробити твоє життя дуже складним.
Він повільно підняв погляд, зустрівшись із її очима.
Уперше за довгий час Марина побачила в ньому не нервового чоловіка, не пригніченого підкаблучника, а того самого хлопця, який колись мріяв про сім’ю і пишався тим, що в нього з’явився син.
– Гаразд, – глухо відповів він. – Я все зрозумів.
– Добре, що зрозумів зараз. Тому що другого шансу може не бути.
Удома на Андрія чекав цілий спектакль.
– Ти їздив до них?! – в очах Соні металися іскри.
Андрій тільки втомлено видихнув, не ставши навіть знімати куртку. Він ледь встиг переступити поріг, а його вже зустріли скандалом.Спеціально для сайту Stories
– Не до “них”, а до сина. Ти хоч розумієш, що кажеш?
– Розумію! – Софія схрестила руки на грудях, дивлячись на нього з викликом. – Ти весь день провів із цією дитиною, а про нас не подумав!
– “Цією дитиною”? – Андрій різко повернувся до неї, його очі потемніли. – Ти хоч чуєш себе? Це мій син!
– У тебе є ще один, якщо ти не забув! Чи тепер твій молодший не рахується?
Соня зробила крок ближче, стискаючи кулаки, немов готувалася до битви. Її красиве обличчя спотворила гримаса люті. Андрій подивився на неї і раптом чітко зрозумів: він втомився. До нудоти.
Ці розмови повторювалися раз за разом. Спочатку Соня просто морщилася, коли він говорив про Михайла. Потім почала відпускати їдкі коментарі, мовляв, Олена спеціально використовує дитину, щоб тягнути з нього гроші. Потім почалися істерики. Тепер наближалися ультиматуми.
– Я не збираюся вибирати між дітьми. Вони обидва мої.
– Ти вже вибрав!
– Ні, це ти хочеш, щоб я зробив вибір, але я не збираюся, – голос Андрія звучав спокійно, проте всередині все кипіло.
Він не був дурнем, розумів, що Соня хоче повного контролю. Щоб уся увага була зосереджена тільки на ній та їхній спільній дитині. Щоб минуле зникло, ніби його ніколи не було.Спеціально для сайту Stories
– Або ти ставиш свою нову сім’ю на перше місце, або… – Соня осіклася, дивлячись йому в очі.
– Або що? – Андрій піднявся з дивана, змушуючи її зробити крок назад. – Ти мені погрожуєш?
– Ні, – вона зло усміхнулася. – Я просто не хочу жити з чоловіком, який чіпляється за колишню сім’ю.
Андрій мовчки кивнув. Він раптом зрозумів, що все давно вирішено. Софія не зміниться. Вона не прийме того, що в нього є ще одна дитина. А він більше не хоче виправдовуватися.
– Тоді, не живи, – спокійно сказав він, прямуючи до спальні за валізою.
Софія скрикнула:
– Ти що, йдеш?!
– Так.
Він почув, як вона щось кричить йому вслід, але не збирався відповідати на це. Просто збирав речі, відчуваючи дивне полегшення. Він нарешті зробив вибір. Не між дружинами, а між тим, яким батьком він хоче бути.
Андрій поїхав, знаючи, що завтра він знову побачить Михайла. І цього було достатньо.
– Тату, а ти приїдеш на мій виступ? – Мишко дивився на Андрія широко розкритими очима, у яких читалася надія.
– Звичайно, синку, я обіцяю, – Андрій посміхнувся і потріпав хлопчика по волоссю.
Вони сиділи в парку, Мишко захлинаючись розповідав про підготовку до шкільної вистави, а Андрій слухав, відчуваючи, як усередині розливається хворобливе, але приємне тепло. Ще півроку тому він навіть не знав, чим живе його син, які в нього друзі, які мрії. Тепер же все змінилося.
Марина спостерігала за цим збоку і, хоча вголос не говорила, всередині відчувала задоволення. Вона не чекала, що Андрій раптом стане ідеальним батьком, але він хоча б перестав бути тією людиною, яка колись кинула свою дитину.
– Мамо, ти ж рада? – запитав Андрій, якось увечері заглянувши до неї на чай.
– А ти як думаєш? – Марина примружилася.
– Думаю, що ти хотіла б сказати “я ж казала”, – він усміхнувся, але потім став серйознішим. – Я справді все усвідомив. Пізно, але усвідомив.
Соня ж… Соня залишилася одна. Її “ідеальна сім’я” не склалася. Андрій пішов. Вони більше не спілкувалися,але з сином він бачився і Марина сподівалася, що так буде завжди.
Мишко більше не почувався забутим. Олена не повернулася до Андрія, але тепер могла хоча б нормально з ним розмовляти. Марина перестала хвилюватися за онука. А Андрій нарешті зрозумів, що сім’я – це не тільки зручність, а й відповідальність, від якої не можна просто так відмовитися.Спеціально для сайту Stories
